PROFILPELAJAR.COM

Чоловік клану МакДугалл у тадиційному одязі. Малюнок художника Р. Р. МакЯна 1845 року.

МакДугалл — (шотл. гел. MacDougall) — один з кланів гірської частини Шотландії — Гайленду.

Символи клану: верес (Erica cinerea L.), крук

Гасло клану: Buaidh no bàs — «Перемога або смерть!» (гельск.)

Союзні клани: Воллес, Комін

Ворожі клани: Брюс, Кемпбелл

Історія клану МакДугалл

Походження

Клан МакДугалл отримав свою назву від імені Дугалла (шотл. гел. Dougall) — сина Сомерледа (шотл. гел. Somerled), що загинув у битві під Ренфрю у 1164 році. Після смерті Сомерледа Дугалл взяв під свій контроль частину Аргайлу, а також острови Малл, Лісмор, Юра, Тайрі, Колл та інші.

Клан і його назва кельтського походження. Назва походить від ірландських слів dubh-gall — «дув-галл» — «чорний незнайомець» або «темний незнайомець». Дугалл проголосив себе королем і його королівський статус визнав король Норвегії. Титул Дугалла звучав як «Король Південних Островів і лорд Лорн». Син Дугалла — Дункан, онук — Еван. Дункан та Еван мак Дугалл побудували багато замків для захисту своїх земель від вікінгів та від інших шотландських кланів. На островах вони збудували замки Арос (гельск. — Aros Castle), Кайрнбург (гельск. — Cairnburgh Castle), Дунхонел (гельск. — Dunchonnel Castle), Кеффін (гельск. — Coeffin Castle). На території основної частини Шотландії вони збудували замки Дунстаффнаг, Дуноллі, Дунтрун (гельск. — Duntrune Castle). Більшість назв цим замків включають ірландське слово Dun — «дун» — фортеця. Замок Дуноллі, як вважають історики, був збудований ще в VI столітті і саме цей замок став резиденцією вождів клану МакДугалл. Дункан також збудував укріплений монастир Ардхаттан (Ardchattan), що був місцем поховання вождів клану МакДугалл аж до 1737 року.

Шотландсько-норвезькі війни

Володіння клану МакДугалл на островах вважалися васальними щодо короля Норвегії (колись їх захопили вікінги), а володіння на основній території Шотландії — васальними щодо короля Шотландії. Це викликало конфлікт між королями Норвегії та Шотландії в XII — XIII століттях. У 1263 році король Норвегії Гаакон IV прибув з величезним для тих часів флотом для нападу на Шотландію. Але вождь клану Еван не підтримав короля Норвегії (хоч і мусив це зробити як васал) і маючи кровні зв'язки з королем Норвегії зумів переконати його припинити війну. Але війна поновилася і відбулась битва під Ларгс. Вождь клану Еван приєднався до шотландців і вони напали на норвезький флот. Вікінги були розгромлені і король Норвегії змушений був відмовитись від претензій на острови біля берегів Шотландії — всі Гебридські острови відійшли королівству Шотландія.

Війна за незалежність Шотландії

Клан МакДугалл розширював свої володіння в землі Аргіл. Це призвело до конфлікту з кланом Кемпбелл. У 1294 році спалахнула війна між кланами МакДугалл та Кемпбелл. Джон МакДугалл Аргайлський очолив свій клан у війні. Битва відбулась біля Ред Форд. Сер Колін Кампбелл був вбитий, обидві сторони мали величезні втрати.

IV вождь клану МакДугалл одружився з сестрою Джона II Комина — лорда Баденох, що ввійшов в історія як Чорний Комин. Його син — Іоан III Комин — лорд Баденох ввійшов в історію як Червоний Комин був зарізаний прямо в церкві Грейфрайерз в Дамфрісі в 1306 Робертом Брюсом (вбивство ворога в церкві вважалося жахливим і неприпустимим порушенням звичаїв). Ця подія викликала конфлікт між кланом МакДугалл і Робертом Брюсом. Клан МакДугалл у свій час підтримав Вільяма Воллеса — борця за свободу Шотландії, але тепер опинився у стані кровної ворожнечі з Робертом Брюсом — претендентом на трон вільного шотландського королівства. Це стало причиною того, що клан МакДугалл уклав спілку з англійцями і почав воювати проти Роберта Брюса. Після коронації Роберта Брюса в Сконе (давній столиці Шотландії) клан МакДугалл відступив в Аргайл. Потім клан МакДугалл зумів перемогти короля Роберта І Брюса в битві під Дарліг. Роберту Брюсу вдалося втекти, але клан МакДугалл здобув у бою прикрасу відому як брошка Лорн — витвір кельтського мистецтва — досі це є найбільший скарб клану МакДугалл. Три року по тому Роберт Брюс зібрав нову армію — 3000 загартованих в боях воїнів. Клан МакДугалл влаштував засідку, але були розбитий на перевалі Брандер і змушений був тікати. Землі клану МакДугалл були конфісковані королем і передані клану Кемпбелл в подяку за їх лояльність. Клан МакДугалл задовольнився своїми острівними володіннями, але потім поступово відновлював свою владу і повертав володіння. Еван МакДугалл одружився з онучкою Роберта Брюса. Більшість колись конфіскованих земель були повернуті клану королем Шотландії Девідом II.

XVII століття — Громадянська війна

Під час громадянської війни на Британських островах клан МакДугалл, як і більшість гірських шотландських кланів, підтримував роялістів. Вождь клану Олександр МакДугалл поставив під прапори роялістів 500 воїнів свого клану. Після поразки роялістів на чолі з Джеймсом Грахамом — І маркізом Монтрозом, в Аргайл був відправлений на чолі армії республіканців Девід Леслі — лорд Ньюарк для придушення руху роялістів в тому числі на землях клану МакДугалл. Клан зазнав репресій і конфіскацій. Проте під час реставрації монархії у 1660 році землі клану були повернені.

XVIII століття — повстання якобітів

Під час повстання якобітів у 1715 році клан МакДугалл підтримав повстання і взяв участь у битві під Шеріффмур на боці повстанців. Після поразки повстання вождь клану змушений був тікати з Шотландії. Потім він повернувся в Шотландію, але переховувався. Помилуваний він був 1727 року.

Його син — Олександр МакДугалл не підтримав повстання якобітів 1745 року, але його брати і багато людей клану підтримали повстання і брали участь у битві під Куллоден у 1746 році. У повстанці пішло більше 200 чоловік з клану МакДугалл.

Джерела

Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994. Pages 216–217.
The Scottish Clans and Their Tartans. W. & A. K. Johnston Limited. Edinburgh and London. 1886. Page 47.
Bain, Robert (1983). MacDougall, Margaret O, ed. The Clans and Tartans of Scotland. Heraldic advisor Stewart-Blacker, P. E. Glasgow: Collins. ISBN 0-00-411117-6.
Burke, John (1835). A Genealogical and Heraldic History of the Commoners of Great Britain and Ireland 3. London: Henry Colburn.
Eyre-Todd, George (1923). The Highland clans of Scotland; their History and Traditions 1. New York: D. Appleton.