У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Кадочникова .
|провідні_ролі=
Лари́са Валенти́нівна Ка́дочникова ( 30 серпня 1937 (19370830 ) Москва ) — радянська і українська акторка театру і кіно, лауреатка Державної премії України ім. Тараса Григоровича Шевченка (1991) . Народна артистка України (1992). Членкиня Національної Спілки кінематографістів України .
Народилася в родині художника та режисера Валентина Кадочникова і акторки Ніни Алісової . Батько помер 1942 року в Алма-Аті від запалення легенів. Мама — лауреатка Сталінської премії, заслужена артистка РРФСР . Молодший брат — кінооператор Вадим Алісов , народний артист Росії [ 4]
1955 року вступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії . Займалася у майстерні Ольги Пижової і Бориса Бібікова .
1959 року дебютувала у кіно, зіграла у фільмі «Василь Суриков» дружину художника .
1961 року завершила навчання і несподівано потрапила до театру «Современник» , допомагала знайомому показати етюд. Галина Волчек відмовила актору, а Ларису Кадочникову взяли до трупи Олега Єфремова .
1963 року знялася у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (роль Марічки).
З 1964-го — акторка Київського театру російської драми імені Лесі Українки (нині «Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки» )[ 5]
Була музою художника Іллі Глазунова [ 6] Юрієм Іллєнком . Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук[ 7] Жорж Санд та польського композитора Фридерика Шопена [ 8] [ 9]
Лариса Кадочникова — художниця, талант успадкувала від батька, який добре малював. Майстриня відтворює на папері свої сни, її роботи вишукані, незвичайні, вражають багатством асоціацій[ 10] [ 11]
Авторка книги спогадів, яка 2008 року вийшла друком у вінницькому видавництві «Глобус-Прес»[ 12]
2013 року кінорежисер Дмитро Томашпольський створив повнометражний документальний фільм «Лариса Кадочникова. Автопортрет» (співрежисерка Лариса Кадочникова)[ 13]
Після повномасштабного вторгнення Кадочникова стала головною героїнею документального фільму Д. Томашпольського «Лариса Кадочникова. Війна» (2022)[ 14] [ 15]
Театр «Современник» (м. Москва ) Грала у виставах «П′ята колона» за Ернестом Гемінґвеем (Аніта) «Призначення» Олександра Володіна , в казці «Голий король» за п′єсою Євгена Шварца (Принцеса), «Третє бажання» за за п′єсою Братислава Блажека (Віра)[ 11] [ 16]
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки (м. Київ )У театрі ім. Лесі Українки зіграла понад 50 ролей, зокрема Дездемону в «Отелло» , Ларису в «Безприданниці», Ольгу Кніппер-Чехову у спектаклі «Насмішкувате моє щастя», який ішов на сцені вродовж понад 50 років[ 17]
1964 — «Шануй батька свого»1964 — «104 сторінки про кохання» Едварда Радзінського
1965 — «На дикому брезі» Бориса Польового 1965 — «Дачники» Максима Горького
1965 — «Недоторка»
1965 — «Хто за? Хто проти?»
