У 2016—2021 був головним тренером ФК «Лаціо»,[1] з червня 2021 — головний тренер міланського «Інтернаціонале».
Клубна кар'єра
Народився 5 квітня1976 року в місті П'яченца. Вихованець футбольної школи клубу «П'яченца». Не пробившись до основного складу, молодий форвард був відправлений в оренду в «Карпі»[2], в якому провів один сезон, взявши участь у 9 матчах Серії С1. Наступний сезон Сімоне Індзагі провів також на правах оренди у клубі «Новара»[2], який на той момент виступав в Серії С2. У цьому клубі Індзагі забив свій перший гол на дорослому рівні. Два наступних сезони Сімоне Індзагі провів в оренді у нижчолігових клубах «Лумеццане»[2] і «Брешелло».
У 1998 році він повернувся в «П'яченцу», сезон 1998/99 видався для Індзагі дуже вдалим. Сімоне в 30 іграх зумів відзначитися 15 разів і привернув увагу провідних італійських клубів. В підсумку влітку 1999 року Сімоне Індзагі підписав контракт з римським«Лаціо»[3], в якому майже одразу виграє свій перший трофей — Суперкубок УЄФА 1999 року[4]. Загалом перший сезон у складі «орлів» Сімоне провів вдало: Індзагі забив 7 м'ячів у 22 матчах чемпіонату, а також 9 м'ячів в 11 матчах розіграшу Ліги чемпіонів (в тому числі і чотири голи в одній грі проти «Марселя», тим самим повторивши досягнення Марко ван Бастена[5]). В сезоні 1999/00 Сімоне Індзагі у складі «Лаціо» став переможцем Серії А[6], Кубка та Суперкубка Італії[7]. У цьому ж сезоні Сімоне дебютував і в національній збірній Італії в матчі проти іспанців.
У наступні сезони Сімоне продовжував регулярно грати за римський клуб, проте не був головним голеадором команди[8], тому вигравши 2004 року другий у кар'єрі Кубок Італії[9], на початку 2005 року він був відправлений в оренду в «Сампдорію»[10], але його від'їзд був не довгим, і вже наступний сезон він знову почав у складі «Лаціо». Правда, грати він став все менше: за 2 наступних роки він з'явився на полі у матчах Серії А лише 12 разів. Настав час змінити обстановку, і Сімоне перебрався в «Аталанту»[11]. Індзагі намагався знову знайти свою гру, але це йому не вдалося: він з'являвся на полі в 19 іграх, але забитими голами не відзначився.
Влітку 2008 року Сімоне Індзагі знову повернувся в «Лаціо», незважаючи на те, що він не був в планах тренера Деліо Россі.[12] У цьому сезоні він забив свій перший м'яч в чемпіонаті з вересня 2004 року у ворота «Лечче»[13], вигравши знову з командою Кубок[14] та Суперкубок Італії[15]. В наступному сезоні 2009/10 він взагалі майже перестав виходити на поле і зігравши 17 січня 2010 року проти «Аталанти» останній матч за клуб[16], 23 травня 2010 року Індзагі вирішив завершити футбольну кар'єру[17]. Забивши в цілому 55 м'ячів, він став одинадцятим бомбардиром усіх часів в історії «Лаціо».[13]
Виступи за збірні
1993 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 4 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.
29 березня 2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії під керівництвом Діно Дзоффа в товариській грі з Іспанією (0:2). Сімоне вийшов на 60-й хвилині замість Стефано Фйоре, зігравши разом зі своїм старшим братом Філіппо[18][19]. Згодом Сімоне зробив ще два виступи за збірну під керівництвом Джованні Трапаттоні, зігравши у товариських матчах Англією (1:0) 15 листопада того ж року[20] і Румунією (2:0) 16 листопада 2003 року.[21]
Кар'єра тренера
Після завершення ігрової кар'єри, Сімоне залишився в «Лаціо»[22][23], де став працювати з юнацькими командами.[24]
7 січня 2014 року призначений головним тренером молодіжного складу «Лаціо»[25], з яким в тому ж сезоні виграв Кубок Італії Прімавери[26], який молодіжка «орлів» до того не вигравала протягом 35 років.[26] Того ж року виграв з командою і Суперкубок Прімавери, вперше в історії «Лаціо».[27] У сезоні 2014/15 він повторив успіх у Кубку[28], але програв Суперкубок «Торіно».[29]
3 квітня 2016 року, після звільнення Стефано Піолі, Індзагі став виконувачем обов'язків тренера першої команди «Лаціо»[30]. Через тиждень дебютував на тренерській лаві в матчі проти «Палермо» (3:0)[31]. З 12 очками в 7 матчах він привів «б'янкоселесті» до восьмого місця у чемпіонаті[32].
Перед сезоном 2016/17 тренером «Лаціо» був призначений Марсело Б'єлса. Однак, оскільки аргентинський спеціаліст залишив свою посаду через менш ніж тиждень після початку роботи, Індзагі був призначений головним тренером на постійній основі[33][1]. З командою в першому повноцінному сезоні Індзагі зайняв 5 місце, кваліфікувавшись у Лігу Європи, хоча і програв фінал кубка Італії«Ювентусу» (0:2).[34]
7 червня 2017 року він продовжив свій контракт до 2020 року[35]. Після цього Сімоне взяв реванш у «Ювентуса», вигравши Суперкубок Італії (3:2), ставши першим тренером клубу, який виграв трофей і як гравець, і як тренер.
Сезон 2017–18 років розпочалася з високої ноти, оскільки Лаціо переміг «Ювентус» у Суперкубку Італії з результатом (3:2).[36] Команда знову фінішувала п'ятою в Серії А, пропустивши кваліфікацію Ліги чемпіонів у останньому турі, після домашньої поразки «Мілану» з рахунком (2:3).[37]
У сезоні 2018–19 команда здобула Кубок Італії з рахунком (2:0) над «Аталантою», завоювавши сьомий загальний титул і автоматично пройшовши кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА.[38]
22 грудня 2019 року Індзагі здобув свій другий Суперкубок Італії з «Лаціо» після перемоги (3:1) над «Ювентусом».[39]
На початку квітня 2021 року, команда на невизначений термін залишилася без головного тренера.[40]
Сімоне має двох дітей: Томмазо (нар. 29 квітня 2001 року) у стосунках з Алессією Маркуцці[it][42], з якою Сімоне згодом розійшовся) і Лоренцо (нар. 14 квітня 2013 року) у стосунках з Гайєю Лукаріелло[43].
_48.jpg)
