PROFILPELAJAR.COM

село Новоукраїнка
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Роздільнянський район
Тер. громада	Роздільнянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA51140130380046719
Облікова картка	Новоукраїнка
Основні дані
Засноване	1793
Перша згадка	1793 (232 роки)
Населення	▼999 (01.01.2019)
Площа	4,074 км²
Густота населення	253,31 осіб/км²
Поштовий індекс	67441
Телефонний код	+380 4853
Географічні дані
Географічні координати	46°48′54″ пн. ш. 30°17′12″ сх. д. / 46.81500° пн. ш. 30.28667° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	26 м
Водойми	р. Свина
Місцева влада
Адреса ради	67400, Одеська обл., Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципальна, 17
Карта
	Новоукраїнка
	Новоукраїнка
Мапа
	Новоукраїнка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Новоукраїнка (значення).

Новоукрáїнка (до 09.06.1958 — Будьоннівка, до 1930 р. — Кýртівка^[2]) — село в Україні, у Роздільнянській міській громаді Роздільнянського району Одеської області. Адміністративний центр однойменного старостинського округу. Населення становить 999 осіб. Відстань до районного центру Роздільна автодорогою 18 км.

Повз село проходить автошлях державного значення Т 1618 (/Р-33/ — Роздільна — с. Єреміївка — /М-05/).

Історія

В меотичних відкладах села знайдений вимерлий ссавець — анкілотерій.

Село було засноване у 1793 році гвардійським капітаном імператорської армії на прізвище Курт^[3].

На 1859 рік у казенному селі Куртівка 1-го стану (станова квартира — містечко Василівка) Одеського повіту Херсонської губернії при балці Куртовому Яру, було 124 двора, у яких мешкало 359 чоловік і 322 жінки^[4].

В 1887 році в селі Куртівка Одеського повіту Херсонської губернії мешкало 632 чоловіка та 539 жінок. На хуторах Куртівських мешкало 206 чоловіків і 168 жінок^[5]. Село було центром Куртівської волості.

У 1896 році в селі було 269 дворів, 1354 осіб (727 чол. та 627 жін.), волосне правління, православна церква, 2 школи, 46 учнів (18 хлопців, 28 дівчат), корчма, 3 лавки^[6].

В 1906 в місцевій земській школі навчалось 82 хлопця^[7].

У 1908 році населений пункт увійшов до новоствореного Бецилієво-Куртівського сільськогосподарського товариства. Воно об'єднувало села Бациліївку, Куртівку та селище Костянтинівку. Виконавчим органом була — рада, головою якої був Лизаченко Павло Давидович, а секретарем — Липський Семен Терентійович. Місцем перебування Ради товариства було селище Костянтинівка. На 1914 рік кількість членів товариства складала 22 особи. Щорічний членський знос сягав 1 рубль^[8].

На 1916 рік в селі Куртівка Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 1598 чоловік (674 чоловік і 924 жінки)^[9].

Під час Голодомору в Україні 1932—1933 років в селі загинула 1 людина:

Петрова Галина Леонідівна^[10].

В 1951 році село стало місцем розселення етнографічної групи українців — бойків, яких було депортовано (184 родини) з села Телешниця Ошварова Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області (нині територія Польщі)^[11]^[12]^[13].

Станом на 1 травня 1967 року у селі знаходився господарський центр колгоспу імені Шевченка^[14].

У рамках декомунізації у селі була перейменована вулиця Леніна, нова назва – Куртівська^[15].

У результаті адміністративно-територіальної реформи село ввійшло до складу Роздільнянської міської територіальної громади та після місцевих виборів у жовтні 2020 року було підпорядковане Роздільнянській міській раді. До того село входило до складу ліквідованої Новоукраїнської сільради і було її центром.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1081 особа, з яких 456 чоловіків та 625 жінок.^[16]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1023 особи.^[17]

2016—1017

2017—977

2018—1002

2019—999

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[18]

Мова	Відсоток
українська	88,28 %
російська	7,17 %
молдовська	2,23 %
вірменська	1,07 %
гагаузька	0,29 %
циганська	0,29 %
болгарська	0,19 %
румунська	0,19 %
білоруська	0,10 %
польська	0,10 %

Пам'ятки

Церква Святого Різдва Богородиці, збудована у 1861 році

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Примітки

↑ Паспорт Новоукраїнської сільської ради. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 17 червня 2019.
↑ История городов и сел Украинской ССР: в двадцати шести томах. Одесская область / Ред. кол. тому: Чередниченко А. П. (председатель редколлении), Бачинский А. Д., Боровой С. Я., Ващенко В. П., Вольский С. А., Захаров Г. П., Зленко Г. Д., Иванов Р. В. (заместитель председателя редколлегии), Ивахнюк П. П., Карышковский П. О., Коновалов В. Г., Лункин Г. М., Мазуренко И. Д., Першина 3. В., Раковский М. Е., Ревякин А. М., Рубин М. А., Рядченко И. И., Сабадырев И. Л., Удалов В. З., Хиони И. А., Цевух В. С. (ответственный секретарь редколлегии), Цымбал Е. И., Якупов Н. М. — Киев: Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии АН УССР, 1978. — 865 с. — С. 676.(рос.)
↑ Буковский, Владимир (1998). Горькая правда. Исторический очерк села Бицилово и района (рос.) . г. Раздельная: Раздельнянская городская типография. с. 57.
↑ XLVII. Херсонская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года. — СанктПетербургъ: Типографія Карла Вульфа, 1868. — С. 123.(рос.)
↑ Список населенныхъ мѣст Херсонской губерніи. По свѣдѣніямъ 1887 года. — Херсонъ: Типографія Херсонскаго Губернскаго Правленія, 1888. — С. 15.(рос.)
↑ Список населенных мест Херсонской губернии: статистические данные о каждом поселении / Губернский статистический комитет. ‒ Херсон, 1896. ‒ 560 с.
↑ Справочная книга Херсонской епархіи. — Одесса: Типографія Е. И. Фесенко, 1906. — С. 62.(рос.)
↑ Справочныя свѣдѣнія о сельскохозяйственныхъ обществахъ по даннымъ на 1915 годъ. — Петроградъ: Типографія В. Ѳ. Киршбаума (отдѣленіе), 1916. — С. 524.(рос.)
↑ Список населенныхъ мѣст Херсонской губерніи. (По даннымъ Всероссійской сел.-хоз. переписи 1916 г.). Одесскіи уѣздъ — Александрія: Типографія Ф. Х. Райхельсона, 1917. — С. 353.(рос.)
↑ Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Одеська область. Частина I. Редакційна колегія (співголови — М. Д. Сердюк і М. Л. Скорик), автори-упорядники Л. І. Білоусова (керівник), М. Г. Батуріна, А. Є. Бух, О. В. Мартиненко, Г. М. Паніван. — Одеса: Астропринт, 2008. — С. 860
↑ Дарія ПЕТРЕЧКО. — До 65-річчя останньої депортації українців з етнічних земель.— Галичина, 06 вересня 2016 року
↑ Розселення депортованих у 1951 р.
↑ Примусово переселені вимагають відповідних пільг та соціальних гарантій. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 9 січня 2022.
↑ Одеська область: адміністративно-територіальний поділ (на 1 травня 1967 р.) / Виконавчий комітет Одеської обл. Ради депутатів трудящих; М. Брагін (ред.). — Одеса : Маяк, 1967. — С. 113.
↑ Інформація щодо стану виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в Одеській області в частині перейменованих/не перейменованих назв об’єктів топоніміки (PDF).
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 жовтня 2019.