Сергій Григорович Литвиненко
Сергій Литвиненко у Новому Сончі, після звільнення з табору інтернованих у Вадовицях (1923 рік).
Народився	5 жовтня 1899(1899-10-05) Пирятин
Помер	20 червня 1964(1964-06-20) (64 роки) Нью-Йорк, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Діяльність	скульптор
Відомий завдяки	скульптор
Відомі учні	Божемський Богдан-Іван, Букоємська Ірина і Рожок Степан
Членство	Об'єднання митців-українців в Америці
Військове звання	Хорунжий
У шлюбі з	Надія Литвиненко (з Дзеровичів)[1]

|місце_поховання=

Сергі́й Григорович Литвине́нко (5 жовтня 1899, Пирятин — 20 червня 1964, Нью-Йорк, США) — український скульптор, хорунжий Армії УНР. Автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові^[2].

Народився 5 жовтня 1899 року в Пирятині на Полтавщині.

У 1917 році закінчив класичну гімназію в Лубнах^[3]. 1919—1920 роки — служба у званні хорунжого у лавах армії Української Народної Республіки.

Два роки перебував в таборі інтернованих українських вояків у Ланьцуті та Вадовицях.

У 1924—1929 — навчався в Краківській академії мистецтв, в класі професора К. Лящки. Студіював кераміку в О. Трибушного. Закінчив академію з 8 відзнаками і, за рекомендацією К. Лящки, у 1930 році переїхав до Парижа, де продовжив навчання і виставляв свої твори в салоні Тюїльрі.

1930 року Литвиненко переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором міжвоєнного періоду на теренах Західної України.

1933 року — на замовлення «Просвіти» виготовив 4 скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи.

1934 року виступив з прощальною промовою від імені української еміграції на похороні хорунжого Армії УНР Івана Старченка.

1933 року — завершив працю над надгробним пам'ятником Іванові Франкові, який був розпочатий у 1926 році, та став найвизначнішим його твором. У ньому втілено провідну ідею Івана Франка: невтомно працювати на благо свого народу.

У 1930—1936 роках мав майстерню, що розташовувалася в одному з приміщень Вільної академії образотворчих мистецтв на вулиці Пісковій, 11^[4], у 1936—1944 роках — на вулиці Мончинського, 62 (нинішня вул. Єфремова). У 1933—1937 роках спільно з М. Лукіяновичем був керівником керамічної майстерні «Око», що розташовувалася в одному з корпусів колишньої будівельної фірми Івана Левинського при вулиці Потоцького (нинішня вулиця Чупринки, 58а).

Напередодні вибуху другої світової війни вступив до Спілки радянських художників України, 1940 року брав участь у виставці образотворчого мистецтва Західних областей України та народної творчості гуцулів. Як відомого скульптора і досвідченого керівника майстернями художньої кераміки у 1940 році Сергія Литвиненка поставили на чолі Львівської кераміко-скульптурної фабрики на вулиці Мучній. На ній працювало близько двадцяти львівських скульпторів. На фабриці випускалася, в основному, ідеологічно-пропагандистська продукція, в першу чергу — скульптурні портрети радянських керівників, які тиражувалися за моделями скульпторів — працівників фабрики, у тому числі й Сергія Литвиненка. Скульптура цього періоду були стилістично орієнтована на офіційно прийняте у СРСР соцреалістичне мистецтво.

Під час німецької окупації Львова, з 1941 року Сергій Литвиненко знову очолив скульптурно-керамічну фабрику. У цей період за його моделями були виконані серія гіпсових погрудь Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, генерала Мирона Тарнавського, Митрополита Андрея Шептицького, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців^[3].

У 1941—1944 роках викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі скульптуру. У 1943—1944 роках викладав (професор, декан) у Вищій образотворчій студії у Львові, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної художньо-промислової школи. З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування^[3].

1944 року подружжя Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, 1949 — до Нью-Йорку, США. У 1952 році утворюється Об'єднання митців-українців в Америці, і першим його головою стає Сергій Литвиненко. Одночасно він був головою Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку^[5].

Від 1953 року разом з Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антіном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва.

З цього періоду відома ціла галерея його живописних портретів: Євгена Маланюка, Володимира Кубійовича, Емми Андієвської, дружини Надії та інших, пам'ятники Іванові Франкові, гетьману Іванові Мазепі. Бронзовий портрет Гетьманівни відзначено Великою Американською нагородою. В церквах святого Миколая в Чикаго, святих Володимира і Ольги в Вінніпегу, святого Михайла в Гейзелтоні^[6] вирізьбив монументальні іконостаси. Мав багато індивідуальних виставок. Його праці експонувалися в Парижі і Нью-Йорку. В 1963 році пройшла ретроспективна виставка робіт Литвиненка, присвячена 40-річчю його творчої діяльності, на якій було представлено оригінальні твори за 16 років праці в Нью-Йорку.

Помер 20 червня 1964 року у Нью-Йорку. Похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі, США.

