Сре́мські Ка́рловці (серб.Сремски Карловци/Sremski Karlovci, хорв.Srijemski Karlovci, русин.Сремскі Карловці, угор.Karlóca, нім.Karlowitz (Carlowitz), рум.Carloviț) — стародавнє місто на півночі Сербії, на території Воєводини, в області Срем, центр однойменної громади, що складається лише з цього міста. Лежить на правому березі Дунаю за 12 км від Нового Саду. За даними перепису 2011 року, налічувало 8 750 жителів, 77% з яких — серби, а згідно з переписом 2002 року, населення міста становило 8 839 осіб.
В античні часи у цих місцях існувала невелика давньоримська фортеця. Пізніше на її руїнах була збудована фортеця Каром, про яку є згадка в історичних документах за 1308 рік. У 1521 році фортецею та поселенням біля неї в Угорському королівстві володіли знатні родини Баторіїв і Моровичів.
Слов'янська назва міста Карловці вперше з'явилася в 1532/33 роках. За часів Османської імперії місто здебільшого населяли серби за невеликої частки мусульман. Згідно з дефтером Османської імперії з 1545 року Карловці складалися з 547 християнських (сербських) будинків, таким чином це було найбільше місто із сербською більшістю у всій Османській імперії. У місті також було три церкви та православний монастир. З 1557 року він належав до Белградсько-Сремської єпархії Сербського патріархату Печі.
Габсбурзька монархія
Каплиця Миру (Kapela Mira), споруджена на місці, де обговорювався мирний договір. Її форма нагадує про намет, в якому відбулися переговори
Після цього мирного договору місто опинилося під владою Габсбурзької монархії і ввійшло у Військове порубіжжя. Згідно з даними 1702 р. місто складалося з 215 православних і 13 католицьких осель, а за даними 1753 року населення міста становило 3 843 людини, з яких 3 110 були етнічними сербами.
Місто стало одним із головних сербських духовних, політичних і культурних центрів у Габсбурзькій монархії. У ньому перебував митрополит Сербської православної церкви. Навіть зараз Сербський патріарх зберігає за собою титул Митрополит Карловицький.
Місто також відзначилося найранішою сербською (і взагалі слов'янською) гімназією, заснованою 3 серпня 1791 року. Через три роки після цього в місті також засновано православну семінарію: вона була другою найдавнішою православною семінарією у світі (після Київської духовної академії) та існує донині.
Проголошення Сербської Воєводини 1848 року в Сремських Карловцях
На Сербській національній асамблеї у травні 1848 р. в Карловцях серби оголосили про об'єднання Срему, Банату, Бачки і Барані (включаючи частини Військового порубіжжя) у провінцію Сербська Воєводина.
Коли в 1849 році Сербську Воєводину було перетворено на нову провінцію під назвою Воєводство Сербії та Темішварського Банату, місто Карловці не ввійшло в цю провінцію, а повернулося під управління Військового порубіжжя (Петроварадинський полк, який був у складі Славонської Країни). Зі скасуванням Військового порубіжжя в 1881 році місто було включено до Сремської жупанії Королівства Хорватії та Славонії (Австро-Угорщина).
1922 року місто також стало штаб-квартирою білоемігрантів під проводом генерала Врангеля, де він 1924 року створив Російську загальновійськову спілку, покликану охопити всіх російських військових емігрантів у світі[5] (a пам'ятник генералові Врангелю скульптора Василя Аземші було відкрито у вересні 2007 р.[6]).
В цьому місті відбувся перший собор РПЦЗ. А російська Православна Церква Закордоном отримала у кліриків РПЦ прізвисько "карловецький розкол" від назви міста Сремські Карловиці.