1966 — «Піднята цілина» М. Шолохова1966 — «Насміхливе моє щастя»
1966 — «Зустрічі пізні та ранні»
1967 — «Традиційний збір»1968 — «Озирнися в гніві» Д. Осборна1970 — «Розгром» А. Фадєєва1972 — «Найостанній день» Б. Васильєва1972 — «Птахи нашої молодості»
1972 — «Друге побачення»
1973 — «Безприданниця» О. Островського1973 — «Транзит»
1974 — «Останні дні»1974 — «Вечірнє світло»
1975 — «Інтерв'ю в Буенос-Айресі» Г. Боровика1976 — «Як важливо бути серйозним» О. Вайльда1977 — «Ця маленька земля»1978 — «Лихо з розуму» А. Грибоєдова1978 — «Отелло» В. Шекспіра
1979 — «Сподіватися»1982 — «Вишневий сад» А. Чехова1982 — «Гравець» за романом Ф. Достоєвського
1982 — «Межа спокою»
1982 — «Не був… не перебував… не брав участь»
1983 — «Філумена Мартурано» Е. Де Філіппо1985 — «ОБІЖ»1985 — «Рядові»
1986 — «Хижаки»1987 — «Сніданок з невідомими»1987 — «Священні чудовиська»
1987 — «Мар'я»
1988 — «Ціна»1991 — «Дама без камелій»1991 — «Без провини винні» О Островського
1993 — «…п'ять пудів кохання»" за п'єсою «Чайка» А. Чехова1993 — «Генерали в спідницях»
1994 — «Будинок, де все шкереберть»1996 — «Двері ляскають»1999 — «Розлучення по-російськи»2001 — «І все це було… і все це буде…»«Ревізор» М. Гоголя — Анна Андріївна
Інші театри
1959 — Василь Суриков — Єлизавета Августівна Сурикова, дружина художника 1960 — Мічман Панін — Жозефіна 1960 — Воскресіння — Дячиха [джерело?
1963 — Вулиця Ньютона, будинок 1 — Лариса, працівниця бібліотеки 1964 — Тіні забутих предків — Марічка 1965 — Часе, вперед! — Катя 1965 — Криниця для спраглих — Соломія
1968 — Вечір на Івана Купала — Підорка 1969 — Комісари — Шура, вчителька 1971 — Білий птах з чорною ознакою — Дана 1972 — Наперекір усьому — Бояна 1973 — Червоний агат — Ганнуся [джерело? 1974 — Мріяти і жити — Марія, акторка 1974 — Важкі поверхи — Віра [джерело?
1975 — На край світу… — лікарка 1976 — Час — московський — Ганна 1976 — Припустимо — ти капітан... — мати
1978 — Море — Віра 1979 — Зліт — Варвара Євграфівна, дружина Ціолковського 1980 — Червоне поле — Кіра Миколаївна 1980 — Чорна курка, або Підземні жителі — матінка
1981 — Історія одного кохання — Анна Олексіївна 1981 — Нехай він виступить — Маргарет Чалмерс, дочка Ентоні Старкуетера, дружина Томаса Чалмерса, мати Томмі
1988 — Блакитна троянда — епізод 1992 — Київські прохачі [джерело? 2005 — Дідусь моєї мрії [джерело? 2006 — Сьоме небо [джерело? 2008 — Сюрприз [джерело? 2010 — Мама напрокат [джерело? 2012 — Наречена мого друга 2012 — Політ метелика [джерело?
2012 — Порох і дріб [джерело?
2013 — Шеф поліції [джерело? 2013 — F63.9 Хвороба кохання — пані з таксою
2014 — Турецький транзит [джерело? 2015 — Офіцерські дружини [джерело?
1991 — Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка у галузі кінематографії — за художній фільм «Тіні забутих предків» Київської ордена Леніна кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка (у складі колективу)[ 18] Розповідь акторки про картину, 17.08.2022 року .1992 — Народна артистка України 1996 — «Київська пектораль»
Номінація в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі» («Вдови») 1997 , 19 серпня — Орден «За заслуги» III ступеня — за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, та з нагоди шостої річниці незалежності України [ 19] 2004 — Народний артист Росії 2007 , 20 серпня — Орден «За заслуги» II ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України [ 20] 2010 — Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» — відзнака у номінації «Знакова постать» (2010 )2013 , 27 березня — Орден «За заслуги» I ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру [ 21] 2017 — Перша Національна кінопремія «Золота дзиґа» — Премія за внесок у розвиток українського кінематографа2018 — «Київська пектораль» — Визначний внесок у театральне мистецтво
↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990. ↑ SNAC — 2010. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES , 2011. ↑ Почему мы должны ненавидеть? / Радіо «Свобода» , 16.03.2014. [Архівовано 12.03.2014, у Wayback Machine .] (рос.) ↑ Кадочнікова Лариса Валентинівна . Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки . Процитовано 1 жовтня 2024 .↑ Бахарева, Таисия (30 серпня 2007). Лариса Кадочникова: «Я иногда думаю, что было бы со мной, останься я с Ильей Глазуновым. Мне становится страшно… » . Факти (рос.) . Процитовано 1 жовтня 2024 . ↑ Лариса Кадочникова: «Через Іллєнка я пішла зі „Современника“, а він повівся зі мною несправедливо» // [[Високий замок (газета)|Високий замок]], 15.08.2013 . Архів оригіналу за 21.12.2016. Процитовано 10.12.2016 .↑ Лариса Кадочникова: “В мечту надо верить!” . КиївВлада (рос.) . 31 грудня 2021. Процитовано 2 жовтня 2024 .↑ Музика кохання. Бенефіс Лариси Кадочнікової . Національний академічний драмвтичний театр імені Лесі Українки . Процитовано 2 жовтня 2024 .↑ Брюховецька Л. Зірка несподівана і неминуча. Екранні образи Лариси Кадочникової / Лариса Брюховецька // Кіно-Театр. —1996. — № 5. — С. 5.
