PROFILPELAJAR.COM

Микола Іванович Сташков
Микола Іванович Сташков
Народився	15 квітня 1907; Маринівка
Помер	26 січня 1943 (35 років); Дніпропетровськ; ·вогнепальна рана
Поховання	Дніпро
Громадянство	Російська імперія; УНР; СРСР
Національність	болгарин
Діяльність	політик
Учасник	Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Партія	ВКП(б)
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сташков.

Микола Іванович Сташков (15 квітня 1907(19070415) — 26 січня 1943) — більшовицький діяч, один з організаторів і керівників радянського підпілля у Дніпропетровську в роки Другої світової війни. Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис

Народився 15 квітня 1907 року в селі Маринівка^[1] в родині портового вантажника. Болгарин. Коли йому виповнилось 7 років, батько був заарештований і засланий до Сибіру. Після смерті матері вирушив на схід у пошуках батька. У грудні 1917 року дістався Іркутська, де його, напівзамерзлого, підібрали червоногвардійці загону Василя Блюхера.

Учасник Громадянської війни в Росії. У складі 51-ї радянської стрілецької дивізії брав участь у боях за Каховку і штурмі Перекопу. У 1922 році направлений до Харківської школи червоних старшин, а згодом переведений до Одеської піхотної школи імені Й. Е. Якіра.

У 1926 році демобілізований, працював учнем слюсаря на луганському паровозобудівному заводі імені Жовтневої революції. Згодом переїхав до Дніпропетровська, де працював слюсарем на заводі «Спартак». З 1928 року за направленням Дніпропетровського окружкому ЛКСМУ перебуває на комсомольській роботі в Межівському районі Дніпропетровської округи. З 1930 по 1933 роки навчався в Дніпропетровському металургійному інституті. Член ВКП(б) з 25 червня 1931 року.

У 1933 році призначений на посаду заступника з комсомольської роботи начальника політвідділу Коларівської МТС Коларівського болгарського національного району Дніпропетровської області. З 1935 року — секретар парткому Дніпропетровського річкового порту.

У 1936 році мобілізований до лав РСЧА. Направлений політруком школи молодшого командного складу, а з 1939 року — комісар 14-го гірсько-стрілецького батальйону (м. Миколаївськ-на-Амурі). Того ж року демобілізований з лав РСЧА за станом здоров'я.

20 червня 1941 року разом із сім'єю прибув до Дніпропетровська, де був призначений інструктором, а згодом — завідувачем сектору відділу кадрів Дніпропетровського обкому КП(б)У. З наближенням лінії фронту до міста був призначений секретарем Дніпропетровського підпільного обкому КП(б)У. Отримав паспорт на ім'я Василя Івановича Мисова, слюсаря залізничної станції Павлоград.

У липні 1942 року за доносом провокатора був схоплений. Під час арешту чинив спротив і був поранений. Після тривалих допитів і тортур, 26 січня 1943 року був розстріляний. Похований у Дніпропетровську.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 травня 1945 року «за видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни», секретареві Дніпропетровського підпільного обкому партії Сташкову Миколі Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Примітки

↑ Першина Т. С. Сташков Микола Іванович. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 18.09.2018. {{cite web}}: символ м'якого дефісу в |вебсайт= на позиції 496 (довідка)

Література

Першина Т. С. Сташков Микола Іванович [Архівовано 26 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 841. — ISBN 978-966-00-1290-5.
«Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 254—257.