Кіт Джарретт

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Джарретт.
Кіт Джарретт
Основна інформація
Дата народження8 травня 1945(1945-05-08) (79 років)
Місце народженняАллентаун, Пенсільванія, США[1]
Роки активності1958 — тепер. час
Громадянство США
Професіїпіаніст, композитор, джазмен, студійний музикант
ОсвітаМузичний коледж Берклі і Emmaus High Schoold
Інструментифортепіано[2], саксофон і орган[d]
Жанриджаз
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук, Charles Lloyd Quartetd і Art Blakey & The Jazz Messengersd
ЛейблиECM Recordsd і Atlantic Records
Нагороди
keithjarrett.org
CMNS: Файли у Вікісховищі

Кіт (Кейт) Джарретт (Keith Jarrett, нар. 8 травня 1945) — американський музикант-виконавець (фортепіано та інші клавішні, сопрано-саксофон, ударні) та композитор. Джарретт працює в області джазу, виконує академічний репертуар, а також відомий своїми сольними імпровізаціями, що поєднують музичний матеріал різних музичних стилів.

Життєпис

Народився у місті Аллентаун, штат Пенсільванія (США). Почав вчитися гри на фортепіано коли йому було 3 роки. Потім він отримав класичну музичну освіту. Брав участь у програмах Музичної Академії у Філадельфії та у Медісон Сквер Гарден.

У віці 15 років Джарретт офіційно розпочав вивчення композиції, а невдовзі потому виїхав до Бостона на навчання в Музичному коледжі Берклі (Berklee College of Music). Він мав пропозицію продовжити навчання у Наді Буаланже в Парижі, але замість того поїхав до Нью-Йорку щоб грати джаз.

Від 1966 року Джарретт грав у квартеті Чарльза Ллойда, найпопулярнішій у світі джазовій групі тих часів. У кінці 60-х він заснував власне тріо з Чарлі Геденом і Полом Моушином, а в 1972 році перетворив це тріо у квартет, запросивши до складу тенор-саксофоніста Дьюві Редмана. Група припинила існування в 1976 році.

У 1970—1971 роках Джарретт грав на електричному фортепіано та органі у складі септета Майлза Девіса. Після цього грав у власних гуртах та соло.

У 1970 році Кіт Джарретт розпочав співпрацю з продюсером Манфредом Айкером і його фірмою грамзапису ECM Records[en]. Плодами цієї співпраці були його сольні записи, видані на альбомах: «Facing You[en]», «The Köln Concert[en]» (найвідоміший), «Sun Bear Concerts[en]», «Paris Concert[en]», «Dark Intervals and Vienna Concert». Ці альбоми стали фактично культовими для фанатів джазу в 70-х роках. У цей же період він записувався також і з Яном Гарбареком.

Починаючи з 1983 р., Джарретт сконцентрував свою діяльність на грі в Standards Trio (із басистом Гері Пікоком і ударником Джеком ДеДжонет). Тріо займалося, передусім, інтерпретацією американських стандартів популярної музики 30-х, 40-х і 50-х років.

У 1988 році Джарретт почав записувати для фірми «ECM Records[en]» твори Й. С. Баха, першим із яких став Добре темперований клавір, зошит 1 (на фортепіано) і зошит 2 (на клавесині). В 1993 році він записав 24 Прелюдії та Фуги Дмитра Шостаковича тв. 87.

До класичного репертуару Джарретта входять твори: Самюеля Барбера, Бели Бартока, Ігоря Стравінського та інших.

Джарретт виступав з різноманітними симфонічними оркестрами: San Francisco Symphony, Philadelphia Orchestra, American Composers Orchestra[en], Brooklyn Philharmonic Orchestra i Beethovenhalle Orchestra з Бону, а також із такими диригентами, як: Джон Адамс, Володимир Ашкеназі, Деніс Ресел Девіс, Джон Еліот Гардінер.

Багато композицій Джарретта мали свої прем'єри у знаменитих музичних центрах: (Карнегі Хол, Токійська Філармонія, Саратого Спрінгс, Лінкольн Центр, Еліс Тулі Хол).

