s — С перед приголосними та у кінці слів, З перед голосними та між голосними, Ш перед t та r на початку слів. Тому використовується ss [s] для С між голосними після короткої приголосної (не подвоєний звук). Відповідно до правопису має передаватись подвоєнням. Але є літера ß [s], що маж назву есцет (sz) або подвійна ес (ss), що виступає замінником ss після довгої голосної (відповідно до правил після 1996 року, раніше потрібно було просто запам'ятовувати). Вона має бути подвоєнням чи все ж однією літерою? Відповідь у пункті 2 нижче.
Подвоєння приголосних відсутнє у німецькій мові. Два приголосних позначають закритий попередній склад і, відповідно, коротку голосну.[4]
Подвоєння голосних — відсутнє у правилах, наявний §99 стосується лише фінської та естонської мов. Той приклад, що є, а саме заміни ее на еє (§91) призводить до перетворення німецького See [zeː] (Зе з подовженим е) у Зеє [zeje].
Нечіткість
У правилах:
«G і hзвичайнопередаються літерою г».
Що таке "звичайно" і коли воно стає незвичайним? Чи не доцільніше так?:
Typisch für viele moderne germanische Sprachen ist es, dass der ursprünglich vorhandene bedeutungsrelevante (phonologische) Unterschied zwischen kurzen und langen Konsonanten nicht mehr existiert (so dass die doppelte Schreibung eines Konsonanten nicht mehr für die Darstellung dieses Unterschieds gebraucht wird), und dass es daneben aber den Unterschied zwischen kurzen (bzw. monophthongischen) und langen (bzw. diphthongischen) Vokalen gibt (der in diesen Sprachen oftmals nur teilweise oder gar nicht mithilfe der Vokalbuchstaben wiedergegeben werden kann). So kam es dazu, dass im Deutschen, Niederländischen, Dänischen, Norwegischen, Schwedischen und Englischen doppelt dargestellte Konsonanten die Funktion übernehmen konnten, die genannten Vokalunterschiede zu markieren.
...
Die doppelte Schreibung des Konsonanten (bzw. die Verkürzung der Aussprache des vorangehenden Vokals) hat also in diesen Sprachen eine bedeutungsunterscheidende Funktion. Beispiel fürs Deutsche: Rate – Ratte. In Rate ist das a lang, in Ratte ist es kurz; das t wird jedoch gleich ausgesprochen.
§ 133. Німецьке еі у нових запозиченнях передається ай, після л яй: Айнштайн, Гайне, Райн, портвайн, ляйтмотив, Ляйпціґ т.ін.
Ще є § 129
Німецьке еu треба писати ой: Нойман, Ойтінґ ..., також Фоєрбах ,але неврастенія, невтральний тощо.
Висновки
Отже був Айнштайн, але коли неуки писали новий український правопис, то як же перевірити джерела, краще повторювати мантру "старе запозичення" 50 років (що просто заміна аргументу "у москалів воно так").
Загалом ця книга 1941 року набагато ґрунтовніша та систематичніша за новий правопис, там звісно є дещо суперечливе та застаріле, але ж це коли було.
↑Той випадок, коли загальне правило "передавати подвійну приголосну подвійною приголосною" не обґрунтоване нічим, крім "традиції" і є неправильним для конкретної мови
↑в правилах чітко (якщо читати весь правопис, а не окремі параграфи) не прописано, у Вікіпедії вважається, що не можна
↑згадано ще у §90.4, можливо теж виникатимуть суперечливі варіанти