• Молодий Шевченко (1925). Робота виконана у тонованому гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові.
• Пробудження (мармур, 1932).
• Жах (гіпс, 1933).
• Портрет Зофії Батицької (мармур, 1933).
• Голова жінки (бронза, близько 1935).
• Голова дівчинки (гіпс, близько 1939). Виконана у гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові.
• Статуетки святих Кирила і Мефодія та короля Данила і великого князя Володимира Святославича (1932). Виконані у бронзі на замовлення Української католицької семінарії (тепер Український католицький університет).
• Портрет В. Барвінського (гіпс, 1933).
• Портрет Івана Франка (1933) бронза. Перебуває у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника.
• Портрет Івана Мазепи (гіпс, 1933).
• Пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому (1935). Виконаний зі штучного каменю. Сидячу постать Митрополита встановили на подвір'ї Національного музею у Львові у вересні 1935 року. Після приходу радянської влади, її представники поставили вимогу: негайно усунути пам'ятник як «малохудожній твір», тим самим звільнивши місце для встановлення погруддя Т. Шевченкові. До 30 квітня того ж року пам'ятник мали демонтувати. Тодішньому директору музею Іларіону Свєнціцькому вдалося затягнути час, почалася друга світова війна, й пам'ятник простояв у музейному сквері до 1947 року. Вже після війни Свєнціцький докладав зусиль, щоб зберегти пам'ятник. Тоді представниками нової влади було сфальсифіковано рішення зборів представників інтелігенції та робочого класу Червоноармійського району (нині — Личаківський район) м. Львова та на підставі цього «рішення» міськрада видала постанову № 687 «Про негайне зняття пам'ятника Андрею Шептицькому». Вночі з 9 на 10 серпня 1947 року до музейної садиби вдерлася група робітників Дормостбуду, молотами розтрощили скульптуру, а її уламки вивезли у невідомому напрямку. На місці пам'ятника з часом було встановлено божка Світовида з села Лопушанка^[7].
• Портрет Тита Євгена Войнаровського-Столобута (1938). Робота виконана у теракоті.
• Портрет Миколи Колесси (1938) зберігається у родинній збірці сім'ї Колессів.
• Портрет Я. Савки (1938). Робота виконана у гіпсі та зберігається у Національному музеї у Львові.
• Пам'ятник героям визвольних змагань 1914—1920. Розташований на цвинтарі у Раві-Руській, відкритий у серпні 1936 року.
• Пам'ятник полеглим героям (1938), розташований на цвинтарі у Яворові.
• Надгробний пам'ятник Івану Франку на Личаківському цвинтарі у Львові. Відкриття відбулося 28 травня 1933 року. У цій роботі помітний вплив французького скульптора Антуана Бурделя.
• Надгробок актора Миколи Бенцаля у Коломиї.
• Гранітний надгробний пам'ятник Василеві Пачовському з висіченим барельєфом архистратига Михаїла, покровителя Києва, на тлі київських Золотих воріт на Личаківському цвинтарі у Львові. Напис на пам'ятнику: «О Золоті ворота! Стояти вам ще там, де ви стояли!».
• Надгробний пам'ятник Іванові Кивелюку на Личаківському цвинтарі у Львові.
• Пам'ятник Тарасу Шевченку в Косові.
• Портрет Митрополита Андрея Шептицького (1941) у Львові. Виконаний з бронзи, встановлений у 2013 році на подвір'ї Національного музею у Львові на місці зруйнованого у 1947 році пам'ятника Митрополитові землі Галицької. 13 грудня 2013 року, під час проведення урочистостей, пов'язаних зі 100-літнім ювілеєм передачі Національного музею у Львові графом Андреєм Шептицьким в дар українському народові, було урочисто відкрито та освячено погруддя Митрополиту Андрею Шептицькому^[8].

Нереалізовані роботи

• Конкурсний проект пам'ятника Шевченкові у Вашингтоні (1962)^[9].
• Воїнам армії УНР у Домб'є (нині у складі Кракова).
• Монумент Українським Січовим Стрільцям для села Базар на Тернопільщині.
• Пам'ятники Констянтину Великому та Князю Володимиру для Львова.

Був одружений з Надією Дзерович. Вона вчителювала у семінарії сестер-василіянок^[10], на вул. Длуґоша (нинішня вул. Кирила і Методія) у Львові. Надія також займалася педагогічною працею вже після еміграції до США у 1949 році. Тут, у Нью-Йорку, навчала української мови в школі Святого Юра. Крім цього займалася культурно-громадською працею, вона належала до Союзу Українок Америки та була довголітнім членом управи Українського літературно-мистецького клубу. Померла 21 березня 1981 року^[1]. Подружжя Сергія та Надії Литвиненків мешкали на вулиці Пісковій у Львові^[10].

• У 1993 році у місцевості Новий Львів, що у Сихівському районі міста Львова, на пошану видатного українського скульптора, учасника визвольних змагань Сергія Литвиненка було названо вулицю, яка сполучає між собою вулиці Панаса Мирного та Василя Стуса^[11].
• 22 липня 2024 року вулиця Визволення у Пирятині перейменована на вулицю Сергія Литвиненка^[12].

• П. М. Бондарчук Литвиненко Сергій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 174. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — (200) — ISBN 978-617-629-077-3.
• Бірюльов Ю. Стильовий та жанровий діапазон творчості українських митців Львова міжвоєнного двадцятиліття (1919—1939) // Мистецтвознавство України: Збірник наукових праць. Спецвипуск. — Львів: Афіша, 2011. — С. 87-94.
• Бірюльов Ю. О. Литвиненко Сергій // Енциклопедія Львова: в 4 т / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4: Л—М. — С. 132—133. — ISBN 978-966-8853-23-4.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 35. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 215—216. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Олександер Панченко Майстер монументальної скульптури // Свобода. — ч. 35. — 2010. — 27 серпня. — С. 17.
• Мельник І. В., Загайська Р. Й. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова / Ігор Мельник, Роксоляна Загайська. — Видання друге, змінене і доповнене. — Львів : Центр Європи, 2013. — 352 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці; 4/4) — ISBN 978-966-464-002-9.
• Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — 386 s. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
• Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s. (пол.)

• Р. Савицький, мол. Литвиненко Сергій // Енциклопедія української діяспори: у 7 т / гол. ред. Василь Маркусь, Дарія Маркусь; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — Київ : ІНТЕЛ, 2012. — Т. 1: Сполучені Штати Америки, кн. 2: Л—Р. — С. 32-33. — ISBN 0-88054-145-8.