Лукканська республіка або Республіка Лукки (італ.Repubblica di Lucca) — держава, що існувала на північному заході центральної Італії, в області Тоскана, c XII до початку XIX століття. Лукканська республіка є третьою за величиною італійською державою (після Венеції та Генуї) з республіканською конституцією, яка залишалася незалежною протягом століть. Повна назва «Найясніша республіка Лукканська» (італ.Serenissima Repubblica di Lucca). Місто-держава було засноване в 1119 році і поступово його територія простягалася за межі міста Лукка, досягаючи прилеглої сільської місцевості в північно-західній частині сучасного регіону Тоскана, до кордонів з Емілією-Романьєю та Лігурією.
Лукканська республіка залишалася незалежною до 1799 року. Пізніше держава продовжувала існувати, але була де-факто залежною від наполеонівської Франції, і офіційно припинила своє існування в 1805 році, коли була перетворена в Князівство Лукки і Пйомбіно.
Утворення республіки
Ревна прихильниця папи і гфельфів в їх боротьбі з імператорською владою, Матильда Тосканська після своєї смерті в 1115 році заповіла всі свої володіння на півночі Італії Римській церкві, однак це були настільки великі і багаті землі, що почалася боротьба за володіння ними між папством, імператором Генріхом V і великими феодалами. У цих умовах у деяких містах стали з'являтися власні уряди, які брали на себе захист міста від зазіхань чужинців.
Існування незалежної комуни в Луцці фіксується документами вже в 1119 році. У 1120 році самостійну комуну Лукки з її власною адміністрацією офіційно визнано тосканським маркграфом Конрадом, а у 1162 році це ж підтверджено імператором Фрідріхом Барбароссою. У 1160 році місто викупило феодальні права у тосканського маркграфа Вельфа VI і відтак стало формально підкорятися лише імператорам. Після цього понад 500 років Лукка залишалася незалежною республікою.
XIII століття характеризувалося політичною боротьбою в багатьох комунах, у тому числі в Лукці. Як наслідок, республіка стала свідком піднесення народної фракції та зміни в урядовій структурі, а також брала участь у довгій серії війн між гвельфами та гібелінами. У 1273 і знову в 1277 році Луккою правив гвельфський капітано-дель-пополо (італ.capitano del popolo, дослівно капітан народу) Лукетто Гаттілузіо.
На початку XIV століття Лукку роздирала боротьба між білими і чорними гвельфами. Скориставшись розколом, місто захопив Угуччіоне делла Фаджола який перебував на службі в Пізи як кондотьєр, підтриманий імперським вікаріємКаструччо Кастракані (який сам був родом з Лукки). Два роки по тому мешканці міста вигнали Угуччіоне і визнали своїм головою Кастракані. Під його керівництвом Лукка досягла піку своєї могутності. 22-23 вересня 1325 року Кастракані розгромив флорентійських гвельфів в Битві при Альтопашо[en], і за цю перемогу імператор Людовік IV нагородив його титулом «герцог Лукканський».
Після смерті Кастракані територія перебувала під управлінням то одного, то іншого з великих італійських міст, поки в 1370 році імператор Карл IV в обмін на велику суму грошей не визнав незалежність Лукканської республіки.
Лукка в XIV столітті стала одним з найважливіших міст італійського середньовіччя. Було багато знатних сімей при владі, таких як Нуккоріні, які з 1300 по 1371 рік були зараховані до верховного магістрату старших[2]. Данте Аліг’єрі багато згадував про великі феодальні родини, які мали там юрисдикцію, адміністративні та судові повноваження. Сам Данте багато років провів у вигнанні в Лукці[3].
XV століття
На початку XV століття Лукканська республіка фактично управлялася представниками сімейства Гвініджі. Альянс між Гвініджі і Міланським герцогством втягнув республіку в руйнівну війну проти Венеції і Флоренції. Результати цих війн призвели до падіння авторитету Гвініджі[4]. Після цього республіка стала намагатися уникати участі у будь-яких війнах, віддаючи перевагу дипломатичному вирішенню конфліктів.
Лукканська дипломатія
Лукка використовувала вторгнення французького короля Карла VIII в Італію щоб зблизитися з французької та іспанської коронами, щоб у майбутньому балансувати між цими двома регіональними наддержавами тієї епохи. Коли у Флоренції почалося піднесення сімейства Медічі Лукка, побоюючись їх претензій на гегемонію в Тоскані, спорудила величезну фортечну стіну для захисту міста.
У 1556 році, щоб уникнути іноземного впливу на політику держави, структура республіки була реформована так, щоб у влади могли надаватися лише представники сімейств, що давно проживають в Луцці. Таким чином Лукка остаточно трансформувалася в аристократичну республіку.
Лояльність Імперії дозволила маленькому місту-державі вижити в оточенні потужних і амбітних сусідів. Республіка впала лише 22 січня 1799 року, коли в місто вступили французькі війська.
Лукка в період наполеонівських війн
Прапор якобінської Лукки (1800 рік)
Новий якобінський уряд Лукканської республіки прийняв нову Конституцію, за якою виконавча влада була передана Виконавчій Директорії, а законодавча — двопалатному органу, що складався з Палати Старших і Палати Молодших. Однак ця влада проіснувала недовго: через п'ять місяців в місто вступили австрійські війська і заснували Тимчасове Регентство. Французька армія повернулася в 1800 році, і в 1801 році була опублікована нова Конституція, згідно з якою державою керував Консул Юстиції, який очолював Директорію, а видавала закони Верховна Рада. У 1805 році Наполеон поєднав Лукську республіку з князівством Пйомбіно, а головою новоствореного князівства Лукки і Пйомбіно зробив свою сестру Елізу.
.svg)