Малюнок К. Д. Фрідріха. «Романтично налаштований читач»
Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом Просвітництва, що його обстоювала інтелектуальна еліта на чолі з Енциклопедистами та жорстокою дійсністю країни, тероромфранцузької революції, військовими авантюрами Наполеона, — веденням безкінечних воєн. Франція страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у кампаніях Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд).
У Франції найкращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредерика Шопена (1810—1849).
Дослідження романтизму виявили нерівномірність розвитку різних видів мистецтва. Значними були і національні розбіжності стилю. Не існувало також єдиного центру романтизму, як це було в Римі — визнаному центрі бароко Європи XVII століття. А відомі митці романтизму живуть як в столичних містах (Париж, Лондон), так і в країнах, що не були значними мистецькими осередками на той час (німецькі князівства, Російська імперія, США, Бельгія, Угорщина, Польща в складі Російської імперії).
Так, романтизм в Німеччині мав досягнення в філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунґе, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Карла Шпіцвеґа). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в реальності» — проголосив Людвіґ Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» — меланхолійні, сумні, нездатні на активні дії особи.
Життєпис
«Розбита надія», 1822—1824 рр.
Батько майбутнього художника був ремісником-миловаром. Родина походила із Сілезії; була міцним осередком лютеранства[6]. Був шостою (з десяти) дитиною. Ймовірно, на формування сумного складу характера майбутнього митця вплинули трагічні події дитинства. 1781 року померла його мати, а потім дві його сестри та брат.
Художню освіту почав опановувати в 1790 р. із архітектором і викладачем малювання в Ґрайфсвальдському університеті Кесторпом (J.G.Quistorp), а потім вдосконалював майстерність в місті Копенгаген, Данія, де навчався в період 1794–1798 рр. Точність ліній у його зрілих малюнках — вплив Кесторпа. По поверненні з Копенгагена почалися пошуки власного місця в художньому житті Німеччині. Втім, існувала суттєва відмінність молодого художника від неокласиків: настанови академізму з його потягом до пластики і перевагою античних сюжетів і античних героїв мало відбились на манері митця. Йому притаманна фотографічна точність у зображенні пейзажів, що видозмінилися у творчості Фрідріха. До того, ж він не був пов'язаний офіційною посадою ні з академією мистецтв, ні з якимось могутнім меценатом. Він став прикладом вільного художника, що працював на ринок.
У Каспара склалися добрі стосунки з норвезьким художником Юханом Далем, творча манера якого сформувалась під впливом Каспара Фрідріха.
В початковий період художник надавав перевагу малюнкам аквареллю, графіці, а потім перейшов до живопису олійними фарбами. Неодноразово відвідував узбережжя Балтійського моря та острів Рюген, Гарц, так звану Німецьку Швейцарію, рідний Грайфсвальд заради нових сюжетів і замальовок.
Твори художника виникали на осові реалістичних замальовок, які дороблялись у майстерні і набували настоїв суму, самозаглибленості, самоти персонажів, уповільненого плину часу і безнадії. Фрідріх писав з цього приводу:«Художник мусить малювати не лише те, що бачить перед собою, а й те, що бачить всередині себе…не варто все копіювати»[6].
Завершивши навчання 1798 року, художник оселився в Дрездені, де приєднався до мистецького осередку, до якого належали художник Філіпп Отто Рунґе, письменники Людвіґ Тік (Ludwig Tieck)і Новаліс (Novalis). Його ранні твори, написані стриманим стилем, здобули[7] схвалення Ґете й приз від Ваймарського мистецького товариства у 1805 році.
