Кораблі будувалися для Чорноморського флоту Російської імперії в рамках програми військово-морської експансії, спрямованої проти Великої Британії і Франції, яких Російська імперія розглядала як конкурентів на тлі утворившегося вакууму влади в результаті триваючого занепаду Османської імперії. Технічно кораблі були кращі за традиційні 74-гарматні лінійні кораблі, оскільки вдосконалені технології будівництва дали змогу будувати більші та важче озброєні судна, водночас не жертвуючи міцністю корпусу.
Розробка
До 1820-х років Османська імперія дедалі більше слабшала, особливо після того, як об'єднаний французький, британський і російський флот знищив турецький флот у битві при Наваріно в 1827 році. Вакуум влади в Османській імперії посилив напруженість у відносинах з Великою Британією та Францією за вплив у регіоні, що викликало побоювання Російської імперії щодо конфлікту з двома іншими великими державами.
У той час британський і французький флоти почали відходити від будування традиційних 74-гарматних лінійних кораблів, оскільки вдосконалені технології будівництва дали змогу проєктувати більші двопалубні кораблі, озброєні 84 гарматами, зберігаючи міцність корпусу 74-гарматних кораблів. В той же час військово-морський флот єгипетського Еялету також почав будувати потужний флот. Щоб підготуватися до очікуваного майбутнього конфлікту за участю британців, французів, єгиптян чи османів, у 1830-х роках Росія розпочала програму розбудови Чорноморського флоту, яка включала дев'ять 84-гарматних кораблів.
На відміну від мілководного Балтійського моря, кораблі, побудовані для Чорного моря, могли розраховувати на більшу осадку, необхідну для більших за розмірами 84-гарматних лінійних кораблів. Після трьох кораблів типу «Імператриця Марія» Російська імперія приступила до створення більш масштабної програми розбудови Чорноморського флоту, результатом якої стали вісім кораблів класу «Султан Махмуд»[1].
Технічні характеристики
Головні розміри
Прототипом серії послужив корабель «Силістрія». Кругла корма цих кораблів підвищувала міцність корпусу, в його наборі використовували металеві деталі, а прядив'яні канати замінили на якір-ланцюги[2].
Головний корабель, «Султан Махмуд», відрізнявся від інших кораблів цього типу носовою частиною корабля, який прикрашало погрудне зображення султана Махмуда II[3]. Фігура виконана в жанрі скульптурного портрета. Махмуд зображений смаглявим чоловіком зі східними рисами обличчя і пишними вусами у смугастій чалмі й темно-синьому мундирі із золотими візерунками[4][5]. На момент будівництва у присвоєнні судну імені султана в Санкт-Петербурзі вбачали акт дипломатичної ввічливості і головний морський штаб доручив про це повідомити Османську імперію[6], однак російський уряд не врахував того, що зображення людей за тодішніми законами ісламу не допускалося[7].
Кораблі типу «Султан Махмуд» дещо відрізнялися за розмірами. Вони мали довжину приблизно від 59,7 до 60,15 метрів, ширину від 15,8 до 16,31 метрів і осадку від 7,21 до 8,1 метрів. Водотонажність становила 3790 тонн. Загальна кількість екіпажу в середньому складала 750 осіб[2].
Озброєння
Кораблі несли озброєння, яке відрізнялося у різних представників класу і змінювалося з часом. «Султан Махмуд» був озброєний батареєю з двадцяти восьми 36-фунтових довгоствольних на нижній гарматній палубі та тридцяти двох 36-фунтових короткоствольних гармат на верхній палубі. Більшість інших кораблів мали на борту ідентичну батарею на нижній і верхній палубах, але з двадцятьма шістьма гарматами на нижній палубі, за винятком «Святослава», який на додаток до двадцяти восьми 36-фунтових гармат мав чотири 68-фунтові гармати Пексана[1].
На форштевнях і чвертьпалубах кораблів було більше легших гармат — переважно гаубиць і карронад. «Султан Махмуд» мав шість 18-фунтових гармат і шістнадцять 36-фунтових карронад, корабель «Трьох Ієрархів» — таку саму батарею, але з чотирьма додатковими 36-фунтовими карронадами. «Гавриїл» натомість мав шість 18-фунтових гармат, чотирнадцять 36-фунтових, одну 24-фунтову, дві 12-фунтові та дві 8-фунтові карронади[2].
