Зеленянка (Тульчинський район)

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Зеленянка.
село Зеленянка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Тульчинський район
Тер. громада Крижопільська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05100070060045762
Основні дані
Населення 664 людини (2001 рік)
Площа 13,72 км²
Густота населення 48,4 осіб/км²
Поштовий індекс 24626
Телефонний код +380 4340
Географічні дані
Географічні координати 48°20′42″ пн. ш. 28°52′28″ сх. д. / 48.34500° пн. ш. 28.87444° сх. д. / 48.34500; 28.87444
Середня висота
над рівнем моря 		232 м
Водойми річка Зеленянка (притока Кам'янки)
Місцева влада
Адреса ради 24600, Вінницька область,
Тульчинський район,
селище Крижопіль,
вулиця Героїв України, 59
Карта
Зеленянка. Карта розташування: Україна
Зеленянка
Зеленянка
Зеленянка. Карта розташування: Вінницька область
Зеленянка
Зеленянка
Мапа
Мапа

Зеленя́нка — село в Україні, у Крижопільській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області. До 2020 року входило до складу Крижопільського району Вінницької області. За переписом 2001 року, постійне населення становило 664 осіб. Відомості про існування Зеленянки існують принаймні з XVII століття.

За часів Гетьманщини Зеленянка входила до складу Брацлавського полку. У період входження до складу Речі Посполитої село було частиною Брацлавського воєводства. Після другого поділу Речі Посполитої Зеленянка впродовж 19 століття входила до складу Ольгопільського повіту Подільської губернії. В Українській РСР село належало до Крижопільського району, що перебував у складі спочатку Тульчинської округи та згодом Вінницької області. Під час Другої світової війни Зеленянка була включена до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія.

Географія

Зеленянка знаходиться біля самого хребта Подільської височини, який є вододілом басейну річок Дністра та Південного Бугу, з Дністровського боку, у глибокій долині, що тягнеться з-під селища Крижопіль паралельно хребту. У селі бере початок однойменна річка Зеленянка, що тече переважно на південний схід і на південно-східній стороні від селища Вигода впадає в річку Кам'янку, ліву притоку Дністра[1]. За описом, поданим у виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» (1901), село Зеленянка розташоване в долині невеликої річки, що впадає в Дністер; ґрунт на території села частково чорноземний, частково глинистий[2].

Адміністративна належність

З 2020 року Зеленянка входить до Тульчинського району Вінницької області та належить до Крижопільської селищної громади[3][4], у межах якої відноситься до Красносільського старостинського округу. Історичні адміністративно-територіальні одиниці, до яких належала Зеленянка в минулому, включають:

Історія

Заснування та назва

Час заснування Зеленянки невідомий. За переказами старожилів, наведеними в Сіцінського (1901), село було засноване в лісі, а перший поселенець, який мав хутір і пасіку, називався Іван Зеленецький, від прізвища якого пішла назва села[2]. В'ячеслав Липинський вважав Зеленянку родовим гніздом українського шляхетського роду Зеленських і місцем народження брацлавського полковника Михайла Зеленського[18] (водночас Юрій Мицик вважає, що Михайло Зеленський був родом із Клебані[5]). Крикун (2008) пов'язував Зеленянку з поселенням Зелене (Zielone), зафіксованим у списку маєтків Станіслава Конецпольського, складеному у 1676—1679 роках[19].

Поруч із селом проходив Кучманський шлях, один із так званих татарських (торгово-воєнних) шляхів, що поєднували Дике Поле з лісостеповою частиною України. Згідно з переказами, під час нападів татар жителі ховались у долині, порослій лісом, яка знаходилася за 2 версти на південний схід від села і звалася Козарин Лісок. За свідченням Сіцінського, на цьому місці селяни часто знаходили різноманітні старовинні монети, а в оселі селянина Кушніра в 1843 році під час перебудови будинку було знайдено багато старовинних срібних монет, дві великі срібні ложки та срібний пояс[2].

XVII століття

До 1648 року Зеленянка була в складі Брацлавського воєводства Польського королівства. У ході Великого повстання 1648 року Зеленянка увійшла до української держави в складі Горячківської сотні Брацлавського полку. Унаслідок Білоцерківської україно-польської угоди 1651 року Зеленянка разом з усім Брацлавським полком відійшла до Польського королівства, але 1652 року всі ці землі були знову повернені до складу української держави. Проте Горячківську сотню не було відновлено й Зеленянка увійшла до складу Містківської сотні. Після скасування Містківської сотні внаслідок руйнувань, яких вона зазнала під час походу 1654-55 років Станіслава Потоцького на Умань, Зеленянка увійшла до складу Вільшанської сотні. Після припинення існування української держави Зеленянка разом з іншими поселеннями колишнього Брацлавського полку на підставі Журавненської польсько-турецької угоди 1676 року увійшла до складу Турецького цісарства[5].

