PROFILPELAJAR.COM

Нарати́вне інтерв'ю́ — якісний метод дослідження у антропології, соціології, психології, історії. Являє собою вільне інтерв'ю, розповідь про життя без втручання збоку інтерв'юера, що задає лише загальний напрям очікуваної розповіді. Передбачається, що в ході вільного викладу в пам'яті оповідача асоціативно спливають в першу чергу ті епізоди і моменти, які мають для нього найбільшу суб'єктивну цінність, що дозволяє виявити найзмістовніші моменти конструювання його біографічного оповідання.

Історія виникнення

Теоретичні передумови методу наративного інтерв'ю — етнометодологія, символічний інтеракціонізм Ч. Кулі, В. Томаса, Дж. Г. Міда; соціальна феноменологія А. Шютц. Історичною передумовою є біографічний метод і дослідження особистих усних та письмових розповідей про життя представників певних соціальних груп, що проводилися американськими, польськими та австрійськими соціологами і психологами на початку 20 ст. — роботи В. Томаса і Ф. Знанецкого, Ш. Бюлер, представників Чиказької школи. У сфері клінічної психології серйозний академічний аналіз наративів зв'язується з ім'ям З. Фрейда, хоча його психоаналітичні інтерпретації історій життя відомих особистостей були засновані на вторинних документах, а не на усних розповідях. Проте Фрейд, розробляючи психоаналітичний метод дослідження особистості, в загальних рисах сформулював правила, необхідні для отримання розповіді. Саме він ввів метафору «вільної уваги», яка використовується в сучасній техніці наративного інтерв'ю та відображає ставлення аналітика (інтерв'юера) до того, що розповідає пацієнт (наратор). Г. Мюррей один з перших використовував біографічний наратив для вивчення розвитку особистості.

Серйозний внесок у розвиток наративних методологій зробив когнітивний психолог Дж. Брунер, який концептуалізував наратив як один з двох типів людського мислення і, застосувавши до наративу конструктивістський підхід, висунув тезу про взаємний вплив прожитого життя і розповіді про нього.

Концепція наративного інтерв'ю Фріца Шюце

В основу аналізу даних наративного інтерв'ю, за Шюце, покладено розрізнення власне наративних (безпосередні розповіді про події) та ненаративних (аргументація, оцінки, etc.) фрагментів тексту та присвоєння їм різних значень — власне наративна структура розповіді вважається ситуаційно незалежною та стрижневою для самоідентифікації оповідача.

Шюце поділяє процедуру аналізу даних наративного біографічного інтерв'ю на шість етапів:

Формальний аналіз тексту: загальне редагування тексту — видалення ненаративних елементів, фрагментарних елементів; поділ відредагованого тексту на послідовні формальні частини.
Змістовний структурний опис самостійних, темпорально ізольованих етапів життя: в результаті отримаємо судження щодо окремих етапів біографії.
Аналітична абстракція — відділення суджень щодо окремих етапів життя від специфіки та конкретики цих етапів; генерування, на основі порівняння таких абстрагованих суджень, біографічної «формули», яка відображає домінантну структуру біографічних процесів та життєвого досвіду.
Wissensanalyse (аналіз знань) — аналіз раніше відкинутих ненаративних елементів, аналіз виконуваних ними функцій: орієнтацій, виправдань, витіснень, etc.; подібний аналіз уможливлюється попереднім знанням про події життєвого шляху респондента, яке отримується на попередніх етапах. Цей етап є останнім етапом дослідження одиничних біографій. На п'ятому етапі починається порівняльний аналіз різних біографій.
Порівняльний аналіз із застосуванням стратегій «мінімального» та «максимального» контрасту — «мінімальний контраст»: виділення у різних індивідів збігів, подібностей та відповідності структур біографічних процесів; «максимальний контраст»: пошук найзагальніших та найабстрактніших спільностей, що формально поєднують змістовно різні біографічні епізоди, що призводить до розширення категорій аналізу, до яких, зокрема, належать: біографічна траєкторія, трансформація біографічної траєкторії, біографічний потенціал, etc.
Побудова теоретичної моделі — даний етап дає відповідь на головне дослідницьке питання.

Після наративного інтерв'ю можливе поповнення інформації шляхом додаткових питань.

Концепція Г. Розенталя

Принципи герменевтичного відтворення випадку (аналіз даних):

відтворювальний аналіз замість категоризації;
послідовний аналіз життєвої історії (history, «пережитого» життя) та життєвої розповіді (story, описаного життя);
розуміння тексту та життєпису як гештальтів;
теоретичне узагальнення, ґрунтоване на одиничному випадку — теоретична вибірка замість статистичної.

Етапи аналізу:

Теоретична вибірка.
Глобальний аналіз всіх інтерв'ю.
Повторна вибірка.
Транскрибування інтерв'ю із другої вибіркової сукупності.
Відтворення випадку.
Порівняльний аналіз із застосуванням стратегій «мінімального» та «максимального контрасту».

На етапі відтворення випадку:

аналіз біографічних даних;
тематичний польовий аналіз — відтворення описаного життя, життєвої розповіді;
відтворення життєвої історії, прожитого життя;
мікроаналіз окремих фрагментів тексту;
порівняння життєвої історії та життєвої розповіді;

Після наративного інтерв'ю можливе поповнення інформації шляхом додаткових питань.

Див. також

Домінантний наратив

Література

Журавлев В. Ф. Нарративное интервью в биографических исследованиях. М., 1993–1994.
Ильин И. П. Нарратология М.: 1996
Е. Г. Трубина Нарратология: основы, проблемы, перспективы. Материалы к специальному курсу. М.
Профилатова Л. Г. Нарративы как междисцыплинарный конструкт. М.
Ярская-Смирнова Е. Р. Нарративный анализ в социологии. М., 1997.