Ця стаття про французький протекторат, створений після Другої світової війни. Про протекторат Ліги Націй, створений після Першої світової війни див. Саар (Ліга Націй).
Вид на сталеливарний і металургійний заводи в Саарі, прибл. 1950
Франція захоплювала територію Саару протягом Наполеонівських війн і Французької Імперії та консульства між 1798 і 1814. Етнічно німецьке місцеве населення мало сильні анти-французькі настрої.
За Версальським договоромСаар був окупований Великою Британією та Французькою республікою. 1920 Британія і Франція встановили окупаційний уряд з 15-річним мандатом Ліги Націй. Видобуток вугілля (головна галузь в регіоні на той час) Саару була націоналізована і керувалася безпосередньо Францією. У плебісциті, що відбувся наприкінці 15-річного терміну, 13 січня1935, 90,7 відсотка виборців проголосувало на користь повернення до Німеччини, 0,4 відсотка проголосувало за об'єднання з Францією. 8,9 відсотка схвалило третій вибір — залишення окупаційних військ Франції і Британії. Після повторного об'єднання Саарланду з Третім Райхом (нім.Rückgliederung des Saarlandes) 1935 Саар назвали ГауСаарпфальц[en] (Saarpfalz). 1942 Саар був перейменований на Вестмарк.
Після II Світової Війни Саарланд знову опинився під владою Франції, як протекторат Саар. За Планом Монне Франція спробувала отримати економічний контроль над німецькими індустріальними територіями, Рурським регіоном та Сааром з великими покладами вугілля і корисних копалин; (другий за розміром центр гірничої промисловості й металургії, першим була Сілезія, яку союзники передали Польщі, а німецьке населення депортували).
Під французьким управлінням пронімецькі партії були заборонені.
На загальних виборах у грудні 1952 більшість проголосувала на підтримку профранцузьких партій, 24 відсотки кинули порожні виборчі бюлетені на підтримку пронімецьких партій.
27 жовтня1956 було підписано Саарський договір за яким проголошувалось майбутнє об'єднання Саару з Німеччиною, для задоволення потреби у вугіллі Франція могла видобувати вугілля у Варндті до 1981.
Німеччині довелося погодитися на перевезення по каналу до Мозеля, з метою зменшення фрахтової вартості для французької лотаринзької металургійної промисловості, а також вивченням французької мови як першої іноземної в школах Саарланду.
.svg)
