PROFILPELAJAR.COM

Олімпія де Гуж
Олімпія де Гуж
фр. Olympe de Gouges
	Олімпія де Гуж
Ім'я при народженні	фр. Marie Gouze
Псевдо	Olympe de Gouges
Народилася	7 травня 1748; Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція
Померла	3 листопада 1793 (45 років); Париж, Іль-де-Франс, Франція; ·обезголовлення
Громадянство	Франція
Діяльність	драматургиня, журналістка, філософ, письменниця, політична діячка, авторка
Галузь	аболіціонізм і фемінізм
Відома завдяки	письменниця, журналістка, політичний діяч, феміністка
Знання мов	французька і окситанська
Членство	Society of the Friends of Truthd
Magnum opus	Декларація прав жінки і громадянки і Q25389160?
Партія	жирондисти
Конфесія	деїзм
У шлюбі з	Louis Aubryd
Діти	Pierre Aubry de Gougesd
Автограф
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі;

Олімпія де Гуж (фр. Olympe de Gouges), власне Марі Гуз (фр. Marie Gouze) (7 травня 1748, Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція — 3 листопада 1793, Париж, Іль-де-Франс, Франція) — французька письменниця і журналістка, політична діячка, революціонерка, феміністка, авторка «Декларації прав жінки й громадянки» (1791).

Розпочала свою кар'єру драматурга на початку 1780-х. Після того як у Франції почало зростати політичне напруження, де Гуж проявляла все більшу і більшу зацікавленість політикою. Вона стала активним захисником та борцем за поліпшення становища рабів у колоніях. Водночас вона почала писати політичні памфлети. Сьогодні вона, мабуть, найбільш відома як діяч раннього феміністичного руху, який відстоював погляди, щоб французьким жінкам були надані ті ж права, що і французьким чоловікам. Вона була страчена на гільйотині під час терору через її нападки на режим Робесп'єра та через її тісний зв'язок з жирондистами.

Життєпис

Марі Гуз народилась в дрібнобуржуазній сім'ї у 1748 році в Монтобані, Тарн і Гаронна на південному заході Франції. Її батько був м'ясником, а мати була дочкою торговця тканинами. Однак вона вірила розповідям матері, згідно з якими вона була незаконнонародженою дочкою поета Жана-Жака Лефрана, маркіза де Помпіньяна, відомого полемікою з Вольтером. Відмова маркіза де Помпіньяна від Марі Гуз вочевидь вплинула на її пристрасний захист прав незаконнонароджених дітей^[3].

1765 року вийшла заміж за Луї Обрі, який приїхав з Парижа з новим інтендантом міста. Це не був шлюб по любові. Гуз сказала у власному напівавтобіографічному романі (фр. Mémoire de Madame de Valmont contre la famille de Flaucourt): «Я вийшла заміж за людину, яку я не любила і який не був ні багатим, ні добре народженим. Я була принесена у жертву без будь-якої причини, які могли б надолужити відразу, яку я відчуваю до цієї людини»^[4]. Її чоловік помер через рік, і у 1770 році вона переїхала в Париж зі своїм сином, П'єром, і взяла ім'я Олімпія де Гуж^[3].

1773 року, за словами її біографа Олів'є Блана, вона зустріла багатого чоловіка Жака Бетрікса де Розьера (фр. Jacques Biétrix de Rozières), з яким вона мала тривалі відносини, що закінчились в період революції. Вона була учасником багатьох художніх та філософських салонів, де вона познайомилась з багатьма письменниками, зокрема Жан-Франсуа де Лагарпом, Луї-Себастьєном Мерсьє, Ніколя Шамфором, а також майбутніми політиками Жаком Бріссо та Ніколя Кондорсе. Вона часто була запрошеною до салонів мадам де Монтессон, та графині де Богарне. Вона була пов'язана з масонською ложею Дев'ять сестер, яку було створено її другом Мішелем де Куб'єром (фр. Michel de Cubières).

У 1774 році написала аболіціоністську п'єсу «Поневолення негрів» (опубліковану в 1789 році). У 1771 році увійшла до складу «Соціального клубу», який виступав за політичне та юридичне рівноправ'я жінок і чоловіків. Члени клубу часто збирались у Софі де Кондорсе, дружини відомого філософа і математика Ніколя де Кондорсе. Того ж року у відповідь на Декларацію прав людини й громадянина вона написала Декларацію прав жінки й громадянки. Нею було написано Contrat Social (Суспільний договір, названий на честь відомої роботи Жана-Жака Руссо), що пропонував шлюб на основі гендерної рівності.

Слідом за Монтеск'є відстоювала принцип поділу влади. Як переконана противниця смертної кари, протестувала проти смертного вироку Людовику XVI. Перебувала в опозиції Робесп'єру і Марату. Її спрямований проти якобінців політичний памфлет «Три урни» (1793) спричинив її арешт, а потім — за вироком революційного трибуналу — смертну кару за допомогою гільйотини.

Сім'я

Після її смерті, за словами Олів'є Блана^[5], її син генерал П'єр Обрі де Гуж переїхав в Гаяну з дружиною і п'ятьма дітьми. Він помер у 1802 році, після чого, його вдова намагалася повернутися до Франції, але померла на борту судна під час її повернення. У Гваделупі двоє його дочок одружились: Марі Гіацинт Женев'єв де Гуж на англійському офіцері (капітані Вільямі Вуді), а Шарлотта де Гуж, на американському політику Роберті Селдені Гарнетті, конгресмені Сполучених Штатів, у якого були плантації в Вірджинії.

Визнання

Життю Олімпії де Гуж присвячений роман Женев'єви Шовель «Олімпія» (1987).
У 1989 році композицію на її честь створив Нам Джун Пайк.
6 березня 2006 одна з паризьких площ (3-й округ), була названа ім'ям Олімпії де Гуж.
Її ім'я носять також декілька навчальних закладів у різних містах Франції (Монпельє, Ренн, Тулуза) та театр в Монтобані.

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Олімпія де Гуж

Примітки

↑ Cot E. Olympe de Gouges : entre histoire et mémoire XVIIIème siècle et XXIème siècle
↑ https://enut.ee/files/ariadne-2016.pdf
↑ ^а ^б Paul, Pauline; (translated by Kai Artur Diers) (2 червня 1989). I Foresaw it All: The Amazing Life and Oeuvre of Olympe de Gouges. Die Zeit. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 4 листопада 2011. (англ.) (див. також дану статтю [Архівовано 19 жовтня 2004 у Wayback Machine.]) (англ.)
↑ Noack, Paul (1992). Olympe de Gouges, 1748-1793: Kurtisane und Kampferin fur die Rechte der Frau (German) . Deutscher Taschenbuch Verlag. с. 31. ISBN 978-3423303194. (нім.)
↑ Blanc, Olivier (2003). Marie-Olympe de Gouges (French) . Paris: Editions René Viénet. (фр.)

Джерела

Blanc O. Olympe de Gouges. Paris: Syros, 1981 (фр.)
Kestenholz S. Die Gleichheit vor dem Schafott: Poträts französischer Revolutionärinnen. Darmstadt: Luchterhand Literaturverlag, 1988 (фр.)