У скупих за обсягом (найчастіше — в кілька рядків), телеграфних за формою, гранично експресивних віршах, насичених метафорами згубних випробувань, краху, другого народження, виразилося есхатологічне переживання катастроф ХХ століття, досвід Освенцима і ГУЛАГу. Настільними для Пілінського були романи Достоєвського, до чиїх образів він не раз звертався у віршах, книги Сімони Вейль, з якими він познайомився у Франції в першій половині 1960-х і які переклав угорською.
У 1960-х Пілінський отримує визнання за межами Угорщини. На англійську мову його вірші перекладає Тед Г'юз, на французьку — П'єр Емманюель і Лоран Гаспар, на шведську — Тумас Транстремер; чотири романси на його вірші пише в 1973-1975Дьордь Куртаґ. Поворотною точкою в долі Пілінського став паризький спектакль американського режисера-авангардиста Роберта Вілсона «Погляд глухого» (1971) і знайомство тоді ж з актрисою Шеріл Саттон, уявне листування з якою лягло в основу його роману-діалогу. Пілінський був удостоєний премій Ференца Баумгартена (1947), Аттіли Йожефа (1971), Лайоша Кошута (1980). Твори Пілінського переведені на англійську, французьку, німецьку, іспанську, італійську, нідерландську, норвезьку, фінську, польську та чеську мови. Музику на його вірші писали Аттіла Боза, Іштван Ланг, Філіп Балу, Брюно Мантовані.
