Карл Бернштейн

Карл Бернштейн
англ. Carl Bernstein Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився14 лютого 1944(1944-02-14)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих (80 років)
Вашингтон, США
Країна США[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, письменник, біограф
Alma materМерілендський університет Редагувати інформацію у Вікіданих і Montgomery Blair High Schoold (1961)[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладVanity Fair Редагувати інформацію у Вікіданих і Вашингтон пост Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяюдаїзм Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зНора Ефрон Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиJacob Bernsteind Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 0077012 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтcarlbernstein.com/home.php Редагувати інформацію у Вікіданих

Карл Бернстін(Бернштейн, Бернштайн) (англ. Carl Bernstein, 14 лютого 1944, Вашингтон, США). Американський журналіст і письменник. Один з найвідоміших у США журналістів-розслідувачів. Поряд з Бобом Вудвордом в газеті «The Washington Post», зробив більшість найважливіших новин з викриття Вотергейтського скандалу. Завдяки йому, держава провела чимало досліджень, які в підсумку призвели до відставки президента Річарда Ніксона. За роль у порушенні скандалу, Бернштейн отримав безліч нагород, разом з Бобом Вудвордом у 1973 році отримав Пулітцерівську премію за свої репортажі про висвітлення Вотергейтського скандалу в газеті «The Washington Post».[6]

Молодість та кар'єра

Бернштейн народився у Вашингтоні, округ Колумбія, в сім'ї Сільвії та Альфреда Бернштейна. Він навчався в Середній школі Монтгомері Блера в Сільвер-Спрінг у Меріленді, працював у школьній газеті Silver Chips.[7] Свою журналістську кар'єру він почав у 16 років, коли влаштувався розсильним при редакції «The Washington Post». У 1965 році Бернштейн переїжджає, щоб стати репортером для журналу «Elizabeth Daily» в Нью-Джерсі.[8] Він виграв перший приз в прес-асоціації Нью-Джерсі для журналістських розслідувань, художнього письма та новин.[9] В 1966 році Бернстайн покинув Нью-Джерсі і почав писати звітности для «The Washington Post», де він висвітлював кожен аспект місцевих новин і став відомий як один із найкращих стилістів.[10] Бернштейн писав для таких відомих газет та журналів — Vanity Fair, Time, USA Today, Rolling Stone або The New Republic.

У червні 1972 він об'єднався з колегою Бобом Вудвордом, досліджували арешт п'яти грабіжників у відділеннях Національного комітету Демократичної партії в офісному комплексі Вотергейт. За роль в порушенні скандалу, Бернштейн отримав безліч нагород, він і Вудворд отримали Пулітцерівську премію в 1973 році за свої репортажі про висвітлення Вотергейтського скандалу в «The Washington Post». Бернштейн написав дві книги про справу Вотергейт «Вся президентська рать» («All the President's Men») та «Останні дні»(«The Final Days»). В екранізації «Вся президентська рать», Бернштейна зіграв Дастін Гоффман. Карл Бернштейн покинув "The Washington Post" в 1976, щоб продовжити незалежну письменницьку кар'єру. Він видав книги о своїх батьках, які були комуністами - "Вірність. Спогади сина", про Папу Римського Іоанна Павла II - "Його Святість" і національний бестселер - «Відповідальна Жінка: Життя Гілларі Родем Клінтон».[11]

Особисте життя

Карл Бернштейн був одружений тричі, спочатку на колезі в "The Washington Post" Керол Нонсо/(Carol Honsa), потім на сценаристі і режисері Норі Ефрон/(Nora Ephron) з 1976 по 1980, а з 2003 року одружений з моделлю Крістін Квебек/(Christine Kuehbeck). Під час його шлюбу з Норою Ефрон Бернштейн зустрів Маргарет Джей, дочку британського прем'єр-міністра Джеймса Каллагана. У 1979 стало відомо про їх позашлюбні відносини.[12] У той час у Бернштейна і його другої дружини, Нори Ефрон, вже було немовля Джейкоб, і вона була вагітна їх другим сином Максом. У 1979, коли вона дізналася про зраду свого чоловіка, Ефрон народила Макса передчасно.[13] Після розірвання шлюбу, вони розділили спільну опіку своїх синів. Старший, Джейкоб, вибрав професію журналіста і пише для «The New York Times» і "The Daily Beast". Макс — успішний рок-музикант, заснував декілька власних груп і випустив альбоми. Зараз гітарист у поп-зведи Kesha.

Вотергейтський скандал

17 червня 1972 Бернштейну доручили з Бобом Вудвордом розслідувати взлом в Вотергейтському офісному комплексі. У штабі кандидата в президенти від Демократичної партії Джорджа Макговерна, розташованому у вашингтонському комплексі «Вотергейт», проникли 5 чоловік, які назвали себе слюсарями. Насправді, вони займалися налаштуванням підслуховуючої апаратури і, за деякими даними, фотографували внутрішні документи штабу демократів.[14] При встановленні осіб з'ясувалося, що один із заарештованих, Джеймс Маккорд, — співробітник виборчого комітету президента Річарда Ніксона, а в недавньому минулому — співробітник ЦРУ. Решта четверо були кубинськими іммігрантами з Маямі. Розслідування справи, в якому слюсарі намагалися видати себе за звичайних людей, доручили спеціально створеній групі ФБР, керівництво якої довірили заступнику директора Федерального бюро Марку Фелту. Розслідування тривало більше двох років. Журналісти з газети "The Washington Post" Боб Вудворд і Карл Бернштейн регулярно писали про цей інцидент, посилаючись на свого таємного інформатора.[14]