У квітні 1994 року ECM Records видала два нові альбоми Джарретта: «At The Deer Head Inn» (запис концерту в клубі з ударником Полом Моушеном і басистом Гері Пікоком), а також «Bridge of Light[en]» (запис чотирьох композицій Джарретта у виконанні оркестру Fairfield Orchestra під керівництвом Томаса Кроуфорда).

У 1997 році було видано наступний сольний альбом Джарретта «In La Scala», який критики й слухачі сприйняли з великим ентузіазмом. Його записи наступних років у тріо з Пікоком і Моушеном були високо оцінені критиками. Після кількарічної перерви він відновив свою концертну діяльність. У 2003 році Джарретт став лауреатом престижної нагороди — Полар М'юзік Прайз.

2018-го року Джарретт переніс два інсульти (у лютому і травні), і з того часу ліва частина його тіла залишається частково паралізованою. Такий стан унеможливив повноцінну гру на фортепіано.[3]

Дискографія

  • Buttercorn Lady (1966; із Артом Блейкі)
  • Dream Weaver (1966; із Чарльзом Лойдом)
  • Forest Flower (1966; із Лойдом)
  • Charles Lloyd In The Soviet Union (1967)
  • Somewhere Before (1968; Із Чарлі Гейденом)
  • Gary Burton & Keith Jarrett (1970)
  • Facing You (1971)
  • Expectations (1972)
  • Concepcion Vesell (1972)
  • Fort Yawuh (1973; із Дьюі Редменом)
  • In The Light (1973)
  • Solo Concerts: Bremen And Lausanne (1973)
  • Belonging (1974; із Яном Гарбареком)
  • Luminessence (1974)
  • Treasure Island (1974)
  • Dead And The Flower (1974)
  • Arbour Zena (1975)
  • Silence (1975)
  • The Köln Concert (1975)
  • Sun Bear Concerts (1976)
  • The Survivor's Suite (1976)
  • Eyes Of The Heart (1976)
  • Bayblue (1976; із Редменом)
  • Hymns/Spheres (1976)
  • Silence (1976)
  • My Song (1977; із Гарбареком)
  • Nude Ants (1979)
  • Personal Mountains (1979; із Гарбареком)
  • Invocations: The Moth And The Flame (1980)
  • Sacred Hymns Of G.I. Gurdijeff (1980)
  • The Celestial Hawk (1980)
  • Concerts Bregenz And Munchen (1981)
  • Concerts (Bregenz) (1982)
  • Bop-Be (1982)
  • Standards (1983)
  • Changes (1983)
  • Backhand (1983)
  • Works (1983)
  • Eyes Of The Heart (1985)
  • Spirits (1985)
  • Staircase (1985)
  • Standards Live (1985)
  • Sacred Hymns (1985)
  • Still Live (1986)
  • Book Of Ways (1986)
  • Spheres (1986)
  • Dark Intervals (1988)
  • Standards 2 (1988)
  • Works (1989)
  • Changeless (1989)
  • Treasure Island (1989)
  • Standards In Norway (1989)
  • The Well Tempered Clavier Book (1989)
  • Paris Concert (1990)
  • Tribute (1991)
  • The Cure (1992)
  • Vienna Concert (1992)
  • Ruta & Daitya (1993; зі Джеком ДеДжонет)
  • Bye Bye Blackbird (1993)
  • At The Deer Head Inn (1994; із Гарі Пікоком і Полом Моушіеном)
  • At The Blue Note: The Complete Recordings (1994)
  • La Scala (1997)
  • Tokyo '96 (1998; із Гарі Пікоком, ДеДжонетом)
  • Priceless Jazz (1998)
  • The Melody At Night, With You (1999)
  • Whisper Not (2000)
  • Inside Out (2001)
  • Always Let Me Go (Live In Tokyo) (2002; із Пікоком і ДеДжонет)
  • Up For It (2003; із Пікоком і ДеДжонет)
  • The Out-of-Towners (2004)
  • Radiance (2005)


Джерела і посилання

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118557068 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Montreux Jazz Festival Database
  3. ↑ Chinen, Nate (21 жовтня 2020). Keith Jarrett Confronts a Future Without the Piano. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.