PROFILPELAJAR.COM

Віктор Леонідович Василенко
Віктор Леонідович Василенко
	1980-1990-ті
	1980-1990-ті
Дата народження	31 березня 1947
Місце народження	Київ, Українська РСР
Дата смерті	березень 2008
Громадянство	СРСР→ Україна
Alma mater	Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978)
Професія	кінорежисер, сценарист
Кар'єра	з 1970
Напрям	документальний фільм, драма, мелодрама, кримінальний трилер
Заклад	Київська кіностудія науково-популярних фільмів, Укртелефільм і Суспільне Культура
Членство	Національна спілка кінематографістів України і Національна спілка журналістів України
Нагороди
IMDb	ID 8171969

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Василенко.

Ві́ктор Леоні́дович Василе́нко (*31 березня 1947(19470331) — †2008) — український кінорежисер і сценарист, Заслужений діяч мистецтв України.

Біографія

Народився 31 березня 1947 року в Києві.

З 1970 по 1974 рік — працював на Студії науково-популярних фільмів. З 1974 по 1978 — на телебаченні.

У 1978 році закінчив кінофакультет Київського театрального інституту.

З 1978 року — режисер студії «Укртелефільм».

У 1982 році — став членом Спілки кінематографістів України. У 1985 — Сілки журналістів.

У 2002 році отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України».

З 2004 року — головний режисер Державної телерадіокомпанії «Культура».

Помер у березні 2008 року.

Посмертно — вийшла збірка «Городские сонеты», у якій зібрані російські і українські вірші Василенка^[2].

Творчість

Автор більше ніж сотні документальних фільмів. Зокрема, стрічка «І маленький карнавал наприкінці року…» у 1982 році отримала головний приз Кінофестивалю дитячих і юнацьких фільмів у Івано-Франківську; «Ладо» — у цьому ж році — головний приз Всесоюзногро фестивалю телевізійних фільмів у Єревані; «Валізка» — у 1987 році — головний приз і золоту медаль Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів у Ашхабаді; «Окрема ухвала у справі «N» — у 1990 році — приз журі кінофестивалю «Молодість».

У 1987 році зняв художній фільм «Шанс».

У 1989 році — документальний фільм «Марія Капніст. Три свята», присвячений акторці Марії Капніст.

У 1990 — художній фільм «Портрет» і двосерійнний фільм-драму про життя Катерини Білокур «Буйна» за сценарієм Валентини Лебедєвої.

У 1991 — зняв фільм «Киценька».

У 1992 — за власним сценарієм зняв мелодраму «Натурник».

У 1993 — за сценарієм, написаним спільно з Леонідом Слуцьким, — «Їхати, значить їхати, або Євреї, будьмо!».

У 1994 — «Українські відьми, а також інша нечиста і чиста сила».

У 1995 — «З мороку тисячоліть».

У 1996 — документально-публіцистичний фільм «Вигнання з Раю», який демонструвався на Днях українського кіно у Франції.

У 1998 році — за власним сценарієм зняв кримінальний 10-серійний телесеріал «Посмішка звіра».

Започаткував цикли документальних фільмів-портретів «На кому світ тримається?..», а також телепрограм — «Знімалося кіно...» і «Лунала пісня...».

Фільми 2000–2004 років відзначені нагородами на Міжнародних фестивалях «Вітер мандрів» (Херсон) та «Разом» (Ялта) і Всеукраїнському фестивалі «Калинові острови» (Коблево).

Зразки поезії

Сон

А снилося,
Що був рабом
І ланцюгом
Залізним скутий
Під злим хазяйським батагом
Стогнав і плакав.

Добрі люди
Ходили мовчки.
І навкруг,
Мов блиск воронячого пір'я,
Мільон засмаглих,
Чорних рук
Хитала спеки люта хвиля.

Я продававсь,
Як хліб,
Як сіль,
Мене уважно розглядали
Скупі, нахабні покупці
Та скинуть ціну вимагали

Мого хазяїна. А я
Стояв у відчаї й знемозі
І рідна, скривджена земля
Приймала тихі мої сльози.

Направо – раб,
Наліво – раб,
Неначе дві великі скелі,
Вели тужливо пісню зрад.

Прокляття
Власної
Оселі.
А я мовчав.
Один мовчав –
Мої пісні були німії…
І, раптом,
Тихо хтось спитав:
«А це чий раб?
І що він вміє?»

«Гультяй!»- хазяїн відповів,
На мене зиркнувши сердито.
А я нічого не умів,
І не бажав
Ніщо
Робити…

Карпатський мотив

Приходить ранок у Карпати
Благословенна Божа мить.
Гуцульська смерекова хата,
Як лялечка, в горах стоїть.

Гуцул отару випасає
Парує травами земля.
Він славить Бога і не знає,
Що тінь від лютого Кремля.

Вже наближається до нього
Невідворотня і сумна.
Він славить Долю,
Славить Бога,
Стоїть, щасливий, у вікна.

Чи все гаразд в твоїй оселі,
Веселий і щасливий газд?
Як біло вибілені стелі –
Чи значить це, що все гаразд?

Твій ранок ліг на підвіконня,
Мов на небіжчика чоло.
Та з підвіконня сині коні
Ревуть, стрибають за село.

І не натрапивши на скелю
З прокльоном тануть у багні.
Чи все гаразд в твоїй оселі,
Скажи, щасливий газд, мені…

Бажання

Люди ламали
Соняхи
А я стояв
Та мовчав.
Люди ламали
Соняхи
А я стояв
І бажав:

Хитаючись над роками,
Співаючи нетутешніх пісень,
Вхопити сонце руками
І втримувати цілий день.

А коли
Зануриться вечір
У куряву
Бититих доріг,
Простягнути
Руки обпечені
До соняхів,
Які
Не зберіг.

Слово на мітингу 22 травня

Де найімперніша
З імперій
Під зліт
Червоної зорі,
Під регіт
Сталіних і берій
Криваві гострить
Пазурі,

Де замість
Зойку
В небо линуть
Пісні
Мажорні
Та гучні,
Там твоя мати
Україна
Згвалтована
Лежить
В багні!

Тебе чужа
Зігріла хата.
Ти мрієш
«Жіть і нє тужіть».
А Україна
Рідна мати
Згвалтована
В багні
Лежить!

Ти скорений!
Ти раб!
Ти бидло!
Не українець -
Ма-ло-рос!
Ти маєш темряву за світло,
За спеку маєш ти мороз.

Тож, схаменися,
Сине клятий!
Опам'ятайся,
Хоч на мить…
Це ж Україна,
Твоя мати
Згвалтована
В багні
Лежить!

Тож висій восени ярину,
І жито висій навесні.
Аби ніколи
Україна
Вже не лежала
У багні.

Ні,
Ти не раб!
Ти син козацький!
Звитяги
Й перемоги син.
Палає,
Кличе
Шлях Чумацький^[2].