У складі Речі Посполитої

В 1744 році в Зеленянці за кошти парафіян було збудовано церкву, що була освячена в ім'я святого апостола Іоана Богослова[2]. Ця церква проіснувала до 1980-х років[20].

У 1770 році граф Петро Рум'янцев-Задунайський у реляції до імператриці Катерини II повідомляв про напад татар 27 квітня (8 травня за новим стилем) на польські селища, серед яких згадував Зеленянку. Згідно з реляцією, татари взяли місцевих жителів у полон, чому не змогла перешкодити мала команда малоросійських козаків, розташована в Жабокричках: полонивши одного татарина, але втративши двох козаків, вона не в змозі була переслідувати ворога в переважаючих перед собою силах[21].

Протягом певного часу у XVIII столітті Зеленянка належала родині Пулаських (Пулавських), активних учасників Барської конфедерації[2], зокрема Юзефу Пулаському, якому належав Голубецький ключ із селами Голубече, Зеленянка, Новосілка й Тернівка[22][23]. Через великі борги майно Пулаських, зокрема й Зеленянка, почало поступово переходити в розпорядження орендних власників[2].

У складі Російської імперії

У журналі міністерства внутрішніх справ за 1846 рік зафіксовано, що 30 червня (12 липня за новим стилем) 1846 року на полях Зеленянки за сильної бурі випав «незвичайної величини» град, який вибив поміщицькі та селянські хлібні посіви; крім того, винищив значну кількість лісових та фруктових дерев, від чого власники та селяни Зеленянки зазнали збитків на 900 срібних рублів[24].

У квітні 1861 року селяни Зеленянки доєдналися до виступу селян містечка Жабокрич, які відмовилися від виконання повинностей на користь поміщиків унаслідок незадоволення умовами селянської реформи 1861 року. Виступ розповсюдився на сусідні села, такі як Попелюхи, Тернівка, Соколівка, Торканівка, Китайгород, Павлівка, а згодом і на інші населені пункти Ольгопольського, Брацлавського та Гайсинського повітів, із сукупним населенням до 40 тисяч повсталих селян. Виступ був придушений введеними місцевою владою військами[25][26]. Власником Зеленянки на 1861 рік значився Рубчинський[25].

У 1864 році було відкрито церковнопарафіяльну школу; в 1888 році для неї було виділено нову будівлю[2]. У 1870 році крізь околиці Зеленянки було прокладено дільницю Києво-Балтської залізниці (Жмеринка — Бірзула), під яку місцевий поміщик Дземишкевський продав ділянку землі[27]; найближчу станцію було відкрито в селищі Крижопіль у 4 верстах від Зеленянки[7].

Наприкінці XIX — початку XX століття структура власників Зеленянки змінювалася таким чином:

  • За даними на 1895 рік, серед власників села були Вейдліх (250 десятин), Рубчинські (239 десятин), Демешкевич (260 десятин), також Волк-Ланевські, Кнотте та ін.[28];
  • За даними на 1898 рік, серед власників села були дворянин Василій Дзелишкевич (282 десятини), дворянин Волинської губернії Леонід Кнотте (115 десятин) і дворянка Подільської губернії Марія Волк-Ланевська (63 десятини); усі три маєтки знаходились в оренді[29];
  • За даними на 1905 рік, серед власників села були С. В. Дземишкевич, М. В. Волк-Ланевська, нащад. Чайковського, Доремидонт Яновський та товариство селян[8].

При селі Зеленянка також знаходився маєток Віктора Турковського на 15 десятин землі, уся площа якого була зайнята розплідниками плодових дерев та деревних порід. Станом на 1901 рік, тут розводилося понад 200 сортів яблунь, понад 100 сортів груш, 50 сортів слив, 25 сортів вишні та черешні та інші[30].

За переписом 1897 року в Зеленянці проживало 1091 жителів (526 чоловіків та 565 жінок), з яких 1066 православних[31]. На початок XX століття в Зеленянці було 1172 жителів обох статей; усі вони були українцями (записаними як малороси), за станом поділялися на військових, міщан та селян. Головним заняттям місцевих жителів було землеробство; було також кілька ремісників. Населення було переважно православного віросповідання; також налічувалося 15 католиків[2].

