Пневмоконіоз

Пневмоконіоз
Легеня здорової людини і людини, яка хворіла на пневмоконіоз
Легеня здорової людини і людини, яка хворіла на пневмоконіоз
Легеня здорової людини і людини, яка хворіла на пневмоконіоз
Спеціальністьпульмонологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11CA60
DiseasesDB31746
MeSHD011009
CMNS: Pneumoconiosis у Вікісховищі

Пневмоконіоз (англ. pneumoconiosis, blacklung disease, dust disease, нім. Pneumokoniose f, Staublunge f) — хронічне захворювання легенів, яке розвивається внаслідок тривалого вдихання та відкладання в легенях пилу і характеризується розвитком дифузного фіброзу.

Загальний опис

Пневмоконіоз — невиліковне і незворотнє захворювання[1][2], і єдиний спосіб захисту від нього — запобігання вдихання пилу.

На сьогодні існує точніше визначення, відповідно до якого пневмоконіоз — це хронічний дифузний пневмоніт, що є наслідком вдихання виробничого пилу та характеризується розвитком фіброзу легенів.

Відмінною здатністю більшості пневмоконіозів є тривала відсутність суб'єктивних і об'єктивних клінічних проявів захворювання при поступово розвивається фіброзі. Розвиток пневмоконіозу можливий й через 10-20 років після припинення роботи в умовах нетривалого (до 5 років) впливу високих концентрацій. Слід зазначити, що специфічних методів лікування пневмоконіозів немає[3]

У зв'язку з відсутністю ефективних патогенетичних методів лікування пневмоконіозів основну увагу слід приділяти лікувально-профілактичним заходам, які можуть сприяти зменшенню осадження пилу в легенях, його виведенню[4]

Класифікація

Основні види пневмоконіозу: силікоз, силікатоз, антракоз легень тощо. Ззустрічається у працівників вугільної, гірничорудної, металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості.

  1. Силікоз — пневмоконіоз, зумовлений впливом пилу, який містить вільний силіцію (IV) оксид.
  2. Силікатози — пневмоконіози (каоліноз, азбестоз, талькоз, олівіноз, цементний, слюдяний пневмоконіози тощо), які розвиваються внаслідок дії пилу мінералів, що містять силіцію (IV) оксид у зв'язаному стані з різними елементами: алюмінієм, магнієм, залізом, кальцієм тощо.
  3. Карбоконіози — пневмоконіози, які є наслідком дії вуглецевого пилу: кам'яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графітоз, сажовий пневмоконіоз тощо).
  4. Металоконіози — пневмоконіози, зумовлені дією пилу металів: заліза, алюмінію, олова, марганцю тощо (сидероз, алюміноз, станоз, манганоконіоз тощо).
  5. Пневмоконіози від дії змішаного пилу.
  6. Пневмоконіози від дії органічного пилу:

Частим є на тлі пневмоконіозів розвиток туберкульозу легень.

Пилонебезпека

Найбільш шкідливими є частинки крупністю 1 — 5 мкм, які при потраплянні у легені сприяють ущільненню легеневої тканини і виникненню пневмоконіозу. Найбільш шкідливий у цьому відношенні кварцовий пил з вмістом SiO2 понад 10 %. Людина, яка працює протягом 10 і більше років у середовищі вугільного пилу може захворіти одним з різновидів пневмоконіозу — антракозом.

Для визначення вмісту пилу в повітрі використовують методи коніметрії — вимірювання кількості дрібнодисперсних часточок у газах.[5]

Примітки

  1. ↑ См. Anita L. Wolfe и Jay F. Colinet. Пневмокониоз [Архівовано 5 квітня 2014 у Wayback Machine.] в: Лучшие способы снижения запылённости в угольных шахтах. Best Practices for Dust Control in Coal Mining. DHHS (NIOSH) Publication No. 2010—110 [Архівовано 5 квітня 2014 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Andrew B. Cecala, Andrew D. O'Brien, Joseph Schall, Jay F. Colinet et al Dust Control Handbook for Industrial Minerals Mining and Processing [Архівовано 18 березня 2015 у Wayback Machine.] National Institute for Occupational Safety and Health. Pittsburgh, PA; Spokane, WA. DHHS (NIOSH) Publication No. 2012—110 — 2012. 312p.
  3. ↑ Измеров Н. Ф.., Кирилов В. Ф. ред. Гігієна праці. — Гэотар-медиа. — Москва, 2010. — С. 180. — 592 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-9704-1593-1.
  4. ↑ А. И. Аркина, Н. А. Суховей, М. Г. Омельяненко Пневмоконіози. (електронний навчально-контролює навчальний посібник) Гос. образовательное учреждение высш. проф. образования «Ивановская гос. мед. акад. Федерального агентства по здравоохранению и социальному развитию», Каф. факультетской терапии и проф. болезней Іваново: ИвГМА Росздрава, 2009
  5. ↑ Кашуба М. О. (2006) Седиментаційна здатність та проникність зварювальних аерозолів в окремі ділянки органів дихання [Архівовано 29 грудня 2017 у Wayback Machine.]. Український журнал з проблем медицини праці (2). с. 17-22.

Література