PROFILPELAJAR.COM

*Празький студент*
Празький студент;
Der Student von Prag
Жанр	драма; фантастика; жахи
Режисер	Стеллан Рійє; Пауль Вегенер
Продюсер	Пауль Давідсон
Сценарист	Ганс Гейнц Еверс
У головних ; ролях	Пауль Вегенер; Йон Готтоут; Грете Бергер; Ліда Салмонова
Оператор	Гвідо Зеєбер
Композитор	Джозеф Вайсd
Кінокомпанія	Deutsche Bioscop GmbH
Дистриб'ютор	Netflix
Тривалість	85 хв.
Мова	німий (німецькі інтертитри)
Країна	Німецька імперія
Рік	1913
Дата виходу	22 серпня 2013
IMDb	ID 0003419
	Празький студент у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші фільми з такою ж, або схожою назвою: Празький студент.

«Празький студент»

«Празький студент» (нім. Der Student von Prag: ein romantisches Drama) — художній фільм Стеллана Рійє і Пауля Вегенера 1913 року, один з перших зразків німецького кіносимволізму (див. Символізм). На думку деяких дослідників, фільм є першим повноцінним фільмом жахів.^[1] Фільм породив новий «бродячий сюжет», що згодом неодноразово екранізувався. Прем'єра фільму відбулася в Німеччині 22 серпня 1913 року в кінотеатрі Mozart Saal.

На основі фільму знято три рімейка, а також у 1968 році був знятий фільм зі схожим сюжетом «Незвичайні історії» (Histoires extraordinaires, новела «Вільям Вільсон», реж. Луї Маль, 1968 — за мотивами однойменного оповідання Едгара Аллана По).

Сюжет

Студент Балдуїн (Пауль Вегенер), що потерпає від безгрошів'я, погоджується підписати з таємничим італійцем Скапінеллі (Йон Готтоут) підозрілий договір, який гарантує Балдуїну багатство і одруження на Маргіт (Грете Бергер), доньці графа. Натомість Скапінеллі візьме що захоче з кімнати студента. Скапінеллі забирає з собою відображення студента в дзеркалі. Балдуїн вважає, що угода вдалася і починає залицятися до Маргіт. Проте Лідушка Ліда Салмонова, яка закохана в студента, розповідає про нього Маргіт і її нареченому, барону Валдісу. Барон ображає Балдуїна і той, будучи найкращим фехтувальником Праги, викликає його на дуель на шаблях. Батько Маргіт, не бажаючи загибелі барона, приходить до студента і просить його зберегти життя Валдісу. Балдуїн великодушно погоджується і вирушає на поєдинок. Проте по дорозі його коляска застряє, і коли студент нарешті підходить до місця дуелі, то зустрічає свого двійника із скривавленою шаблею в руках — барона вже вбито. Далі двійник усюди ходить за Балдуїном, роблячи його життя нестерпним. Студент, що зневірився, стріляє в двійника, але гине сам, оскільки насправді вони з двійником нероздільні. Скапінеллі над його тілом розриває договір.

У ролях

Пауль Вегенер — Балдуїн
Йон Готтоут — Скапінеллі
Грете Бергер — Маргіт
Ліда Салмонова — Лідушка
Фріц Вайдеманн — барон Валдіс
Лотар Корнер — батько Маргіт

Зйомки

На виробництво цього фільму було виділено 30000 марок. Зйомки проводилися в найбільш мальовничих куточках Праги — на вулиці Алхіміків і Малій Страні, в замку Бельведер. Павільйонні декорації створив Роберт Дітріх і Курт Ріхтер. Оператор фільму — Гвідо Зеєбер. У «Празькому студентові» він широко використав прийоми зйомки з каше́ і подвійною експозицією.^[2]

Художні особливості і відгуки

«Празький студент» уперше затвердив на екрані тему, яка перетворилася на ману німецького кіно, — тему глибокого, змішаного із страхом самопізнання. Відторгнувши Балдуїна від свого дзеркального двійника і зіштовхнувши їх один з одним, фільм Вегенера символічно зафіксував особливий різновид розколотої особи. Замість того щоб не помічати дуалізм власної душі, охоплений страхом Балдуїн розуміє, що він під владою грізного супротивника, який є його другим «я».
— Зігфрід Кракауер^[3]

Стиль зйомок, судячи з відгуків преси того часу, дуже цікавий і нагадує манеру іспанського художника Рібери.
— Жорж Садуль^[2]

«Студент з Праги», в якому сталося особливе з'єднання природності і удаваності, дійсності з декоративністю, незвичайно мене зацікавив.
— Пауль Вегенер

Мотиви

Сценарій фільму написав Ганс Гейнц Еверс, поєднавши мотиви оповідання Едгара По «Вільям Вілсон» і поезії Альфреда де Мюссе. Крім того фільм увібрав в себе мотиви старих німецьких легенд про двійників, деякий вплив зробили «Надзвичайна пригода Петера Шлеміля» Шаміссо і «Пригоди напередодні Нового року» Гофмана.

Примітки

↑ Янина Маркулан. «Киномелодрама. Фильм ужасов». Издательство «Искусство», Ленинград, 1978. стр. 125
↑ ^а ^б Ж. Садуль. Всеобщая история кино. Том 2. — М.:"Искусство", 1958.
↑ Зигфрид Кракауэр. От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — 3209 с. — 10 000 прим. Архівовано з джерела 5 квітня 2014