Визвольні змагання

Див. також: Крижопіль § Визвольні змагання
Ситуація на фронті 3-ї Залізної дивізії від 28 липня і до вечора 31 липня 1919 р.

У 1919—1920 роках на території залізничної станції Крижопіль (за 4 версти від Зеленянки[8]) та на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР. Зокрема, наприкінці липня 1919 року тривали бої між 3-ю дивізією Армії УНР та 45-ю стрілецькою дивізією РСЧА за здобуття та утримання станції Вапнярка й її найближчих околиць, також відомі як бої за Вапнярку, що закінчилися перемогою 3-ї дивізії армії УНР та за результатом яких дивізію офіційно було названо «Залізною»[32][33]. У жовтні 1919 року по лінії сіл Жидівка (нині Красносілка) — Зеленянка — Жабокрич стояли Богунівський і Сагайдачний полки від Запорізької групи армії УНР[34].

У складі СРСР

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 44 жителі села[35]. Під час Другої світової війни 23 липня 1941 року Зеленянка була окупована гірським корпусом 3-ї румунської армії та згодом включена в губернаторство Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. Під час окупації було вбито 2 жителів села. 16 березня 1944 року Зеленянка була повернена радянськими військами (303-ю стрілецькою дивізією 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 2-го Українського фронту)[36].

В 1964 році в Зеленянці було побудовано будинок культури на 350 місць[37]. У 1981 році в Зеленянці було відкрито пам'ятку «Пам'ятник 99 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни»[38]. У 1980-х роках була зруйнована дерев'яна церква XVIII століття. До відкриття нової церкви мешканці Зеленянки протягом кількох десятиліть ходили в церкву в сусіднє село Голубече або в Крижопіль[20].

У складі незалежної України

У 2007 році в Зеленянці почали будувати та в жовтні 2009 року освятили зведену на честь Іоана Богослова церкву. Храм освятив патріарх Філарет[20].

Церква

Перша відома церква в Зеленянці була збудована в 1744 році за кошти парафіян. Освячена в ім'я святого апостола Іоана Богослова, вона була трибанною, складеною з квадратних дубових брусів, обшальованою та обведеною навколо навісом. У 1850 році були зняті два крайні куполи над вівтарем і притвором, залишався лише один середній купол. В 1871 році була побудована нова дзвіниця замість попередньої, яка стояла на чотирьох стовпах. У 1876 році було встановлено новий двоярусний іконостас[2].

У церкві зберігався список з Іверської ікони Божої Матері, привезений для церкви місцевою селянкою Качучкою з прощі на Афон. З настоятелів парафії Зеленянки відомий Василій Чайковський, при якому було проведено капітальний ремонт церкви, встановлено новий іконостас та побудовано нову дзвіницю. Церковної землі було 43 десятини 720 сажнів, у тому числі садибної 3 десятини та сіножаті з лісом 10 десятин 720 сажнів. У 1864 році було відкрито церковнопарафіяльну школу; в 1888 році для неї було виділено нову будівлю[2].

У «Географічному словнику Королівства Польського» (1895), мабуть помилково, зазначалось існування в Зеленянці церкви святої Трійці 1749 року побудови[28].

У 1980-х роках дерев'яна церква XVIII століття була зруйнована. До відкриття нової церкви мешканці Зеленянки протягом кількох десятиліть ходили в церкву в сусіднє село Голубече або в Крижопіль. У 2007 році в Зеленянці почали будувати та в жовтні 2009 року освятили зведену на честь Іоана Богослова церкву. Храм освятив патріарх Філарет[20].

Традиційний одяг

Згідно з дослідженням народного одягу села Зеленянки, жителі села в минулому носили такий одяг[1]:

