Село Старий Іржавець знаходиться біля витоків річки Ржавець, нижче за течією примикає село Новий Іржавець.
Історія
Виник в другій половині XVIII ст. Згадується як хутір сотенного осавула Семперовича. У 1802 р. в селі побудовано церкву, а у 1897 р. споруджено новий Всесвятський храм. Назва походить від річки Іржа чи Іржавчик, що тут протікала.
З 1917 — у складі УНР. З 1991 — у державі Україна.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1947—1947[1].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Оржицької селищної громади[2].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Оржицького району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району[3].
Символіка
Затверджений 8 червня 2007 р. рішенням сесії сільської ради. Автор — С.Дерев'янко. Герб є напівпромовистим.
Герб
На червоному полі здиблений срібний кінь із золотою гривою, хвостом і копитами стоїть над срібною пониженою тонкою хвилястою балкою, зліва вгорі — золотий лапчастий хрест у золотому кільці. Щит обрамований декоративним картушем i увінчаний золотою сільською короною.
За переказами старожилів, у цьому місці козаки напували коней, які дуже іржали, й тому нібито виникла назва річки Іржавчик. Золотий хрест в ореолі символізує високу духовність мешканців територіальної громади та уособлює храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці. Срібна хвиляста смуга вказує на річку Іржавчик, яка тепер перетворилася на кілька ставків.
Прапор
Квадратне полотнище, на якому здиблений білий кінь із жовтою гривою, хвостом і копитами на червоному полі, обрамованому білою смугою (шириною в 1/35 сторони прапора) і лиштвою з жовтих і блакитних трикутників (завширшки в 1/8 сторони полотнища).
В селі працює Староіржавецька ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка розташована на розі траси до Оржиці та вулиці Шкільної. У школі навчається 80 учнів. Школа розміщується в просторому приміщенні. Директором школи є Черненко Лілія Василівна.
Зіненко Микола Григорович (1893–1938) — український радянський діяч, голова Коростенського і Проскурівського окрвиконкомів, секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) УСРР. Член Ревізійної Комісії КП(б)У в червні 1937 — 1938 р., розстріляний 1938.