У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Ліпкін.
|Вікісховища= |Зображення= |Вікітека= |Опис зображення=
Семен Ізраїльович Ліпкін (6 вересня 1911, Одеса — 31 березня 2003, Передєлкіно) — російський радянський поет і перекладач.
Біографія
Народився в сім'ї кустаря-закрійника. За порадою Едуарда Багрицького в 1929 переїхав до Москви, де почав публікувати вірші в газетах і журналах.
Вивчив перську мову. З 1934 а перекладав поезію, переважно епічну, з східних мов (зокрема, Аккадський епос «Поема про Гільгамеша», калмицький епос «Джангар», киргизький епос «Манас», пам'ятник індійській культури «Бхагавадгіта»).
Член Спілки письменників СРСР з моменту її заснування в 1934. Закінчив Московський інженерно-економічний інститут (1937).
Учасник Радянсько-німецької війни. У 1941—1945 рр. воював у лавах 110-ї Калмицької кавалерійської дивізії.
Ліпкін — виключно обдарований перекладач, який славиться також і тим, що при перекладі давньосхідної поезії він не модернізує її, не намагається надати їй єдиний стиль, що зрівнює різних поетів. Чудове володіння мовою та віршем, так само як і багатство словника позначаються також у власних віршах Ліпкіна. Часто він йде від опису окремих явищ природи чи подій повсякденності, піднімаючи їх потім до узагальнення завдяки асоціативним роздумів.[1]
В своїх творах використовував сюжети і образи з Біблії, єврейські теми. Особливе місце в творчості зайняла Катастрофа («На Тянь-Шані», 1959; «Вільнюське подвір'я», 1963; «Зола», «Мойсей», «Пам'ятне місце» 1967)[2].
Автор декількох книг віршів та роману «Декада», спогадів про В. Гроссмана[3], О. Мандельштама, А. Тарковського[4] та інших. Під час гонінь на Василя Гросмана зумів зберегти рукопис роману «Життя і доля», який в 1980 був надрукований на Заході, а в 1988 вийшов в СРСР.
У 1968 вірш Ліпкіна «Союз» про народ на ім'я «І» — як алегоричне прославляння єврейського народу[2][5] — був критично сприйнятий читачами, офіційною критикою і особливо пропагандистами антисіоністської кампанії Ю. Івановим[6] і Є. Євсєєвим[7].
В 1979 — учасник альманаху Метрополь[8]. Того ж року разом з дружиною Інною Ліснянською і Василем Аксьоновим вийшов з Спілки письменників на знак протесту проти виключення з нього Віктора Єрофєєва і Євгена Попова. У 1986, на початку перебудови, був відновлений в рядах Спілки письменників.
Нагороди
Твори
- Очевидець, 1967, 2-е изд., Еліста, 1974
- Вічний день, 1975
- Вірші і переклади, Душанбе, 1977
- Воля, Ann Arbor, 1981
- Декада. Роман, New York, 1983
- Кочовий вогонь, Ann Arbor, 1984
- Картини і голоси, London, 1986
- Сталінград Василя Гроссмана, Ann Arbor, 1986
- Квадрига, Москва, 1997
Переклади
- Кабардинська епічна поезія, 1956
- Голоси шести століть, 1960
- Сторінки таджицької поезії, 1961
- Рядки мудрих, 1961
- Кабір. Ліріка. Пер. з хінді С. Липкина. М., «Художня література», 1965. 174 с. з портр. (Скарби ліричної поезії).
- Поети Таджикистану, 1972
- Калідаса. Драми і поеми. Пер. з санскриту. Пер. С.Ліпкіна. Подстрочний пров., Вст. стаття, приміт. Б.Захарьіна. М., «Худ.літ.», 1974.
- Слово і камінь. Вибрані переклади з узбецької поезії, 1977
Переклади
- Пригода богатиря Шовшура, прозваного Лотосом, 1947
- Манас Великодушний, 1948
- Царівна з Міста Тьми, 1961
Примітки
Посилання
- Вірші і поеми Семена Ліпкіна
- Семен Ліпкін. Квадрига. Повість. Мемуари [Архівовано 28 серпня 2013 у Wayback Machine.], Юрій Кублановський, «Новий Мир» 1997, № 9
- Ліпкін, СЕМЕН Ізраїльович [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.] Енциклопедія Кругосвет
- ТОЙ, ХТО НАРОДИВСЯ, — НЕ ПОМРЕ // Роздуми про життя і творчість С. Ліпкіна, Матвій Гейзер [Архівовано 12 березня 2012 у Wayback Machine.] Леха, травень 2002, 5 (121)
- БІБЛІОГРАФІЯ [Архівовано 8 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю Олени Калашникової, травень 2002 р. [Архівовано 14 травня 2014 у Wayback Machine.]
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
---|
Генеалогія та некрополістика | |
---|
Література та бібліографія | |
---|
Словники та енциклопедії | |
---|
Нормативний контроль | |
---|