Мантуанський собор

Катедральний собор міста Мантуя
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
Середхрестя Мантуанського катедрального собору
45°09′39″ пн. ш. 10°47′51″ сх. д. / 45.160707° пн. ш. 10.79742° сх. д. / 45.160707; 10.79742
КраїнаІталія
МістоМантуя
Типсобор Редагувати інформацію у Вікіданих і церква[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Тип будівлісобор
Стильсередньовіччя + маньєризм + класицизм
Автор проєктуархітектори Матільдо де Каносса, Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє, Джуліо Романо, Джованні Баттіста Бертані, Ніколо Баскьєра
АрхітекторJacobello dalle Masegned Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновникмеценат єпископ Антоніо ді Гвіді Баньйо
Перша згадка10 ст.
Дата заснування1761 Редагувати інформацію у Вікіданих
Початок будівництваможливо 10 ст.
Побудовано1761 р.
Основні дати:
14 ст. — 1761
Статус Культурне надбання Італії
Станзадовільний

Катедральний собор міста Мантуя. Карта розташування: Італія
Катедральний собор міста Мантуя
Катедральний собор міста Мантуя
Катедральний собор міста Мантуя (Італія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Мантуанський собор або Катедральний собор Мантуї (італ. Duomo di Mantova) — головний храм італійського міста Мантуя, з довгою історією створення і перебудов.

Історія

Первісно храм побудували в добу середньовіччя. За припущеннями храм перебудовував архітектор Матільдо де Каносса, архітектура була в стилі романики.

Храм збільшили у 15 столітті за ініціативи князя Франческо І Гонзага. Новий декор головного і бічного фасаду був розроблений архітекторами Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє. Частково декор, розроблений Якобелло делла Мазеньє, збережений у правій частині споруди.

1545 року до перебудов собору залучили архітектора Джуліо Романо. Він не втручався в декор головного фасаду і бічних фасадів собору, а займався інтер'єром. Настанови, що саме треба зробити, Джуліо Романо отримав від кардинала Ерколе Гонзага, що був опозиційно налаштований до папи римського і новацій, започаткованих Донато Браманте та раннім Мікеланджело Буонарроті. Ймовірно, кардинал був консервативно налаштованою особою, бо Джуліо Романо створив план перебудов собору, що нагадував собор святого Петра у Римі ще середньовічної базилікальної доби. Лише форми колон та декор були новітніми. Перебудови затяглися і Джуліо Романо помер раніше, ніж встиг побачити цілком оновлений інтер'єр. По смерті Джуліо Романо справу продовжив архітектор Джованні Баттіста Бертані. Вже на той час собор міста втратив стилістичну чистоту і став конгломератом різних частин у різних стилях, чим і став цікавим. Відсутність стилістичної чистоти і конгломерат різних стилістик і художніх манер притаманний і живописному декору інтер'єра.

Нині існуючий головний фасад (цілком із мармуру) створений за ініціативи єпископа Антоніо ді Гвіді Баньйо. Проект створив австрійський архітектор і військовий інженер Ніколо Баскьєра в середині 18 століття.

Головний фасад

Головний фасад тричастинний і з трьома входами. Частини відокремлені пілястрами на всю висоту споруди. Далі трикутний фронтон з розкріповками. Осі пілястр продовжені до краю фронтону і акцентовані скульптурами на даху. Дзвіниця залишена з доби середньовіччя і ніяк не узгоджена з фасадами храму. Дзвіниця має сім дзвонів, частка котрих створена у 19 столітті.

Фасади собору

Інтер'єр

Собор має п'ять нав, що нічим не позначене на головному фасаді. В розпланування покладений латинський хрест з трансептом. Середхрестя перекрите куполом без архітектурного ліхтарика. Склепіння купола прикрашене стінописом на тему раю.

Поховання в соборі

За середньовічною традицією собор став меморіалом князівського дома Гонзага (володарів міста та їх дружин) та соборних єпископів. Серед поховань — надгробок засновника князівської династії Луїджі Гонзага.

Див. також

Джерела

  • Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2 т. М., 1935—1937
  • Мастера искусств об искусстве. Т.2. Эпоха Возрождения/Под ред. А. А. Губера, В. Н. Гращенкова. М., 1966
  • Ревякина Н.В. Итальянское Возрождение. Гуманизм второй половины XIV — первой половины XV века. Новосибирск, 1975.
  1. SIRBeC