Основний бойовий танк, ОБТ (англ.main battle tank, MBT; також основний танк) — танк багатоцільового призначення, що суміщає високу вогневу потужність, захист і рухливість. В цьому типі танків поєднується рухливість і пристосованість до масового виробництва середніх танків з високим рівнем захисту і вогневою потужністю важких танків.
Слово «основний» означає не серійність чи поширеність у війську, а концепцію танка, призначеного для виконання головних задач поля бою. Тобто, основним бойовим танком може вважатись і дослідний зразок, якщо він розробляється на роль ОБТ.[1]
Після Другої світової війни з накопиченням досвіду і новими конструкторськими розробками різниця між важким танком та середнім почала дуже швидко зменшуватись. Практично в 60-х роках попередній поділ втратив сенс. Відбувається перехід до другого післявоєнного покоління танків, при якому зникає важкий і середній танки замінюються на основний бойовий танк.
Ці танки стають основою збройних сил більшості технічно-розвинутих країн світу.
Існує доволі різноманітний арсенал методів для обґрунтування оперативних вимог до спроможностей бойових танків майбутнього. Серед них, наприклад, оригінальним став проект, започаткований TARDEC (США) щодо ідентифікації критичних вимог до основного бойового танку НАТО (Main Battle Tank, MBT), здатного протистояти загрозам на європейському театрі бойових дій.[2]
? означає, що в джерелі вказано лише загальну кількість танків
На виставці Eurosatory влітку 2024 року провідні європейські компанії представили свої перспективні варіанти: Leclerc Evolution, EMBT-ADT 140, Leopard 2A-RC 3.0 та KF51-U, які можуть демонструвати особливості танків наступного покоління. Спільними рисами цих машин є спроба переміщення екіпажу з масивної башти вглиб машини, що може зменшити вагу на 10-20%. Машини отримали гармати калібру 130-140 мм, попри те, що танкові сутички виявились рідкісними в сучасному бою. Також на них встановлено комплекси активного захисту та кулемети або автоматичні гармати з програмованими снарядами для протидії безпілотникам.[3]
Після розпаду СРСР 1991 року на території України залишився один із чотирьох основних виробників радянських танків — Завод імені Малишева, котрий за часів СРСР виготовляв Т-54, Т-64 і Т-80УД, а також Харківське конструкторське бюро машинобудування (ХКБМ), яке ці танки розробило. Брак фінансування та залежність від російських деталей призвели до занепаду виробництва.[4] Після розпаду СРСР Україна успадкувала близько 9000 танків, частину з яких визнали застарілими, після чого продали, утилізували або відправили на зберігання.[5]
За допомогою часткової локалізації виробництва ХЗТМ зміг розробити й поставити до Пакистану з 1997 до 1999 року 320 танків Т-80УД, з яких 175 були виготовленими з нуля.[4] На основі Т-80УД було розроблено вже український танк Т-84, але їх було виготовлено невеликою серією. На основі нього 2009 року створили сучасний основний бойовий танк «Оплот-М», які постачали на експорт до Таїланду в кількості 49 одиниць, але в українському використанні було лише кілька танків.
Після початку війни на сході Україна значно модернізувала наявні танки. Загальна чисельність танків складала на лютий 2021 року до 800—900 танків, що було найбільшим танковим парком у Європі. Це переважно Т-64 та Т-72, модернізовані та не модернізовані. Основна модель — Т-64БВ (близько 600 танків). Сучасніші Т-80 складали незначну частину, а сучасні українські Т-84 «Оплот» наявні в зовсім незначній кількості — близько 10. В Україні регулярно озвучувалися обіцянки закуповувати для армії найновіший БМ «Оплот», але їхня вартість (150 млн гривень) в 3-4 рази перевищувала вартість модернізації старих танків. За оцінкою оглядачів і фахівців, було доцільніше модернізувати наявні танки до рівня Т-64БВ зр. 2017, Т-72АМТ та Т-80БВ, ніж випускати БМ «Оплот».[6]
Основні бойові танки відіграли важливу роль у російсько-українській війні, що розпочалась у 2014 році. Зокрема, в період з 2014 по 2018-й рік до Збройних Сил України на комплектацію додатково сформованих танкових підрозділів, включаючи танкову бригаду Корпусу резерву, було додатково поставлено понад 500 танків. Танкові роти у бригадах Десантно-штурмових військ ЗС України почали формувати у 2015 році (тоді — Високомобільні десантні війська), їх озброєння тривало до 2017 року[7].
З початком повномасштабного Російського вторгнення в Україну, танки почали відігравати важливу роль у наступах та оборонах населених пунктів та міст. На сьогоднішній день 11.01.23 більше 1800(?) танків знищено з кожної сторони[джерело?]. На сьогоднішній день[коли?] Збройні Сили України захопили більше 750 танків ворога (це майже весь танковий кулак України до повномасштабного вторгнення) які становлять ±15 % відсотків від дієздатної танкової армії РФ. Захоплено танки таких моделей як:Т-64БВ,Т-64Б, Т-80 різних модифікацій, Т-90[джерело?].
Від початку повномасштабного російського вторгнення з лютого 2022 року тактика застосування танків російськими загарбниками зазнавала істотних змін. Якщо на початку батальйонні-тактичні групи застосовували бронетанкові роти для прориву української оборони та виходу на оперативну глибину, то після великих втрат застосування танків звелось до трьох основних сценаріїв[8]:
доповнення артилерії, ведення ураження цілей непрямим наведенням,
вогнева підтримка піхоти з відстані від 2 км. Тут особливе значення мають кращі оптичні прилади та бронезахист. Повернуті в стрій Т-55 та Т-62 виконують роль, по суті, бойових машин піхоти але з потужнішим озброєнням та захистом.
вогневі нальоти на позиції Сил Оборони України, особливо під час ротацій.
Російські військові також почали застосовувати спеціальні покриття та вносити зміни у вихлопну систему для зменшення інфрачервоної сигнатури танків, застосовувати їх рано у сутінках, коли температура корпусу мало відрізняється від температури навколишнього середовища, тощо. Деякі з цих заходів виявились ефективними проти ПТРК з інфрачервоним наведенням[8].
Системи динамічного захисту виявились доволі ефективними. А танкові битви (танки проти танків) — вкрай нечастими[8].
Список можна сортувати. Натисніть назву колонки яку потрібно відсортувати. Клацніть знову, щоб змінити порядок сортування. Оновіть сторінку щоб відновити до початкового виду.
↑
Слюсар, В.І. (2018). Методологія ідентифікації критичних вимог до ОВТ(PDF). Зб. матеріалів VI міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ. с. C. 53 - 56. doi:10.13140/RG.2.2.36335.69281.