  • Сорочка. Наприкінці ХІХ — початку XX століття жителі Зеленянки, чоловіки та жінки, носили гребінні сорочки з конопляного полотна. Сорочки були «святешні» (з довгими рукавами) і буденні (з короткими). Сорочки оздоблювали вишивкою, виконаною техніками мережка, хрестик і гладь. Серед кольорів вишивок були чорний, червоний, зелений, синій, фіолетовий, голубий, рожевий, жовтий, сивий. У давніх сорочках використовувався, зокрема, геометричний орнамент із «вужів». У другій половині XX століття орнаменти вишивалися нитками муліне; переважали в основному рослинні мотиви: польові квіти, троянди й рожі та колоски.
  • Жіноче вбрання. В 1920-30 роках жінки носили сорочки, вовняні спідниці зі зборками, «польки» (верхній одяг), хустини. Поверх сорочки на плечах носили кофту з довгими рукавами. Спідниці були чорного, зеленого, вишневого, коричневого кольору. Святкове вбрання відрізнялося від буденного багато вишитими рукавами сорочки та «святешною» (святковою) спідницею. Також носили святкові фартухи із білого ситцю, з вибитим або вишитим орнаментом. У жінок були вовняні зелені та червоні пояси, по два метри, які носилися також і поверх верхнього одягу (кожуха, манти, польки). Дівчатка із 4 до 13 років носили «ротію» (сарафан із чорного сатину). Дівчата на голову одягали стрічку, хустку, «коду» (вінок, вишитий із дрантя і обшитий пацьорками, та квіточки волошок) і вінок.
  • Чоловіче вбрання. Чоловіки носили недовгі сорочки, штани широкого крою — вовняні взимку або полотняні влітку, а також пояс — шкіряний, плетений чи тканий, до двох метрів довжини. Чоловічі пояси були червоного, синього, зеленого, рябого (білого із синім) кольорів. Тонкий пояс одягали поверх сорочки, грубий — по манті, чугаєві, кожусі. У дорослих чоловіків були чорні шапки, які носили прямо, тоді як у хлопців були сірі смушеві шапки, які носили набік. У 1940-50-ті роки чоловіки вже не ходили в полотняних штанах.
  • Верхній одяг. Чоловіки, як правило, носили польки чорного кольору, жінки — рудого. Чоловіки й жінки також носили такий верхній одяг як свити, манти, чугаїни, кожухи зі збирками, тулупи та фуфайки. Манту й чугай виготовляли із сукна, а кожухи шили із виправлених шкір овець. Верхній одяг був довжиною нижче колін, двобортний. У 1940-50-ті роки чоловіки та жінки ходили у фуфайках, піджаках, шинелях.
  • Взуття. Жінки носили чоботи, черевики на високих корках із довгими халявами та із «застьожками», які засилялися шнурками; взували постоли, личаки й солом'яники. Чоловіки носили чоботи, постоли, личаки, солом'яники, туфлі, черевики. Чоботи, туфлі та черевики виготовлялися зі шкіри, личаки — з лика, солом'яники плелися із соломи, а постоли зі шматка шкіри та ремінців. Висота халявок жіночих чобіт була в пів литки, постоли були гостроносі; чоловічі чоботи були до коліна та тупоносі. Взуття в багатших жінок було червоного, чорного та жовтого, у бідніших — лише чорного кольору; чоловічі чоботи були чорні та коричневі. Щоб взути чоботи, постоли, личаки або солом'яники, ноги обмотували онучами, які робили зі старого дрантя (ганчірок). Постоли та личаки закріплювалися на «ушкурнятах» (ремінцях). У 1940-50-ті роки чоловіки та жінки взували валянки, калоші, чоботи, черевики.
  • Зачіски та вбрання для голови. Зачіска жінок складалася із заплетеного у дві коси волосся, яке закладали на голову вчетверо, з проділом посередині. Дівчата носили на голові дві коси заплетеного волосся, складеного віночком, або волосся, заплетене в одну косу. Весільним головним убором молодої був вінок, який виготовлявся із воску й сухих квітів, барвінку, часнику, з різнокольоровими «биндами» (стрічками). У дівчат волосся могло виглядати з-під хустки, у жінок — було сховане під хустку та «каптур» (чепець). Жінки носили вовняні хустки взимку й полотняні — влітку, білого, червоного, зеленого, жовтого й чорного кольорів. Також носили суконні та пухові хустки. Чоловіки стригли волосся під польку. Взимку на голові носили шапки, а влітку одягали бриль, виплетений із соломи власноруч. У 1950-х роках почали носити картузи, пізніше капелюхи.
  • Прикраси. У минулому жінки й дівчата носили такі прикраси як коралі, баламути, дукачі та пацьорки. У вухах жінки носили сережки, на руках — персні або браслети.

Населення

За переписом 2001 року постійне населення Зеленянки становило 664 жителі (наявне населення також становило 664 жителі)[39][40]. Серед постійного населення 99,55 % вказали українську мову як рідну, 0,45 % — російську[41].

