PROFILPELAJAR.COM

Архетип дитини — юнгіанський архетип, вперше запропонований психологом Карлом Юнгом. В останні роки авторка Керолайн Місс припустила, що дитина, з чотирьох архетипів виживання (жертва, повія та саботажник), присутня в усіх людях. Згідно з Місс, його присутність варіюється від «по-дитячому туга за невинними, незалежно від віку» та включає субархетипи: «поранена дитина», «покинута чи сирота», «залежна дитина», «чарівний /невинна дитина», «дитина природи», «божественна дитина» і «вічна дитина».^[1]^[2]^[3]

Юнгіанці

Юнг помістив «дитину» (включно з дитиною-героєм) у список архетипів, які представляють віхи в індивідуації.^[4] Юнгіанці, досліджуючи міф про героя, зазначили, що «він представляє наші спроби розібратися з проблемою дорослішання, якому допомагає ілюзія вічної фікції».^[5] Таким чином, для Юнга «дитина — потенційне майбутнє», а архетип дитини — символ особистості, що розвивається.^[6]

Проте інші попереджали про небезпеку, яку становить для батьків архетип «божественної дитини» — віра в надзвичайний потенціал дитини.^[7]^:106 У дитини, ідеалізованої батьками, з часом виховується почуття вищості.^[7]^:118

Навіть якщо впливати менш гостро, дитячий архетип може гальмувати психологічне дозрівання і призвести до того, що доросла людина є, по суті, «маминим сонечком».^[8]^[9] Зрештою чоловік матиме сильну прив'язаність до материнської фігури, як реальної, так і символічної, і йому не вистачатиме здатності формувати зобов'язання або бути генеративним.^[9] Жіноча версія цього, визначена як «puella», матиме відповідне прикріплення до фігури свого батька.^[8]

Ретроспектива і перспектива

Юнга хвилювала можливість надмірного ототожнення людини з власною персоною, що перетворило б індивіда на стереотип, народжений соціальними очікуваннями та амбіціями, «недитячий і штучний».^[10] Дитячий архетип стає корисним у цьому випадку, зміцнюючи зв'язок індивіда з його минулим^[11], допомагаючи йому згадати досвід та емоції дитинства.^[12]

У своїй перспективній ролі архетип дитини є репрезентацією майбутніх можливостей^[13] і психологічного дозрівання.^[6]

У літературі та медіа

Докладніше: Архетипне літературознавство

Архетип дитини зображується в медіа різними способами. Він може приймати форму дитини, яка демонструє дорослі якості, даючи, наприклад, мудрі поради своїм друзям, або навпаки (як Реймонд у фільмі «Людина дощу»). У більш загальному плані «дитя-зірку можна концептуалізувати як сучасний прояв стародавнього архетипу диво-дитини».^[11]

Один з найвідоміших архетипів дитини у художній літературі — це Пітер Пен із казки Дж. М. Баррі «Пітер Пен». Пітер Пен — це символ вічної дитини, яка відмовляється виростати і жити у світі дорослих. Він втілює свободу, невинність, пригоди і вірність своїм ідеалам. Його персонаж показує бажання бути вільним, безтурботним і ніколи не старіти.

Приклади

Кальвін з Кельвін і Гоббс
Лайнус ван Пельт з Peanuts
Томмі Піклз з Невгамовних
Батерс Стотч з Південного парку
Ендрю «Ендер» Віггін з Гри Ендера
Стьюї Гріффін з Гріффінів
Меґґі Сімпсон з Сімпсонів
Джейк Чемберс з Темна вежа
Крішна з Бхаґавата-Пурани
Корвін з Хронік Амбера Роджера Желязни (Корвін фактично еволюціонує через кілька дитячих архетипів, від «пораненої дитини» до «божественної дитини»)
Дем'єн з Омена
Ліра Белаква з Темних матерій (Ліра також еволюціонує протягом історії, оскільки вона проходить процес дорослішання і врешті-решт втрачає свою невинність)
Г'юї Фрімен з Бундоки
Пітер Пен з Пітера Пена

Див. також

Список літератури

↑ Myss, Caroline (2010). The Four Archetypes of Survival. Архів оригіналу за 29 травня 2012. Процитовано 21 травня 2012. [Архівовано 2012-05-29 у Wayback Machine.]
↑ Myss, Caroline (2010). A Gallery of Archetypes. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 21 травня 2012. [Архівовано 2012-05-25 у Wayback Machine.]
↑ McGurn, Peggy A. (1998). The Divine Child archetype in Jungian psychological thought and practice. Pacifica Graduate Institute. UMI: 9923263
↑ Jung, Carl (1999). Jacobi, Jolande (ред.). Complex, archetype, symbol in the psychology of C.G. Jung. London: Routledge. с. 113—4. ISBN 0415209390. translated from German by Ralph Manheim
↑ Paul Radin, quoted in Henderson, Joseph L. (1978). Ancient Myths and Modern Man. У Jung, Carl Jun (ред.). Man and his Symbols. London. с. 101—3. ISBN 0307800555.
↑ ^а ^б Segal, Robert A. (1999). Theorizing about myth. Amherst: University of Massachusetts Press. с. 84. ISBN 1558491910.
↑ ^а ^б Young-Eisendrath, Polly (2000). Women and Desire: beyond wanting to be wanted. London: Harmony Books.
↑ ^а ^б Jacoby, Mario (1984). The analytic encounter: transference and human relationship. Toronto, Canada: Inner City Books. с. 118. ISBN 0919123147.
↑ ^а ^б Hopcke, Robert H. (1999). A guided tour of the collected works of C.G. Jung (вид. 2nd). Boston: Shambhala. с. 108. ISBN 1570624054.
↑ Jung, C. G. (1996). The Archetypes and the Collective Unconscious. London. с. 162.
↑ ^а ^б O'Connor, Jane (2008). The cultural significance of the child star (вид. 1st). New York: Routledge. с. 101. ISBN 978-0415961578.
↑ Izod, John (2001). Myth, mind and the screen: understanding the heroes of our times (вид. 1st). New York: Cambridge Univ. Pr. с. 88. ISBN 0521796865.
↑ Crowley, Richard J.; Mills, Joyce C. (2001). Therapeutic metaphors for children and the child within. Philadelphia: Brunner/Mazel. с. 33. ISBN 9781583913703.