Клан Маклахлан (шотл. Clan Maclachlan або Clan Lachlan) — він же: клан Лахлан — один з кланів гірської Шотландії (Гайленд). Володів землями Страхлахлан (шотл. гел. Strathlachlan) біля озера Лох-Файн, в Аргайлі, на західному узбережжі Шотландії. Історичні перекази клану стверджують, що клан походить від Лахлана Мора (Лахлана Великого), що жив на берегах озера Лох-Файн у XIII столітті і саме від місцевість де він проживав отримала назву Страхлахлан. На його честь називається замок Лахлан та затока Лахлан. Згідно історичних переказів Лахлан Мор походить з ірландської королівської династії О'Ніл (О'Нейлл, Ва Нейлл) — від Антрохана О'Нейлла (ірл. Ánrothán Ua Néill) — сина Флайхбертаха О'Нейлла (ірл. Flaithbertach Ua Néill) — короля Айлеха, що належав до клану Кенел н-Еогайн (ірл. Cenél nEógain). Флайхбертах помер у 1036 році. Клан Маклахлан пов'язаний родинними зв'язками з кланами Ламонт, Івен Оттер, МакНіл Барра, МакСвін — всі ці клани походять від Антрохана О'Ніла, що залишив Ірландію і переселився до Шотландії в ХІ столітті. Предком королівської династії О'Нілів (О'Нейллів) був верховний король Ірландії Ніл Дев'яти Заручників (ірл. Niall Noigíallach) 368—395 роки правління.

Клан брав участь у повстаннях якобітів у XVIII столітті, був прихильником Стюартів у їх боротьбі за трон королів Шотландії і незалежність Шотландії. XVII вождь клану Маклахлан загинув у битві під Куллоден у 1746 році. Після поразки повстання урядові кораблі Великої Британії знищували з гармат замок Лахлан.

Сьогодні люди з клану Маклахлан живуть крім Шотландії в Австралії, Канаді, Новій Зеландії, Сполучених Штатах Америки, Ірландії.

Символ клану — гілка горобини

Клич клану — Moladh Mairi — Молад Майрі — Хвала діві Марії (гельск.)

Гасло клану — Fortis et fidus — Сильний і вірний (лат.)

Згідно історичних переказав клан МаклЛахлан походить від Лахлана Мора (Лахлана Великого), що жив на берегах озера Лох-Файн у XIII столітті. Лахлан далежав до ірландського клану, що переселився з Ірландії до Шотландії в ХІ столітті. Засновником цього клану був Антрохан (ірл. Anrothan) — син Аода (Еда) О'Ніла (ірл. Aodh O'Neil) короля невеликого королівства Айлех на півночі Ірландії. Аод О'Ніл одружився з шотландською принцесою і отримав у подарунок землі. Історик Монкріфф (шотл. Moncreiffe) пише, що скоріше за все Антрохан одружився з дочкою вождя клану, що володів землями Аргайл або з дочкою вождя клану, що володів землями Ковал. Завдяки цьому шлюбу нащадки Антрохана володіли землями Кнепдейл та Ковал. Кілька шотландських кланів претендують на походження від Антрохана — в тому числі клани Ламонт, МакЕвой Оттер (МакІвен Оттер), МакНейлл Барра, МакСвін. Так само ірландський клан МакСвіні стверджує, що походить від Антрахана, що предки цього клану повернулись до Ірландії у XIV столітті як вожді Геллоуглас.

У 1230 Гілхріст Маклахлан отримав статут Кілфінан (шотл. Kilfinan), що був даний Лауманусом — засновником клану Ламонт. Перше документальне свідчення про власність клану на землі було зафіксовано в 1292 році, коли Гіллескел МакЛахан (шотл. гел. Gilleskel Maclauchlan) отримав право на володіння землями Ергардія (шотл. гел. Ergadia) від короля Шотландії Джона.

Гіллескел Маклахлан підписав «Рагман Роллс» — присягу вождів шотландських кланів на вірність королю Англії Едуарду І у 1296 році. Еле в документ вкралася помилка з вини писарів того часу. У той час іноземні писарі замість незвичного кельтського імені Лахлан вживали ім'я Рохланд або Роланд. Таким чином в «Рагман Роллс» замість Гіллескел МакЛахан потрапило нечуване ім'я Гіласкоп фіз Роланд де конт де Перт (норм. — Gilascope fiz Rouland, de counte de Perth).

Клан підтримав Роберта Брюса під час війни за незалежність Шотландії і за це між 1306 та 1322 роками отримав від Роберта І Брюса короля Шотландії землі в розмірі десяти пеннілендів в Страхлахлані. Назва клану з'являється в списку вождів шотландських кланів, що ввійшли до парламенту Шотландії короля скоттів в Сент-Ендрюс. У 1309 році вождь клану Маклахлан Гіллескел підписав лист до короля Франції Філіпа IV, що просив шотландців узяти участь у хрестовому поході. Вожді шотландських кланів відповіли, що вони перебувають зараз в стані війни з Англією і тому не можуть взяти участь у хрестовому поході.

У 1314 році Гіллескел Маклахлан, що назвав себе Гіллеспі Маклахланом Аргайлським, пожертвував сорок шиллінгів зі своїх земельних прибутків монахам-домініканцям з Глазго. Гіллескел Маклахлан помер у 1322 році і його на посаді вождя клану замінив його брат Патрік. Патрік Маклахлан одружився з дочкою Джеймса Стюарда Шотландського, мав сина Лахлана, що успадкував титул вождя клану. У 1410 році Ян Маклахлан — лорд Страхлахлана прийняв стату Ламонт. У 1456 році син Лахлана Дональд (Donaldus Maclachlane dominus de Ardlawan) за прикладом своїх предків давав монахам Глазго шість шилінгів і вісім пенсів на рік.

