У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Кононенко.
Петро́ Петро́вич Кононе́нко (31 травня 1931, Марківці Бобровицького району Чернігівської області — 28 лютого 2024) — науковець-українознавець і громадський діяч. Доктор філологічних наук, професор. Батько філософа Тараса Кононенка.
Біографія
Закінчив Марківецьку семирічну й Заворицьку середню (Київської обл.) школи, філологічний факультет і аспірантуру Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1957 р.). У 1966 р. захистив кандидатську, у 1986 р. — докторську дисертації. Працював старшим викладачем кафедри історії української літератури (1957 р.), доцентом (1968 р.), професором (1988 р.) кафедри історії української літератури КДУ, завідувачем кафедри історії української літератури КДУ (1988—1996 рр.), деканом філологічного факультету Київського університету (1986—1991 рр.).
Був головою вченої та спеціалізованої рад з питань філології, редагував газету «Київський університет» та наукові вісники з питань філології, журналістики, історії. Брав участь у славістичних міжнародних конгресах, виступав з лекціями в Росії, Грузії, Польщі, Хорватії, Молдові, Німеччині, Канаді, США, Китаї, Тайвані, Данії та інших країнах.
У 1988 р. став ініціатором створення Українського національного гуманітарного ліцею (нині УГЛ Київського університету імені Тараса Шевченка), а на початку 90-х років — Української гімназії у Сімферополі.
Лауреат 1-ї премії Всесоюзного конкурсу «Кращий педагог і вчений» (1988 р.). 1990 р. заснував Міжнародну асоціацію «Інститут українознавства» (тепер «Україна і світове українство»).
Був серед засновників Республіканської (РАУ, віце-президент) та Міжнародної Асоціації Україністів, Конгресу української інтелігенції, заступником голови Української Ради Миру, членом правлінь Товариства «Україна і світ», Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка, Колегії Головного управління освіти і науки Київської державної адміністрації, історичних товариств США і Москви.
У січні 1992 р. на чолі з Петро Кононенком розпочав роботу Інститут українознавства — нині визнаний у світі науково-освітній заклад, що органічно співпрацює з науково-педагогічними центрами всієї України, а також Австралії і Бразилії та Великої Британії, Росії, Грузії, Польщі і Латвії, Франції і Німеччини, Японії і Китаю, Словаччини, Болгарії й Казахстану, інших країн світу.[1]
2011 року ініціював написання «листа української інтелігенції „на підтримку“ Віктора Януковича»[2].
Громадські та наукові посади
Причетність до репресій
Дисидент Семен Глузман в інтерв'ю 2010 р. стверджував, що Кононенко під час перебування на посаді Київському університеті здійснював репресії проти вільнодумних студентів: «Мені про нього розповідав Іван Світличний як про головного ката: він виловлював студентів і студенток, які неправильно дихають, на його совісті й самогубства були — виключали ж»[3].
У 2019 Глузман так характеризував Кононенка: «Ще в зоні Іван мені називав це прізвище й казав, що це погань…, що він поводиться так, як не поводяться чекісти. Чекісти все ж відчували якийсь жаль, іноді. А цей „стучав“, як тільки міг. Коли з'явилася незалежна українська держава…ця людина стала директором Інституту україністики»[4].
Наукова діяльність
Утвердив українознавство як інтегративну науку та філософію виховання й освіти. У 1992 р. очолив новостворений Інститут українознавства — нині визнаний у світі науково-освітній заклад, що органічно співпрацює з науково-педагогічними центрами всієї України та багатьох країн світу.
Автор понад 30 монографічних видань, підручників і посібників для середньої та вищої школи, понад 600 статей, оглядів, рецензій, які перекладені українською, англійською, грузинською, болгарською, іспанською, німецькою, польською, російською, хорватською та ін. мовами.
Підготував понад 30 кандидатів і понад 10 докторів наук.
Нагороди
Петро Кононенко удостоєний премій: Міжнародної — імені Й. Г. Гердера, ім. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Івана Огієнка, Олександра Білецького та ін., нагороджений Орденом Пошани, орденом «Почесна відзнака Президента», орденом «Знак пошани» Київського міського голови, орденом «Святого Володимира» та 1000-ліття християнства, медалями товариства «Просвіта», товариства «Україна і світ», грузинською медаллю ім. Патіашвілі.
Див. також
Примітки
Посилання
