Білоколодязький цукровий завод — сільськогосподарське підприємство, яке знаходиться у селищі Білий Колодязь Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області.

Білоколодязький цукровий завод заснований у 1836 році. Він працював шляхом холодної вимочки.

У 1899 р. на заводі працювало понад 550 постійних робітників. За сезон на заводі робили 181 тис. пудів цукру.

У 1902 році власник заводу поміщик Скалон вирішив перенести його ближче до залізниці, і на початку 1905 року в Білому Колодязі було споруджено новий цукровий завод, а старий знесено. На новому заводі працювало понад тисяча робітників. До 1917 р. на заводі використовувалась дитяча праця.

Класова боротьба з кожним роком набирала гостріших форм. На початку 1904 року група робітників цукрового заводу і механічної майстерні в т.ч. І.М. Соболь, К.П. Товолжанський, С.Т. Шевченко та інші, організувала підпільний гурток. Збори членів гуртка провадилися вечорами в хаті слюсаря заводу Л.Т. Сироти. На зборах обговорювали питання про становище робітників, читали прокламації, які привозилися з Харкова, накреслювали заходи по організації політичної агітації серед робітників. Під виливом соціял-демократичної пропаганди кількість членів гуртка за короткий час зросла до 100 чоловік. Гуртківці розгорнули підготовку до страйку. Пропаганду серед робітників цукрового заводу вели слюсарі В.С. Усов, Л.Т.Сирота та інші, а серед поденних та строкових робітників – І.М. Соболь, К.П. Товолжанський, С.Т. Шевченко.

Гуркіт революційних подій 1905 року докотився і до Білого Колодязя. 11 листопада в селі розпочався страйк. Об 11 годині обидві зміни робітників зустрілися біля воріт підприємства. У цей час пролунав заводський гудок (який звучав на початку та кінці праці у цукровому заводі) – сигнал до початку страйку. Понад тисячу робітників припинили роботу. Управитель заводу, що з’явився в оточенні станових і жандармів, почав погрожувати звільненням. Але у відповідь на це виступив представник харківської соціал-демократичної організації з закликом: «Товариші! Не поступайтеся, поки не задовольнять ваших вимог. Не вірте цим павукам!». Цілу ніч у селі було неспокійно.

На світанку 12 листопада 1905 року в Білий Колодязь прибули ескадрон драгунів і загін солдатів. Вони оточили робітників, які знов зібралися. Але й перед лицем військової сили робітники вистояли. Два тижні вони страйкували і виграли боротьбу. Управитель змушений був задовольнити більшість вимог робітників. Адміністрація заводу зобов’язалася встановити 8-годинний робочий день із збереженням оплати праці, що була до страйку, поліпшити харчування та житлові умови строкових робітників, видати спецодяг, оплатити простої і, головне, – не вживати ніяких репресій проти учасників страйку. Це була велика, хоч і тимчасова, перемога робітників.

У березні 1906 року, коли цукрову сировину було перероблено, адміністрація заводу намагалась анулювати свої зобов’язання перед робітниками, посилаючись на необхідність ремонту заводу. Але робітники застрайкували, і адміністрація змушена була частково задовольнити їх вимоги.

З початком Першої світової імперіалістичної війни багатьох робітників заводу було мобілізовано в армію і відправлено на фронт. Замість них на заводі Скалона використовували полонених, зокрема австрійців, які працювали в економії і на заводі під охороною козаків до середини 1917 року. Спираючись на козаків, власник заводу жорстоко розправлявся з робітниками, звільняючи кожного, хто виявляв невдоволення умовами праці або був неблагонадійним. А в селі наростало невдоволення війною, тяжким становищем трудящих.

Велику тривогу в робітників і селян Білого Колодязя, як і у трудівників інших міст і сіл України, викликав Корніловський заколот. Зібравшись 07 вересня 1917 року на мітинг, вони визнали виступ Корнілова контрреволюційним і ухвалили «всіляко підтримувати Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, вступити в революційну бойову дружину і йти на захист свободи і революції». Звістка про перемогу збройного повстання робітників і солдатів Петрограда швидко долетіли до Білого Колодязя. Робітники взяли керівництво цукровим заводом в свої руки. Для управління підприємством було створено колегію, головою якої обрали більшовика М.М. Хижняка.

В листопаді 1918 року в Білий Колодязь таємно приїхав більшовик М.М. Хижняк. Він скликав на цукровому заводі нелегальні збори робітників, на яких було вирішено відкопати зброю, заховану під час відступу, і створити військовий загін. Сформований за короткий строк загін не допустив вивезення в Німеччину 60 тис. пудів цукру, що лежав на складах заводу, розгромив гетьманську управу в селі.

