PROFILPELAJAR.COM

Свободянська сільська рада
Основні дані
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Берегівський район
Адм. центр	с. Свобода
Код КОАТУУ	2120488400
Облікова картка	Свободянська сільська рада
Склад
Кількість членів	20
Голова ради	Рущак Василь Юрійович
Територія та населення
Населення	2881
Населені пункти	4
Контактні дані
Адреса	90210, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с.Свобода, вул.Миру,51
Телефонний код	+380 3141

Свободянська сільська рада — колишній орган місцевого самоврядування у Берегівському районі Закарпатської області з адміністративним центром у с. Свобода.

Населені пункти

Сільській раді підпорядковані населені пункти:

Склад ради

Рада складається з 20 депутатів та голови.

Керівний склад сільської ради

ПІБ	Основні відомості	Дата обрання	Дата звільнення
Рущак Василь Юрійович	Сільський голова, 1966 року народження, освіта, безпартійний	26.03.2006	31.10.2010
Рущак Василь Юрійович	Сільський голова, 1966 року народження, освіта незакінчена вища, безпартійний	31.10.2010	31.10.2015
Рущак Василь Юрійович	Сільський голова, 1966 року народження, освіта вища	31.10.2015

Примітка: таблиця складена за даними джерела^[1]

Історія

Село Свобода — центр сільської ради, якій підпорядковується кілька інших сіл: Великий Бакош, Нове Батєво, Бадів І, Бадів ІІ, Данилівка.

Розташоване село за 40 км. Від районного центру міста Берегова і на 45 км від обласного — міста Ужгород.

Лежить воно у Притисянській низовині, яка є частиною Середньо–Дунайської низовини, тобто розкинулося не вище, як 200 метрів над рівнем моря.

Через село, з півночі на захід протікає канал Верхнє-Середнянський, який відводячи паводкові води Боржави, все частіше відіграє важливу роль у відведенні небезпеки затоплення нашого села.

Недалеко від нашого села проходить кордон між Україною та Угорщиною.

Важливе значення для жителів села, відіграє те, що воно має дуже хороше залізничне сполучення з усіма найбільшими містами області (Ужгород, Мукачево, Берегово).

Зараз населення села становить 2956 чоловік. На території села, проживають представники дев'яти національностей.

Перша письмова згадка про одне з поселень нашого села(це згадка в архівних джерелах від 1282 року) про Nacly Bokos. Одне з пояснень пов'язане з тим, що очевидно, недалеко від р. Тиси, (де зараз кладовище села) знаходиться тоня (майор) за іменем власника навколишніх земельних володінь. Йде мова про укріплене поселення, де постійно проживало 15-20 чоловік челяді, які обробляли панські володіння, розташовані там, де розкинулися тепер вулиці села.

До 1919 року, землі, на яких розташоване село Свобода, належали графам Ловньої Меньгирту та Ловньої Габорту. У своїх феодальних володіннях графи мали такі господарства (тоні) як: Кіш Бокош, Нодь Бокош, Уй тоньо, Копітань тоньо, Богой Саллаш. В кожному з цих господарств працювало від двадцяти до сорока батрацьких сімей, яких називали «челийдек». Батраки були повністю безземельними. У поміщицьких господарствах займалися в основному тваринництвом та дерновим господарством. В період жнив додатково господарі наймали сезонних робітників, яких називали «шумашок».

Після розпаду Австро-Угорської імперії, землі Підкарпатської Русі, згідно рішення Паризької конференції, ввійшли до складу Чехо-Словацької республіки. Маючи на меті міцно зв'язати ці землі з своїм краєм, чехи починають проводити політику, яка отримала назву «слов'янізація угорського пограниччя». У зв'язку з цією акцією, почалася колонізація всіх земель від румунського кордону вздовж угорського аж до Словаччини вздовж Тиси. В результаті було засновано цілу низку малих і великих поселень. Ці поселення заселялися в першу чергу чехами (легіонерами), а також закарпатським (переселенцями). Найкращі землі віддавалися чехам. Одним із найбільших поселень такого типу і стала наша Свобода.

Для чеських легіонерів були засновані населені пункти Великий Бакош, Малий Бакош, Уйтоньо (Нове Батьово). А оскільки на момент приходу чехів, ці землі не були безпосередньо заселені («Слободні», то новозасновані землі дістали назву «Свобода»).

Власниками землі стали чеські легіонери, які вели господарство по капіталістичному. Колишні селяни-батраки і далі залишалися безземельними. Чехи будують 71 однотипних житлових будинків з господарськими будівлями, з них 20 було збудовано у Малому Бакоші, 30-у Великому Бакоші і 21-у Новому Батєві.