Існує традиція, що виникла в часи хрестових походів — лорди Маклахлан та лорди Кемпбелл Страхур присутні на похованні один одного. Походить від старої обітниці цих кланів йти разом в хрестовий похід і поховати товариша по зброї якщо той у хрестовому поході загине.

У 1487 році вождь клану — Ян Маклахлан був свідком при укладанні документів про союз між Дугаллом Стюартом з Аппіна та Колліном Кембеллом , І графом Аргайла. Ян Маклахлан помер у 1509 році і його син Гіллескоп (або Арчибальд) одружився з дочкою Яна Ламонта з Інверайн — вождя клану Ламонт. Яну успадкував його син Лахлан, що згодом вигнав Арчібальда Ламонта зі своїх земель. В зв'язку з цим вождь клану Маклахлан був викликаний до Таємної Ради, що постановила: хоч Лахлан і має право на володіння землями через свого діда по материнській лінії (вождя клану Ламонт), але спадкоємець з клану Ламонт має більше прав на ці землі ніж клан Маклахлан. Лахлан помер десь між 1557 і 1559 роками і йому успадкував його син Арчибальд. У 1587 році назва клану з'являється в списках землевласників Хайленду. Арчибальд мав три дочки і жодного сина, тому йому успадкував його племінник — Лахлан Ог.

Але Лахлан Ог змушений був піти з посади вождя клану і відмовитись від власності на землі через вбивство Роберта Ламонта Сілверкрага. Лахлан Ог брав участь у війні між кланами підтримуючи Арчібальда Кембелла — VII графа Аргайла в його війні проти сера Джеймса МакДональда Айла у 1615 році.

Лахлану Маклахлану успадкував його син Арчибальд, що став XV вождем клану Маклахлан. У 1680 році Арчибальд Маклахлан отримав титул барона від короля Карла II і став називатися бароном Страхлахлан. Цей титул вожді клану Маклахлан мають і донині.

Клан Маклахлан завжди був відданий справі якобітів. Клан брав участь у битві під Кіллікранкі в 1689 році. Під час повстання якобітів у 1715 році Лахлан Маклахлан підписав відозву у якій запрошував «законного короля Джеймса VIII Стюарта на трон королів Шотландії». Клан брав участь у битві під Шеріфмур і продовжував чинити збройний опір до 1720 року, коли вождь клану Маклахлан був вбитий. XVII вождь клану Маклахлан, якого звали Лахлан, брав участь у повстанні якобітів у 1745 році і загинув в битві під Куллоден. Більше 200 чоловік з клану Маклахлан були тоді в лавах повстанців. Після поразки повстання якобітів англійський військовий корабель обстріляв замок Лахлан змушуючи клан покинути свої землі. Землі клану були конфісковані урядом Великої Британії. Але III герцог Аргайл — Арчибальд Кемпбелл заступився за клан Маклахлан, і в 1747 році землі були повернуті клану і була вручена клану грамота на володіння землями.

На початку ХІХ століття був збудований новий замок Лахлан для вождів клану. Цей замок лишається резиденцією вождів клану і донині. Останнім з чоловіків, що обіймав посаду вождя клану Маклахлан був Джон Маклахлан (помер у 1942 році). Він мав тільки дочок. Всупереч традиції вождем клану стала його дочка — Марджорі Маклахлан. Після її смерті у 1996 році вождем клану став її син Еван Джон Маклахлан — XXV вождь клану і барон Страхлахлан, член постійної ради шотландських вождів.

• Allardyce, James (ed). Historical Papers Relating to the Jacobite Period, 1699—1750. Aberdeen, 1895-96.
• Barrow, G. W. S. The Kingdom of the Scots: Government, Church and Society from the Eleventh to the Fourteenth Century. Edinburgh University Press, 2003.
• Campbell, Alastair. A History of Clan Campbell; Volume 2, From Flodden To The Restoration. Edinburgh University Press, 2004. ISBN 978-1-902930-18-3
• Eyre-Todd, George. The Highland Clans of Scotland: Their History and Traditions. Charleston, SC, USA: Garnier & Company, 1969.
• Forbes, Rev. Robert. The Lyon in Mourning. Vol 2. Edinburgh, 1895. (online version @ National Library of Scotland website)
• MacGibbon, David & Ross, Thomas. The Castellated and Domestic Architecture of Scotland from the twelfth to the eighteenth century. Vol 3. Edinburgh: David Douglas, 1889.
• Maclauchlan, Thomas & Wilson, John & Keltie, John Scott. A History of the Scottish Highlands, Highland Clans and Highland Regiments. Edinburgh and London: A. Fullarton & Co., 1875.
• Moncreiffe of that Ilk, Iain. The Highland Clans. London: Barrie & Rockliff, 1967.
• Robertson, Joseph (ed).Liber Collegii Nostre Domine, Registrum ecclesie B.V. Marie et S. Anne infra muros civitatis Glasguensis, MDXLIX. Accedunt munimenta fratrum predicatorum de Glasgu, domus Dominicane apud Glasguenses carte que supersunt. MCCXLIV-MDLIX. Edinburgh: Maitland Club, 1846.

The Iona Club (ed). Collectanea de Rebus Albanicis. Edinburgh: Thomas G. Stevenson, 1847.