Історичні дані
  • За даними на 1861 рік, у Зеленянці було 305 душ (чоловіків)[25].
  • За даними на 1885 рік, у Зеленянці було 98 дворів та 841 житель[6].
  • За даними на 1893 рік, у Зеленянці було 189 дворів та 918 жителів[7].
  • За даними на 1901 рік, у Зеленянці було 1172 жителів обох статей. Населення було переважно православного віросповідання; також налічувалося 15 католиків[2].
  • За даними на 1905 рік, у Зеленянці було 238 дворів та 1160 жителів[8].
  • За даними на 1925 рік, у Зеленянці було 383 господарства та 1378 жителів[42].
  • За переписом 1989 року постійне населення Зеленянки становило 751 житель, з них 312 чоловіків та 439 жінок (наявне населення становило 738 жителів, з них 309 чоловіків та 429 жінок)[43].
Населення села Зеленянка
1885 рік 1893 рік 1897 рік 1905 рік 1925 рік 1989 рік 2001 рік
Жителів 841 918 1091 1160 1378 751 664
Дворів 98 189 — 238 383 — —

Пам'ятки

Пам'ятки археології

  • Поселення трипільської культури (IV—III тис. до н. е.) — виявлене у 2003 році М. В. Потупчиком, пам'ятка археології місцевого значення Вінницької області[44].

Пам'ятки історії

  • Пам'ятка «Пам'ятник 99 воїнам — односельчанам, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни» — відкрито в 1981 році, пам'ятка історії місцевого значення[38].

Відомі особи

  • Годований Євген Федорович (нар. 1949) — педагог, кандидат історичних наук (2007), перекладач, поет і краєзнавець. Народився в Зеленянці.
  • Телелим Василь Максимович (нар. 1950) — генерал-лейтенант, начальник Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (2010—2016). Народився в Зеленянці.
  • Хімей Володимир Васильович (нар. 1957) — генерал-лейтенант, кандидат історичних наук, автор книг: повісті в новелах «Вікнами на полудень», науково-популярного видання «Зеленянка. Село на Кучманському шляху історії» (у співавторстві з Євгеном Годованим), повісті «Вміння прощати». Народився в Зеленянці.