У Великому Бакоші було побудовано великий клуб для населення всіх поселень. В ньому проводилися збори, а молодь проводила свій вільний час.

В 1932 році вісім селянських сімей з Хустського та Міжгірського районів заснували населений пункт Бадів І на відстані 2 км від Нового Батєва. Такі переселення з гірських районів в той час підтримувалися владою, оскільки сприяли політиці «слов'янізації угорського пограниччя». Переселення проводилося за гроші людей, для яких переселення означало вирішення проблем з «земельним голодом» гірських районів.

Аналогічною є історія заснування населеного пункту Бадів II, або Дубки в 1935 році на відстані 2 км від Бадів І.

В 1933 р. чеські легіонери заснували для своїх дітей нове поселення Данилівку, на відстані 1 км від Бадів ІІ.

На початку листопада 1938 р. в результаті Віденського арбітражу наше село не ввійшло в склад новоутвореної Карпатської України, а було окуповане хортистською Угорщиною (Нове Батєво, Великий Бакош, Бадів І, Бадів ІІ, Данилівка).

Чехи про можливість окупації були попереджені, через що, з села, в основному, всі втекли, а їх місце зайняли угорські землевласники — «вітийзи». За період окупації, влада намагалася всіляко мадяризувати село. Переселялися жителі з інших сіл, зокрема з Великої Доброні та Саловки, викладання в школі здійснювалося угорською мовою (з 1939 року), а чоловіче населення забиралося для служби в угорські армії. Тих хто не хотів служити в армії, або дизертував з неї, відправляли в концтабори. З території села, в різний час, за період війни, було відправлено 17 жителів.

Від фашистських загарбників, село було визволено 28 жовтня 1944 року. Після визволення села, почалося створення органів місцевої влади. В листопаді 1944 року, було створено в с. Свобода Народний комітет, який очолював Бердар Дмитро Юрієвич.

Насамперед, Народний комітет налагодив надання допомоги Червоній Армії. З території села, до лав Червоної Армії, добровольцями пішли на фронт 39 молодих людей. Вони наша пам'ять і гордість, і цим людям належить особлива шана в пам'яті їх онуків та правнуків.

Важливим напрямом роботи Народного комітету була агітація за возз'єднання Закарпаття з Україною. Делегатами на Мукачівському з'їзді Народних комітетів, який вирішував це питання, були Бердар Дмитро та Цендра Іван.

У 1947—1948 роках село пережило велику повінь. Особливо важким було становище в Великому Бакоші та Чоронді. Люди змушені були пересуватися на плотах, загинуло дуже багато домашньої птиці та худоби. Причиною повені став розлив річки Тиса, збоку сусіднього с. Саловка.

У 1958 році на базі п'ятьох колгоспів було створено один — імені Мічуріна (голова колгоспу — Чорней Микола), а згодом шляхом подальшого укрупнення (приєднання колгоспу «Більшовик») було створено колгосп ім. «ХХІ з'їзду КПРС». Головами колгоспу за час його існування були Ружов Б., Русин В., Шутак Ю..

Одною з важливих справ тодішнього керівника села і колгоспу, стало відкриття у 1974 році пам'ятника-обеліска воїнам-визволителям та добровольцям Великої Вітчизняної війни. Це тому було дуже важливо, бо загалом з території села, на війну пішло до 70 жителів. Більша частина з них повернулася, і як знак поваги до їхнього подвигу та самовідданості мав служити цей пам'ятник, де кожного року, з року в рік, 9-го травня, віддавалася шана живим і полеглим за свободу нашого краю.

За останні роки село пережило дві сильні повені. Спочатку, в лютому 1999 року випав сніг, який тоді приніс велику біду — не витримав дах сільського клубу в с. Великий Бакош. Клуб, який був найкращим у навколишніх селах і стояв більше 70 років, тепер не витримав.

В 2001 р. події розгорталися ще страшніше. Оскільки танення снігів у горах, дощ, екологічні проблеми, що виникли в результаті вирубування лісів, призвели до дуже швидкого наповнення Тиси, не витримали дамби і почалися затоплення окремих сіл сусідньої Угорщини. Так у воді опинилася Данилівка, Бадів I та Бадів II. Верхнє-Середнянський канал був переповнений. Люди день і ніч чергували, укріпляли кругом ще уцілілі дамби сіл. Робота тривала цілодобово. Вода трималася більше місяця.