Село розташоване на півночі району, на правому березі річки Удай, яка бере початок з болота, що на схід від села. Вище за течією на відстані в 4,5 км розташоване село Хаїха, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Максимівка. По селу протікає іригаційний канал.
Площа села близько 4 км²[1]. Висота над рівнем моря — 143 м[3].
Історія
Село засноване у першій половині XVII століття на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої. З 1648 у складі Ічнянської сотніПрилуцького полку Гетьманщини. У селі парафія Покрови Пресвятої Богородиці.[4] З 1782 — у складі Чернігівського намісництва Російської імперії, а з 1802 — у Чернігівській губернії.
У 1859 році у володарському та козацькому селі Рожнівка була церква та 253 двори де жило 1654 особи (801 чоловічої та 853 жіночої статі)[6]
З 1917 — у складі УНР. 1919, після окупації Рожнівки московськими большевиками, тут активно діяли повстанські загони Отамана Ангела. Проте 1921 окупаційна влада закріпилася, але не ризикувала втручалася у традиційний спосіб життя рожнівців. Тільки 1928 почалося насильницьке затягування станових козаків до так званих комун. Підкоривши місцевих лідерів та паралізувавши самостійні господарства, влада на селі перейшла до терору голодом.
Голодомор
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 313 жителів села[7]. 1932 року в селі почалися бунти проти влади та її агентів-комсомольців, які грабували і старих, і багатодітних. Комуністична влада закрила Покровську церкву, ведучи пропаганду безбожництва та українофобії. Вже після звільнення від СССР, у Рожінвці встановлено поминальний хрест на честь усіх замучених комуністами голодом під час геноциду українського народу.
Друга світова війна
Після укладення сталінсько-гітлерівського союзу 1939, комуністична влада готувала молодь села Рожнівка до інтервенції в Європу. Проте на початку вересня 1941 сама тікала з Рожнівки, не спромігшись організувати жодного дієвого підпілля. 1943, знову вдершись до села, сталіністи провели повторну мобілізацію чоловіків Рожнівки. Так що всього у сутичках на німецько-московській війні брало участь 457 мешканців села — практично кожен другий дорослий мешканець Рожнівки.
Сталінська влада довела до смерті на фронтах 296 рожнівців — понад 65 % від насильно мобілізованих. До 1957 сталіністи відмовлялися вшановувати ці жертви, аж поки за часів Хрущова не почали централізовано встановлювати пам'ятники загиблим. Щоправда, під комуністичною символікою — для ідеологічного терору проти нового покоління селян.[8]. Крім того, саме у Рожнівці пам'ятник жертвам Другої світової влада свідомо поставила на фундаменті нею зруйнованої Покровської церкви, яка досі не відновлена.
Після Другої світової війни комуністи знову вдалися до терору голодом, який тривав до весни 1947 року. Тут же знаходилася центральна садиба підприємства для примусової роботи — «колхоз імені Леніна», за яким було закріплено 5639 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 4892 га орної землі. З 1970-их років це були багатогалузеві господарства, де вирощували зернові і технічні культури, займалося м'ясо-молочним тваринництвом для прогодівлі комуністів.
На початку 1970-х населення становило все ще поважну цифру — 2359 осіб[8]. Нині в селі живе 963 мешканці[1].
На 2020 рік у селі є загальноосвітня школа, яку з 2019 року перевели на неповну середню, клуб, ФАП, кілька магазинів, парафія Православної Церкви України на честь Покрова Пресвятої Богородиці (настоятель — отець-капелан Олександр Мужук). У селі два діючі цвинтарі — Старе й Нове.
Працюють сільськогосподарські підприємства «Темп» і «Зоря».
Відомі особи
У Рожнівці народилися:
Бусенко Олександр Трохимович (1936)) — український науковець, доктор біологічних наук, професор кафедри технології виробництва молока та яловичини Національного університету біоресурсів і природокористування.
.svg){kind=small}
