PROFILPELAJAR.COM

Алісія де Ларроча
Алісія де Ларроча
ісп. Alicia de Larrocha de la Calle
Основна інформація
Повне ім'я	ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle
Дата народження	23 травня 1923
Місце народження	Барселона
Дата смерті	25 вересня 2009 (86 років)
Місце смерті	Барселона
Роки активності	1929—2003
Громадянство	Іспанія
Національність	Каталонка
Професія	піаністка
Вчителі	Frank Marshalld
Відомі учні	Daniel Blanchd і Marta Zabaletad
Інструменти	фортепіано
Членство	Q11904050? і орден Ізабелли Католички
Нагороди	Чортири премії «Греммі»; Медаль Альбеніса; Премія Принца Астурійського
aliciadelarrocha.com
	Файли у Вікісховищі

Алісія де Ларроча і де ла Кальє (ісп. Alicia de Larrocha y de la Calle; 23 травня 1923, Барселона — 25 вересня 2009, Барселона) — іспанська піаністка та композиторка з Каталонії, визнана найкращою іспанською піаністкою сучасності.

Біографія

Вчилася музики з трирічного віку у Френка Маршалла, дала перший концерт у віці шести років у рамках масштабної ібероамериканської виставки 1929 року в Севільї; перший її запис (дві невеликі п'єси Фредеріка Шопена) був зроблений у 9-річному віці. В 11 років вперше виступила з Мадридським симфонічним оркестром.

З 1947 року де Ларроча широко гастролює, в 1954 році на запрошення диригента Альфреда Валленштейна здійснила перше турне по США з Лос-Анджелеським філармонічним оркестром. Незважаючи, що піаністку дуже добре прийняли під час її першого туру по Європі, вона не прагнула гастролювати і до 1965 року, коли уклала контракт з британським лейблом Decca Records, жила і давала концерти практично виключно в Іспанії. З 1965 року де Ларроча стала регулярно виступати в Європі і США, де мала великий успіх. Після цього артистка гастролювала в Австралії та Новій Зеландії, Японії та Гонконгу, багатьох країнах Африки і Латинської Америки, виступала в найбільших залах Європи. Крім сольних концертів, зарекомендувала себе і як відмінна ансамблістка: в 1950-ті роки виступала спільно з віолончелістом Гаспаром Кассадо, а згодом регулярно співпрацювала зі своєю знаменитою співвітчизницею співачкою Вікторією де лос Анхелес і з квартетом «Гварнері».

Спочатку піаністка надавала перевагу моцартівському репертуару, проте надалі в силу її прагнення пропагувати іспанську і латиноамериканську музику з її ім'ям стали пов'язувати переважно твори таких авторів, як Антоніо Солер, Ісаак Альбеніс і вчитель її вчителя (а також її матері і тітки) Енріке Гранадос.

Останній раз Алісія де Ларроча виступала в 2003 році в Барселоні на честь свого 80-річчя.

Нагороди

З чотирьох премій «Греммі», отриманих Алісією де Ларроча, дві присуджені за виконання сольних творів Альбеніса (1974, 1988), одна — Гранадоса (1991) і ще одна (1975) — за фортепіанні концерти Равеля і Габріеля Форе.

У 1978 році журнал «Мюзікал Америка» обрав її «музикантом року» в США.

Серед інших нагород Алісії де Ларроча — Медаль Альбеніса (2004) та Премія Принца Астурійського (1994).

Репертуар

Де Ларочча була еталонною виконавицею творів іспанських композиторів. Виконавську перевагу де Ларроча в іспанському матеріалі визнавав навіть Володимир Горовиць. Значну частину постійного репертуару піаністки складали твори Моцарта, Баха і Доменіко Скарлатті, також вона грала багато «класичних» концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Рахманінова; у 1986 році записала всі фортепіанні концерти Бетховена з Берлінським симфонічним оркестром.

Діапазон творчих інтересів і можливостей де Лароччі дуже широкий і простягається, за її визначенням, від Баха і Скарлатті до Прокоф'єва і Хачатуряна. Високу оцінку критики отримали пластинки з її записами творів Баха, кількох концертів і сонат Моцарта, творів Шумана, обох концертів Равеля, фантазії Форе.