На початку 1919 року на цукровому заводі виник комуністичний осередок. До його складу ввійшло 14 чоловік – М.М. Хижняк, П.І. Мороз, Й.Д. Білинський, Л.К. Товолжанський, І.П. Петренко, С.Т. Шевченко та інші. Всі комуністи були робітниками заводу і брали активну участь у боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади в селі. Одним з перших важливих заходів, здійснених з ініціативи комуністів, були збір і відправка на ім'я В.І. Леніна 1099 пудів хліба для голодуючих робітників Москви і Петрограда. Під керівництвом партійного осередку на заводі було організовано ремонт обладнання, комуністи допомагали селянам підготуватися до весняної сівби 1919 року. В механічних майстернях проводився ремонт сільськогосподарських знарядь. На заводі був установлений 8-годинний робочий день. Багато сімей робітників одержали житло. Розпочалися заняття в школі, було відкрито клуб ім. Луначарського.

Велика увага приділялась підготовці до пуску цукрового заводу. В 1921 році при заводі було відкрито школу ФЗУ. З 1922 року завод почав виконувати плани переробки цукрової сировини. 13 серпня того ж року на прохання робітників цукрозавод був названий ім'ям Г.І. Петровського. За успішне проведення сезону 1922 року Харківське відділення цукротресту визнало колектив цукрового заводу ім. Петровського кращим і нагородило перехідним Червоним Прапором.

Рік у рік цукровий завод збільшував випуск цукру. Якщо в 1923 році за добу тут виробляли 5 тис. пудів продукції, то в 1924 році – 7,2 тис. пудів, а в 1925 році колектив підприємства за добовим виробництвом цукру перевищив показники 1919 року. Це дало можливість висунути перед колективом робітників та інженерно-технічних працівників нове завдання – не тільки збільшувати випуск продукції, а й добиватись зниження її собівартості.

Важливу роль у справі розширений посівів цукрових буряків для повного забезпечення заводу сировиною на виробничий сезон відігравав Комітет незаможних селян. Він дбав про заготівлю добрив, виділяв кредити для придбання кондиційного насіння, техніки тощо. Питання про одержання високих урожаїв цукрових буряків часто обговорювалося на загальних зборах і зборах активу КНС. У вересні 1925 року Г.І. Петровський відвідав Білий Колодязь і виступив перед робітниками.

В перші ж дні нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз близько тисячі комуністів і комсомольців, а також безпартійних робітників і колгоспників Білого Колодязя пішли в ряди Червоної Армії, ставши на захист своєї соціялістичної вітчизни.

Щоб успішно виконати зобов'язання перед державою і допомогти країні, трудівники Білого Колодязя з ще більшою енергією взялися за роботу. На цукровому комбінаті для потреб армії було негайно налагоджено виробництво концентратів.

Цукровий комбінат після німецької окупації Білого Колодязя було пущено в дію в 1944 році. В післявоєнні роки швидко нарощувалася потужність цукрового заводу. Якщо в 1951-1952 рр. середньодобова переробка буряків становила 13 тис. центнерів, то в 1965 році вона доведена майже до 22 тис. ц. Усі виробничі процеси на заводі були механізовані й автоматизовані. Завдяки інтенсифікації робота апаратів у період виробництва цукру з буряків була зменшена до 20 годин. Все це сприяло підвищенню продуктивності праці.

У 2009 році на цукровому заводі з'явилося нове керівництво, завод отримав нову назву – товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь"» і новий шлях розвитку. Протягом року компанія збільшила виробництво цукру, знизила витрати виробництва за рахунок модернізації обладнання, знизила витрати на лоґістику (завод має власне сховище готової продукції з залізничними послугами) і вартість сировини.

Навесні 2014 року на ТОВ «СП "Білий Колодязь"» зайшов новий інвестор – депутат Харківської обласної ради Звєрєв В.О., і відразу розпочалася активна модернізація обладнання цукрового заводу, що востаннє проводилася аж 2005 року. З відновленням підприємства не лише пожвавилося життя в селищі та отримали роботу сотні місцевих жителів, повнішою стала і скарбниця селищної ради, куди підприємство відраховує податки. До того ж і керівництво підприємства, і інвестор всіляко допомагають владі селища втілювати в життя плани соціально-економічного розвитку. За активної підтримки підприємства у селищі неодноразово влаштовувалися масові культурні заходи.

Близько 23:30 4 липня рашисти завдали ракетного удару по Білому Колодязю. За даними ГУ ДСНС Харківщини^[1] , РФ влучила у законсервований цукровий завод:

	Внаслідок обстрілу зруйновано дах, стіни та конструктивні елементи виробничої будівлі, горіло трансформаторне мастило на площі 50 м² На місці події працювали вогнеборці 66-го ДПРП, котрим вдалось загасити вогонь о 00:20.
— повідомлення ДСНС

За даними Генштабу, армія РФ вдарила по селищу ракетою. У зведенні керівника ОВА Олега Синєгубова йдеться про те, що це, ймовірно, була С-300:

	Отримали вибухові травми чоловіки 45 та 37 років, госпіталізовані у середньому стані тяжкості
— зведення ОВА

.

• Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. – К., 1967.