«Селафиїл» мав майже ідентичну легку батарею з шести 18-фунтових гармат, десяти 36-фунтових, двох 24-фунтових, двох 12-фунтових та двох 8-фунтових карронад, «Уриїл» — на одну 12-фунтову гармату менше. «Варна», «Єгудиїл» та «Святослав» мали майже однакове озброєння: двадцять 24-фунтових гармат, дві 24-фунтові, шість 18-фунтових, дві 12-фунтові та дві 8-фунтові карронади[1]. Відрізнялася кількість 18-фунтових карронад, «Єгудиїл» мав сім таких гармат, «Святослав» — вісім[8].
Усі вісім кораблів типу «Султан Махмуд» після спуску на воду входили до складу Чорноморського флоту Російської імперії. «Султан Махмуд», «Трьох Ієрархів» і «Гавриїл» брали участь у кампаніях з придушення повстань на Кавказі в східній частині Чорного моря, переважно як військовий транспорт, перекидуючи російську піхоту з Одеси та Севастополя на кавказьке узбережжя[2][9].
«Султан Махмуд» брав участь у бомбардуванні Сочі в 1839 році. На початку 1840-х років кораблі, спущені на воду, патрулювали Чорне море і перевозили частини російської армії до Севастополя та Одеси і назад. Всі вісім кораблів були законсервовані в 1846 році і періодично відновлювалися до початку 1850-х років. У 1850 році «Султан Махмуд» через поганий стан був спущений на воду, а «Трьох Ієрархів» розглядався як корабель для перебудови на пароплав, але від цього плану відмовилися через його велику вартість[1][10].
У жовтні 1853 року між Російською та Османською імперіями розпочалася Кримська війна. На ранніх етапах конфлікту кораблі, які ще перебували в строю, використовувалися для перевезення російських солдат на Кавказ. Кілька суден мали приєднатися до ескадри П. С. Нахімова, яка брала участь у битві під Сінопом у листопаді, але пошкодження, завдані штормом, змусили їх повернутися в порт для ремонту[1]. Незважаючи на те, що жоден з кораблів типу «Султан Махмуд» не брав участі в знищенні флоту поблизу міста Сіноп, Сінопська битва призвела до їхнього знищення, оскільки провоєнні партії у Великій Британії та Франції використали напад на Сіноп як виправдання для інтервенції на боці Османської імперії. Потужний англо-французький флот увійшов до Чорного моря, а росіяни, які бажали уникнути прямого зіткнення з британськими та французькими військами на користь переговорного врегулювання, відвели Чорноморський флот до Севастополя[11][12].
Під час подальшої облоги Севастополя «Султан Махмуд» і «Трьох Ієрархів» були розібрані в 1854 році, оскільки брак коштів через війну не дав можливості їх ремонтувати. Багато членів екіпажів кораблів були відправлені на берег для допомоги в обороні міста, а «Святослав» був переобладнаний на шпиталь. Вцілілі кораблі типу «Султан Махмуд» зрештою були або затоплені там як блокшиви в 1854 році, щоб не допустити британців і французів у гавань, або знищені після поразки Російської імперії в Малаковській битві, щоб запобігти її захопленню[1].
Примітки
↑ абвгдеTredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates(англ.). Barnsley: Seaforth. с. 297, 300—301. ISBN978-1-84832-058-1.
↑ абвгЧернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот(рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 144—147. ISBN5-203-01788-3.
↑Матвеева, Т. М. (1979). Убранство русских кораблей(рос.). Ленинград: Издательство «Судостроение». с. 66.
↑Новиков, Н. В. (1948). Боевая летопись русского флота(рос.). Москва: Воениздат. с. 216—217.
↑Гребенщикова, Г. А. (2018). Босфорская военно-морская операция. 1833 год. Военно-исторический журнал. № 7 (рос.). Москва: Министерство обороны Российской Федерации. с. 51. ISSN0321-0626.
↑Калмиков, Дмитрий. Скульптура — душа корабля(рос.). Эксклюзивные модели кораблей. Процитовано 16 березня 2024.
Bartlett, Christopher John (1993). Defence and Diplomacy: Britain and the Great Powers, 1815—1914. Manchester UP. ISBN 978-0-7190-3520-3. (англ.)
Daly, John C. K. (1991). Russian Seapower and 'the Eastern Question' 1827—41. Basingstoke: Macmillan. ISBN 978-0-333-44400-9. (англ.)
Lambert, Andrew (2011). The Crimean War: British Grand Strategy Against Russia, 1853—56. Ashgate. ISBN 978-1-4094-1011-9. (англ.)
Sondhaus, Lawrence (2001). Naval Warfare, 1815—1914. New York: Routledge. ISBN 978-0-415-21478-0. (англ.)
Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates. Barnsley: Seaforth. ISBN 978-1-84832-058-1. (англ.)