1898 року переїхав до Санкт-Петербурга, став співредактором газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», секретарем журналу «Вестник Европы».
З початку 1904 він в Одесі редагував «Южные записки» — орган всеросійського революційного об'єднання, відомого під назвою «Союз освобождения», однак у листопаді 1904 року, напередодні війни царської Росії з Японією, його знову забрано до війська.
Узяв активну участь у підготовці до видання у 1911 році шевченківського«Кобзаря» російською мовою з нагоди 50-ліття від дня смерті поета. Ця книга містила переклади 195 поезій (із 218, виданих перед 1911 роком) Шевченка, із них 111 перекладено Максимом Антоновичем самостійно. Славинський написав передмову про російські видання творів Шевченка, великий біографічний нарис про життя і творчу діяльність поета «Тарас Шевченко. Биографический очерк»[2], про його внесок до української та світової культури. Йому ж належить і загальна редакція «Кобзаря».
У березні 1917 року виступив співзасновником Української національної ради в Петрограді, член її виконавчого комітету. Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. Обирався головою комісії з вироблення проекту перетворення Російської імперії у федерацію.
24 жовтня — 14 листопада 1918 — міністр праці в другому уряді Федора Лизогуба.
У 1919 очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у Празі, що розташувалась спершу в готелі Централь на Гибернскої вулиці, потім в будинку глухонімих на вулиці Голечкової 104 и Шержикової 4.
У 1929 році взяв активну участь у написанні Збірника пам'яті Симона Петлюри, що надрукований у Празі 1930 року накладом «Міжорганізаційного комітету для вшанування памяти Симона Петлюри». 7 травня 1937 року виступив у Паризькому географічному товаристві з доповіддю про національно-державні проблеми в СРСР (видано окремою книгою в Парижі 1938 року).
30 червня 1899 року одружився з Марією Сосчиною (Славинською). Вона народилась 23 липня 1879 року в Старокостянтинові на Волині. Освіту здобула в Одеській гімназії (8 років навчання) та на Петербурзьких бестужевських вищих жіночих курсах (історико-філологічний факультет) — 4 роки навчання. На курсах і після їх закінчення присвятила себе вивченню мов — французької, англійської та німецької, а також іноземній літературі. Прослухала серію курсів з французької мови в паризькій Сорбонні, одночасно працювала над перекладами. Почала друкувати 1898 року і до 1918 року опублікувала в різних виданнях понад десяток книжок — белетричних та наукових перекладів. У 1919—1923 роках перебувала в Празі, працювала головним чином у львівських виданнях для дітей та для молоді. Тоді ж стала багато перекладати з української, переважно наукові праці, що друкувались у зарубіжних виданнях. У 1923 році була обрана на посаду лектора французької мови в Українській господарській академіївПодєбрадах. Того ж таки року була обрана на посаду лектора англійської мови в Українському вільному університеті в Празі. Найбільша праця: «Французька мова», видання Українського технічно-господарського інституту (УТГІ) при УГА, 1933—1934. Померла 1958 року в Празі.
Правнучата племінниця Дубиківська Юлія Леонідівна (7 грудня 1972) — українська поетеса, що пише під псевдонімом «Кася Ясна».[7]
↑Упоряд.: Когут А., Подкур Р., Скальський В. Галузевий державний архів Служби безпеки України. Інститут історії України Національної академії наук України. Український інститут національної пам’яті (2018). Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції. Київ: Видавництво «К.І.С.». с. 179—190. ISBN978-617-684-233-0.
↑Поетичний переклад на сторінках української періодики 1920-30-х років / Л. В. Коломієць // Мова і культура. — 2011. — Вип. 14, т. 4. — С. 368—379. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2011_14_4_62
Славинський Максим Антонович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.207-208
Славінський Максим Антонович // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — К., 1998. — С. 177—178.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Болабольченко А. А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славінський. Біографічні нариси.- К.: Літопис, 1999.
Гриськов Антон. Одеса у життєпису Максима Славінського. // Чорноморські новини, 7 березня 2013.
Зборовський А. Україна Максима Славинського // «Наша Віра», число 1, 2003.
Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 245—264.
Иваницкая С. Г. М. А. Славинский и его политический проект «империи народов» (1906—1917 гг.) // Cross-cultural Communication. — Canadian Academy of Oriental and Occidental Culture. — Vol 5, № 3. — Quebec, 2009. — С.64-71.
Иваницкая С. Г. Максим Антонович Славинский в восприятии современников и памяти потомков // Историк и его время: Сб. ст. К 70-летию проф. В. В. Шелохаева. — М.: РОССПЭН, 2011. — С. 322—334.
Иваницкая С. Г. Забвение и слава в судьбе Максима Антоновича Славинского (1868—1945) // Слава и забвение: Парадоксы биографики: Сб. научных статей. — СПб.: Алетейя, 2014. — С. 221—235.
Іваницька С. Г. Росія як «імперія народів» у публіцистиці Максима Славінського (1905—1917 роки)// Література та культура Полісся: Збірник наукових праць. — Вип. 69. Історико-соціальні та культурні процеси України і Полісся в сучасних дослідженнях. — Ніжин, 2012. — С. 90-99.
Мукомела О. Славінський Максим Антонович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. — Львів, 1994. — Вип. 1. — С.168-171.
Мукомела О. Максим Славінський. Забуті імена // Київська старовина. — 1993. — № 5.
.svg){kind=small}