Примітки

  1. ↑ а б Гончарук Т. Український народний одяг із с. Зеленянки (Крижопільський район Вінницької області) // Матеріали до етнології Поділля : польові дослідження : зб. Вип. 1 / ред. В. А. Косаківський. — Вінниця : ВДПУ, 2005. — С. 46—49.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — С. 817—818. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.)
  3. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області».
  4. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. ↑ а б в г Коваленко С. С. Україна під булавою Богдана Хмельницького : енциклопедія. У 3 т. Т.1 / С. С. Коваленко. — Київ : Стікс‑Ко, 2007. — С. 161, 192.
  6. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 277. (рос. дореф.)
  7. ↑ а б в Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — С. 169.(рос. дореф.)
  8. ↑ а б в г Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — С. 327.(рос. дореф.)
  9. ↑ Постанова ВУЦВК від 31 січня 1923 року «Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля»
  10. ↑ Постанова ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля»
  11. ↑ Постанова ВУЦВК від 3 червня 1925 року «Про ліквідацію губерень й про перехід на трьохступневу систему управління»
  12. ↑ Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 13 червня 1930 року «Про реорганізацію округ УСРР»
  13. ↑ Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 2 вересня 1930 року «Про ліквідацію округ та перехід на двоступневу систему управління»
  14. ↑ Постанова ВУЦВК від 9 лютого 1932 року «Про утворення областей на території УСРР»
  15. ↑ Protoiereul Grigore Demideţchi. Dare de seamă despre activitatea bisericească a protoierlei judeţului Jugastru // Transnistria Creştină. — 1943. — Anul II. Nr. 3—4 (Iulie—Decembrie). — С. 22. (рум.)
  16. ↑ Левченко Ю. І. Адміністративний устрій губернаторства «Трансністрія» // Особливості реалізації політики окупаційної влади в адміністративно-територіальних одиницях України 1941–1944 рр. : Монографія / За науковою редакцією К. П. Двірної. — Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. — С. 365. — 401 с.
  17. ↑ Красносі́лка // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 352. — 15 000 прим.
  18. ↑ Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / Pod redakcyą Wacława Lipińskiego. — Kraków : Kraków : D. E. Friedlein ; Warszawa : E. Wende i Sp., 1912. — С. 278. (пол.)
  19. ↑ Микола Крикун. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях : статті і матеріали. — Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2008. — С. 224.
  20. ↑ а б в г Василь Снігур (7 вересня 2007). У Крижопільському районі зводять першу церкву Київського патріархату. Gazeta.ua. Процитовано 29 вересня 2024.
  21. ↑ Архивъ военно-походной канцеляріи графа П. А. Румянцева-Задунайскаго: Часть II (1770-1774) / Сообщилъ М. О. Судіенко. — С. 67. (рос. дореф.)
  22. ↑ Eu...... Heleniusz. Pamiątki polskie z różnych czasów. — Kraków : Nakł. autora, 1882. — С. 154. (пол.)
  23. ↑ Kazimierz Pułaski. Kronika Polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy : monografie i wzmianki. — Brody : Księgarnia Feliksa Westa, 1911. — Т. 1. — С. 175. (пол.)
  24. ↑ Журнал министерства внутренних дѣл: Часть 15. — Санктпетербургъ : Въ типографіи министерства внутренних дѣл, 1846. — С. 540. (рос. дореф.)
  25. ↑ а б в Отмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. — К. : АН УРСР, 1961. — С. 187, 198. (рос.)
  26. ↑ Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті рр. XIX ст.). — К. : Наук. думка, 1970. — С. 99. — 304 с.
  27. ↑ Фонд № 486, опис № 13, справа № 108. Центральний державний історичний архів України (Київ). Процитовано 29 вересня 2024.
  28. ↑ а б Zielenianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 591. (пол.)
  29. ↑ рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В. К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1898. — 362 + 46 + 26 + 3 с., (стор. 219)
  30. ↑ Краткія справочныя свѣдѣнія о нѣкоторых русских хозяйствах. — 2. — С.-Петербургъ : Типографія В. Киршбаума, 1901. — Вип. 2. — С. 281. (рос. дореф.)
  31. ↑ а б Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 161. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  32. ↑ Олександер Удовиченко. Третя залізна дивізія / ген. О. Вишнівський. — Ню Йорк : Червона калина, 1971. — С. 126—146.
  33. ↑ Жанна Денисюк. 3-тя Залізна дивізія Армії УНР. Начерк бойового шляху. // Військово-історичний альманах. — 2002. — С. 7—9.
  34. ↑ Короткий нарис історії Запорозького куреня ім. отамана Янка Кармелюка // Кармелюки: До історії Запорозького полку ім. отамана Янка Кармелюка Армії УНР / Р. М. Коваль. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. — С. 77.
  35. ↑ Зеленянка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.[недоступне посилання]
  36. ↑ Зеленянка. Друга світова на мапі України. Національний музей історії України у Другій світовій війні. Процитовано 29 вересня 2024.
  37. ↑ В. Д. Добротвор. Зміцнення матеріально-технічної бази культурного будівництва на селі між ХХІІ і XXIII з’їздами КПРС // Український історичний журнал. — 1966. — Вип. 9. — С. 89.
  38. ↑ а б Перелік пам’яток історії місцевого значення Вінницької області. Вікімедіа Україна. Процитовано 29 вересня 2024.
  39. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України. Український центр суспільних даних. Процитовано 29 вересня 2024.
  40. ↑ 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 вересня 2024.
  41. ↑ 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 вересня 2024.
  42. ↑ Населені місця Поділля / Центральне статистичне управління України; Подільське губерське статистичне бюро. — Винниця : Держдрукарня ім. т. Леніна, 1925. — С. 358—359.
  43. ↑ Таблиця: 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). Всеукраїнський перепис населення. Державна служба статистики України. Процитовано 29 вересня 2024.
  44. ↑ Перелік пам’яток археології місцевого значення Вінницької області. Вікімедіа Україна. Процитовано 29 вересня 2024.

Посилання

Read other articles:

Globalisasi kuno

Globalisasi Budaya Demokratis Ekonomi Historis Garis besar Istilah Portal Studi Commons Kategorilbs Sistem dunia abad ke-13 menurut Janet Abu-Lughod Globalisasi kuno adalah sebuah periode sejarah globalisasi yang mengacu pada peristiwa dan perkembangan globalisasi sejak peradaban pertama sampai tahun 1600-an (periode selanjutnya disebut globalisasi modern awal). Istilah ini digunakan untuk menyebut hubungan antara masyarakat dan negara dan cara terbentuknya masyarakat berkat penyebaran ide da...