У ряді розслідувань, що проводилися Бернштейном і Вудвордом, в кінцевому рахунку призвели до зв'язку зломщиків з крупним фондом хабарів і президентом Ніксоном. З'ясувалося, що на гроші передвиборного штабу президента Ніксона, Білий дім створив групу для шпигунства за своїми супротивниками, що діяла за підтримки ЦРУ. Те, що скандал все-таки прийняв національні масштаби, стало результатом активності двох репортерів "The Washington Post" Карла Бернштейна і Боба Вудворта.[15]

У 1974 році, через два роки після Вотергейтського скандалу і за два місяці до відставки Ніксона, Бернштейн і Вудворд випустили книгу "Вся президентська рать". У книзі були зібрані матеріали і розслідування, накопичені в процесі написання статей про скандал.Тут добре показано, скільки сил було витрачено, щоб роздобути найгучнішу політичну новину ХХ-го століття. У 1975 році був знятий фільм за книгою, де Дастін Гоффман зіграв Бернштайна.[16] Друга книга — «Останні дні» була опублікована в 1976 році, вона описувала останні дні Ніксона по посту президента.

Кар'єра і досягнення

Бернштейн залишив «The Washington Post» у 1977 році і почав розслідувати таємні відносини між ЦРУ і американських ЗМІ під час холодної війни. Після року досліджень, він написав статтю, яка була опублікована в 25000 слів у часописі «Rolling Stone». Потім він почав працювати на ABC News. Між 1980 і 1984, Бернштейн був начальником Вашингтонського бюро мережі і старшим кореспондентом. У 1982, для Nightline ABC, Бернштейн першим повідомив, що під час ізраїльського вторгнення в Ліван, Аріель Шарон «обдурив кабінет про реальний намір операції — щоб вигнати палестинців з Лівану, (ні як він стверджував) просто встановити 25-кілометрову зону безпеки на північ від кордону».[17]

Після вторгнення Іраку до Кувейту в 1990, Бернштейн поїхав в Ірак, щоб описати події для журналу «Time». За кілька тижнів до війни у Перській затоці, Бернштейн показав невдоволення і ненависть народу, яку відчувають проти Саддама Гуссейна в Іраку. Він був згодом висланий з країни і відправився до Єгипту.

У 1992 Бернштейн почав працювати над темою о розголошені союзу між Папою Римським Іваном Павлом II і президентом Рональдом Рейганом. Пізніше, поряд з експертом Ватикану Марко Політі, він видав папську біографію під назвою «Своя Святість»/(His Holiness). Бернштейн написав у книзі 1996 року, що роль Папи Римського в підтримці солідарності в його рідній Польщі і завдяки його геополітичної спритності, об'єднаної з величезним духовним впливом, була основним фактором у катастрофі комунізму в Європі.[18] У 1992 Бернстайн написав статтю для журналу «New Republic», де пред'являє обвинувачення сучасній журналістиці в її сенсаційності, де плітки важніше за реальні новини. Стаття була названа "Идиотская культура"/(The Idiot Culture).

Нова книга Бернштейна  — біографія Гілларі Клінтон «Відповідальна Жінка: Життя Гілларі Родем Клінтон»/(A Woman In Charge: The Life of Hillary Rodham Clinton) була видана А. Нопфом 5 червня 2007 і стала національним бестселером.

Бернштейн — частий гість і аналітик на програмах і телевізійних новинах. Останній раз написав статті для «Newsweek» і «Daily Beast», порівнявши скандал прослуховування телефонів «News of the World» Руперта Мердока з Уотергейтом.[19]

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #132720663 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
  5. ↑ https://mbhs.edu/about/MBHSBragShow2012.pdf — С. 8.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 січня 2016. Процитовано 14 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Bernstein, Carl (28 червня 2010). Yes, kids, there is life after high school. Washington Post. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 19 лютого 2023. (англ.)
  8. ↑ Shepard, Alicia C. (May 2, 2008). http://media.wiley.com/product_data/excerpt/15/04717376/0471737615.pdf [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Chapter 1, «The Up and Comers», pp. 1 — 29.
  9. ↑ http://www.huffingtonpost.com/carl-bernstein/ [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] The Huffington Post. Retrieved February 6, 2014.
  10. ↑ http://www.washingtonpost.com/wp-srv/politics/special/watergate/bernstein.html [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] The Washington Post Retrieved February 6, 2014.
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 грудня 2015. Процитовано 15 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ http://news.bbc.co.uk/2/hi/entertainment/1466811.stm [Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.] BBC News. July 31, 2001. Retrieved August 16, 2007.
  13. ↑ http://www.thetimes.co.uk/tto/life// [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.] London: The Times. March 4, 2007. Retrieved August 16, 2007.
  14. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 15 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Уотергейтский скандал и отставка президента Никсона. Справка. РИА Новости. 19 грудня 2008. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 15 січня 2016. (рос.)
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 лютого 2016. Процитовано 15 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 15 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ https://web.archive.org/web/20110726221706/http://www.cathnews.com/article.aspx?aeid=25974 on July 26, 2011. Retrieved May 6, 2011.
  19. ↑ http://www.thedailybeast.com/newsweek/2011/07/10/murdoch-s-watergate.html [Архівовано 20 вересня 2013 у Wayback Machine.] published July 9, 2011

Посилання