↑ а б Брюховецька Л. Талант і гра. Українські актори театру і кіно / Лариса Брюховецька, Вікторія Котенок. — Київ : Саміт-книга , 2020. — С.84. ↑ Мусієнко О. Кадочникова Лариса. Белая птица: полеты наяву и во сне : [рец. на кн.] / Оксана Мусієнко // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. — 2009. — Вип. 4-5. — С. 508—510.↑ Лариса Кадочникова. Автопортрет . DzygaMDB . Процитовано 1 жовтня 2024 .↑ Котубей-Геруцька, Олеся (6 червня 2023). Лариса Кадочникова: історія життя і зйомки в новому документальному фільмі про війну . Суспільне Культура . Процитовано 1 жовтня 2024 . ↑ Лариса Кадочникова. Війна . Docudays UA . Процитовано 1 жовтня 2024 .↑ Лемешева Л. Профессия: актер / Людмила Лемешева. — Киев : Мистецтво, 1987. — С. 64. — (рос .)↑ Макаревич М. Україна має жіноче обличчя / Мирослава Макарквич. — Київ : Агенція «ІРІО», 2021. — С. 68.
↑ Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 р. № 52 «Про присудження Державних премій Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року» . Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 14 березня 2021 .↑ Указ Президента України № 841/97 від 19 серпня 1997 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“» . Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 27 березня 2013 .↑ Указ Президента України № 715/2007 від 20 серпня 2007 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України» . Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27 березня 2013 .↑ Указ Президента України № 163/2013 від 27 березня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва» . Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 14 березня 2021 .
Кадочникова Л. Белая птица: полеты наяву и во сне : воспоминания и фантазии / Лариса Кадочникова. — Винница : Глобус-Пресс, 2008. — 352 с.
Биография Ларисы Кадочниковой [Архівовано 15 листопада 2015 у Wayback Machine .] «Кіномистецтво України в біографіях»
Актеры советского кино. Вып. 9-й, Москва, 1973. — С. 120—236, 299. (рос.)
Kino, Riga, 1980
Спілка кінематографістів України, Київ, 1985. — С. 67.
Кино: Энциклопедичиский словарь. Москва, 1987. — С. 163.
Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський , В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького . — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана , 1992. — С. 848 с. . — ISBN 5-88500-042-5 .Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький , М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана , 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9 .Хто є хто в Україні, Київ, 1997. — С. 198—199.
УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія, Київ, 1999. — С. 589—590.
На сайті про акторів радянського кіно. [Архівовано 20 січня 2008 у Wayback Machine .] Лариса Кадочникова. 1. Мадонна над Черемошем . Укрінформ . Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 14 березня 2021 .Лариса Кадочникова. 2. Я — не служниця часу . Укрінформ . Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 14 березня 2021 .Кадочникова Лариса Валентинівна . Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України , НТШ . — К . : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України , 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X .Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021 .
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти Словники та енциклопедії Довідкові видання Нормативний контроль
2016—2020 У шаблоні вказано рік, у якому вийшов фільм, а не в якому відбувалася церемонія нагородження.