 

كوستارازيون (كاستوريا)

كوستارازيون   الإحداثيات 40°26′09″N 21°19′51″E / 40.43583333°N 21.33083333°E / 40.43583333; 21.33083333   تقسيم إداري  البلد اليونان[1]  عدد السكان  عدد السكان 609 (2021)0 (2001)903 (1991)742 (2011)  رمز جيونيمز 734951  تعديل مصدري - تعديل   كوستارازيون (Κωσταράζιον) هي مدينة في كاستوري�...

 

Jeff Bridges

Jeff BridgesJeff Bridges di San Diego Comic-Con tahun 2017LahirJeffrey Leon Bridges4 Desember 1949 (umur 74)Los Angeles, California, Amerika SerikatPekerjaanPemeran, penyanyi, produser, komposerTahun aktif1962–sekarangSuami/istriSusan Geston (1977–sekarang) 3 anak: Isabelle, Jessica dan Hayley Jeffrey Leon Bridges (lahir 4 Desember 1949) adalah seorang aktor berkebangsaan Amerika Serikat. Dia meraih penghargaan Nominasi Academy Award dalam bidang film. Dia menikah dengan Susan ...

Cesare Fregoso

Cesare FregosoNobiluomoStemma NascitaRoma, 1500 circa MortePavia, 3 luglio 1541 Luogo di sepolturaCastel Goffredo DinastiaFregoso PadreGiano Fregoso MadreAldobella Leca ConsorteCostanza Rangoni FigliOttaviano, Cesare, Ettore, Giano Cesare Fregoso (Campofregoso) (Roma, 1500 circa – Pavia, 3 luglio 1541) è stato un condottiero, letterato e diplomatico italiano[1]. Fu il luogotenente in Italia di Francesco I di Francia e il capostipite del ramo nobiliare dei Fregoso di Padova. C...

 

Steerage

Class of passenger accommodation in a ship For other uses, see Steerage (ship) and Steerage (disambiguation). The Steerage by Alfred Stieglitz. Taken in 1907 on the Kaiser Wilhelm II The middle-class passengers on the upper deck are looking down on steerage passengers below. Steerage is a term for the lowest category of passenger accommodation in a ship. In the nineteenth and early twentieth century, considerable numbers of persons travelled from their homeland to seek a new life elsewhere, i...

 

Barnoldswick Town F.C.

Association football club in England Football clubBarnoldswick TownFull nameBarnoldswick Town Football ClubNickname(s)Town, BarlickFounded1972GroundGreenberfield Lane, BarnoldswickChairmanNigel HillManagerSteve PickupLeagueNorth West Counties League Premier Division2022–23North West Counties League Premier Division, 19th of 22 Home colours Away colours Barnoldswick Town Football Club is a football club based in Barnoldswick, Lancashire, England. They are currently members of the North West ...

First Lady of Austria

First Lady of AustriaIncumbentDoris Schmidauersince 26 January 2017Inaugural holderLuise RennerFormation20 December 1945 First Lady of Austria (German: Ehepartner des österreichischen Bundespräsidenten) is the title attributed to the wife (or, in place of a wife, a designee, such as a daughter) of the president of Austria.[1][2] The current first lady is Doris Schmidauer, wife of President Alexander Van der Bellen, who has held the position since 26 January 2017.[3&...

 

دانيال كريغ

دانيال كريغ Daniel Craig   معلومات شخصية اسم الولادة دانيال روتن كريغ الميلاد 2 مارس 1968 (العمر 56 سنة)تشستر، إنجلترا الإقامة تلة بريمروزنيويورك  مواطنة المملكة المتحدة الولايات المتحدة[1]  الديانة المسيحية الزوجة ريتشل وايز (22 يونيو 2011–)  العشير هايكه ماكاتش (1996–2004)...

 

世界政區索引

此條目可能包含不适用或被曲解的引用资料，部分内容的准确性无法被证實。 (2023年1月5日)请协助校核其中的错误以改善这篇条目。详情请参见条目的讨论页。 各国相关 主題列表 索引 国内生产总值 石油储量 国防预算 武装部队（军事） 官方语言 人口統計 人口密度 生育率 出生率 死亡率 自杀率 谋杀率 失业率 储蓄率 识字率 出口额 进口额 煤产量 发电量 监禁率 死刑 国债 ...