«Розп'яття в горах», 1808 рік
У пізній творчості художника, що започаткована олійним малюнком «Розп'яття в горах» (близько1808), годі відшукати твори бурхливо оптимістичні. Меланхолійні пошуки обумовили появу в його творчості філософсько-символічних натяків та настроїв. Навіть радісні мотиви зазвичай мають стриманий, ліричний стиль, що робить художника дуже впізнаваним. Найбільше символічне навантаження відбилося в пейзажах з поодинокими деревами, старовинними могилами, — трактованими митцем як поховання героїв, знову-таки поодиноких мандрівників і неактивних, мріливих споглядачів місяця, дольменами, туманом, далекими краєвидами. Але і вони, ці мандрівники і спостерігачі природи, сходів місяця ввечері, дальніх краєвидів ніби застигають перед величчю природи і Бога, перед плином часу, так і не розв'язавши ні їх загадковості, ні сутності. Символічні настрої художника найбільш яскраво вдбилися в картинах «Мандрівник над морем туману», «Три пори життя людини», «Чернець біля моря», «Розбита надія».
У 1824 році обрано професором Дрезденської академії.
Ринок у Ґрайфсвальді, 1818
Фрідріхове ставлення до життя й мистецтва є поєднанням данської й німецької філософій. З одного боку, митцеві бракує нестримності німецького романтизму; з іншого — данський романтизм не має містичних, фантастичних чи неймовірних рис[6].
Меланхолійний художник мав успіх, бо XIX століття широко навернулося до пейзажу як жанру, як засобу розкрити велич природи і волі Творця, як засобу через краєвид відтворити різні настрої людини і її місце в ній. Але період успіху був недовгим і через фанатичну відданість природі (і пейзажному жанрові) художника. і через прискорення історичного процесу, і через неможливість пейзажного жанру замінити всі інші.
Художник гостро відчув відчуженість публіки і відповів на її охолодження спротивом усамітнення. Він ставав відлюдником. В останні роки хворів, з ним стався інсульт. Останні п'ять років життя працювати не міг.
Серед знайомих художника[8] — російський дворянин Жуковський Василь Андрійович (1783–1852), наближений до поезії і до російського імператорського двору, сам представник романтизму і сентименталізму. Він тоді перебував в Німеччині. Відчувши рідну душу в самотньому і хворому художнику, Жуковський сприяв знайомству росйського царя Миколи І з творчістю німецького романтика. Микола І почав купувати картини Каспара Давіда Фрідріха, чим сприяв появі в Імператорському Ермітажі цілої низки картин німецького романтика, немодного і неуспішного вже в Німеччині.
Оцінки творчості
Протягом століть ставлення до художньої спадщини художника відрізнялось значними коливаннями. Після короткого періоду прихильності і успіху твори митця віднесли до немодних і малоцікавих. Німецькі князівства в XIX ст. двічі пройшли через соціальні потрясіння під час наполеонівської навали та в часи поєднання в єдину державу під проводом Пруссії. Меланхолійним картинам Каспара Давида Фрідріха відмовили в ідеальній просвітленісті чи релігійній містичності дійсно побожного художника. Хоча мотиви самотності особи, її загубленості в цьому світі не попали в мистецтві Німеччини і на новому етапі, відбившись і в графіці академічного Макса Клінгера, і в творах авангардно і демократично налаштованих художників зламу XIX–XX ст.
Справжнє випробування на відповіність світлим ідеалам мистецтва мав художній спадок Каспара Фрідріха в роки націонал-соціалізму. Фашистська ідеологія побачила[9][10] в творах побожного, миролюбного і «кімнатного» художника — втілення арійського духу, уособлення найкращого з німецьких майстрів, який вдало поєднав містичність і героїзм нордичного народу. Подібні оцінки, напевно, дуже б здивували митця, будь він тоді живий.
В повоєнні десятиліття творчість художника початку XIX століття пережила чергову переоцінку, тож Фрідріху віддали шану як цікавому представнику національного варіанту романтизму без домішок невиправданого божевілля і ідеологічних навантажень трагічного XX століття. Творчість Каспара Давида Фрідріха нарешті посіла належне їй місце в історії мистецтва без зайвих, нехарактерних для неї додатків.
Вибрані твори
«Прогулянка в сутінках», Музей Гетті, Каліфорнія«Аркона. Схід місяця», Альбертіна, Відень.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 1 липня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Заславський І. Я. «Жуковський Василь Андрійович» // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 212—213.
_-_WGA08237.jpg)
_-_WGA8276.jpg)
.jpg)
