PROFILPELAJAR.COM

Дмитро Павлович Левицький
Дмитро Павлович Левицький
	Дмитро Павлович Левицький
Посол до польського сейму
	1928 — 1935
Народився	30 жовтня 1877; Добрячин, Австро-Угорщина, нині Шептицький район, Львівська область, Україна
Помер	31 жовтня 1942 (65 років); Бухара, Узбецька РСР, СРСР
Відомий як	адвокат
Громадянство	Австро-Угорщина → ЗУНР → Польща
Національність	українець
Політична партія	УНДО
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левицький.

Дмитро́ Па́влович Леви́цький (30 жовтня 1877, Добрячин — 31 жовтня 1942, Бухара, Узбецька РСР) — український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат. Доктор права.^[1]

Життєпис

Народився 30 жовтня 1877 року в селі Добрячині, Австро-Угорщина (нині Шептицький район Львівської області, Україна).

Закінчив юридичний факультет Віденського університету.

До Першої світової війни жив і працював у Раві-Руській та Бережанах (Галичина).

Воював на фронтах світової війни як офіцер австрійської армії. В 1915 потрапив у російський полон і був депортований у Ташкент.

1917 — Голова Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни

1 грудня 1918 разом з Лонгином Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. У 1919—1920 — посол УНР у Копенгагені.

У 1921—1922 очолював патріотичну організацію «Молода Галичина» у Відні, до складу якої входили Євген Коновалець, Андрій Мельник, Іван Чмола, Іван Кедрин та інші.

У 1923—1925 — редактор газети «Діло» (Іван Кедрин називає його номінальним редактором).

У 1925—1935 — голова УНДО, у 1935—1939 — заступник голови УНДО.

У 1928—1935 посол до польського сейму, голова Української Парляментарної Репрезентації.

У 1936—1939 — голова Українського координаційного комітету у Львові.

Почесний член Карпатського лещатарського клубу. Головний жертводавець будівництва домівки клубу у Славському (1932).^[2]

28 вересня 1939 заарештований більшовиками. Помер на засланні в Бухарі (Узбекистан).

Родина

Дружиною Дмитра Левицького з 1911 була Ася Шехович (нар. 1886), знайома Івана Франка. Дочка письменника Ганна Франко-Ключко присвятила Асі спогад "Історія однієї приязні" ("Наше життя", Філадельфія, 1960, ч. 1. - С. 8). Ася Шехович спершу жила в Перемишлі, де її батько був судовим секретарем. 1904 року познайомилася там з Іваном Франком. У 1906 переїхала до Львова. У 1930-х один час була президентом Фонду допомоги українським мистцям. Після 1939 року довгий час з родичами жила на Цейлоні (тепер — Шрі - Ланка). 1959 року Ася Левицька переїхала до Детройту (США). Жила в Нью-Йорку.

Подружжя Левицьких у міжвоєнному Львові згадує у спогадах і редактор Іван Кедрин: "Дмитро Левицький і його мила дружина, відома, як "Пані Ася”, з дому Шехович (все ще живе в Нью - Йорку, колись велика "пані", залишилась такою й тепер, хоч матеріяльно дуже бідна: скромна, погідна, така сама, як була багатою, власне, у цьому виявляється "панскість" духа!), - вели одвертий товариський дім, в якому стрічались провідні діячі..."