Orkan-e Kord

Village in Qazvin province, Iran For other places with a similar name, see Orkan. Village in Qazvin, IranOrkan-e Kord Persian: اوركن كردVillageOrkan-e KordCoordinates: 36°37′56″N 49°22′55″E / 36.63222°N 49.38194°E / 36.63222; 49.38194[1]CountryIranProvinceQazvinCountyQazvinDistrictTarom-e SoflaRural DistrictKhandanPopulation (2016)[2] • Total1,787Time zoneUTC+3:30 (IRST) Orkan-e Kord (Persian: اوركن كرد), als...

 

Stato canaglia

     Stati Uniti     Stati considerati Stati Canaglia dagli Stati Uniti Stati considerati Stati canaglia dagli Stati Uniti:[1][2] Afghanistan  Corea del Nord[3]  Cuba  Iran[2]  Nicaragua  Siria[2]  Venezuela Stati considerati in passato Stati canaglia dagli Stati Uniti:  Iraq  Jugoslavia  Libia  Sudafrica  Sudan  Yemen del Sud Stato canaglia (rogue state...

 

Pamiers

Subprefecture and commune in Occitanie, France You can help expand this article with text translated from the corresponding article in French. (December 2008) Click [show] for important translation instructions. View a machine-translated version of the French article. Machine translation, like DeepL or Google Translate, is a useful starting point for translations, but translators must revise errors as necessary and confirm that the translation is accurate, rather than simply copy-pastin...

Payradanga railway station

Railway station in West Bengal, India Payradanga Kolkata Suburban Railway stationPayradanga railway stationGeneral informationLocationPayradanga, Nadia, West BengalIndiaCoordinates23°07′42″N 88°32′44″E / 23.128225°N 88.545464°E / 23.128225; 88.545464Elevation15 metres (49 ft)Owned byIndian RailwaysOperated byEastern RailwayLine(s)Sealdah–Ranaghat line of Kolkata Suburban RailwayPlatforms2Tracks2ConstructionStructure typeStandard on ground stationPark...

 

Рапп, Дебра Джо

В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Рапп. Дебра Джо Раппангл. Debra Jo Rupp Дата рождения 24 февраля 1951(1951-02-24)[1] (73 года) Место рождения Глендейл, Калифорния, США Гражданство  США Профессия актриса Карьера 1980 — н. в. IMDb ID 0750468  Медиафайлы на Вики�...

 

Barton-upon-Humber

Town in North Lincolnshire, England Human settlement in EnglandBarton-upon-HumberMarket Place, Barton-upon-HumberBarton-upon-HumberLocation within LincolnshirePopulation11,066 (2011 Census)[1]OS grid referenceTA030221• London150 mi (240 km) SCivil parishBartonUnitary authorityNorth LincolnshireCeremonial countyLincolnshireRegionYorkshire and the HumberCountryEnglandSovereign stateUnited KingdomPost townBarton-upon-HumberPostcode ...

Bell

Percussion instrument This article is about the instrument. For other uses, see Bell (disambiguation). For technical reasons, Bell #9801 redirects here. For the memorial with that title, see Bell 9801. BellParts of a typical tower bell hung for swinging: 1. Bell yoke or headstock, 2. canons, 3. crown, 4. shoulder, 5. waist, 6. sound bow, 7. lip, 8. mouth, 9. clapper, 10. bead linePercussion instrumentClassification Struck idiophoneHornbostel–Sachs classification111.242(Bells: Percussion ves...

 

Ломжинская губерния

Губерния Российской империиЛомжинская губерния Герб[d] 53°10′00″ с. ш. 22°05′00″ в. д.HGЯO Страна  Российская империя Адм. центр Ломжа История и география Дата образования 1867 Площадь 9 265,9 вёрст² Население Население 579 592[1] чел. Преемственность ← Ав...

 

Mahogany (color)

Reddish-brown color Mahogany      Color coordinatesHex triplet#C04000sRGBB (r, g, b)(192, 64, 0)HSV (h, s, v)(20°, 100%, 75%)CIELChuv (L, C, h)(45, 111, 20°)SourceMaerz and Paul[1]ISCC–NBS descriptorStrong yellowish brownB: Normalized to [0–255] (byte) Mahogany is a reddish-brown color. It is approximately the color of the wood mahogany. However, the wood itself, like most woods, is not uniformly the same color and is not recognized as a color by most. The fir...

Bussy (Alta Francia)

Bussycomune Bussy – Veduta LocalizzazioneStato Francia RegioneAlta Francia Dipartimento Oise ArrondissementCompiègne CantoneNoyon TerritorioCoordinate49°38′N 2°59′E49°38′N, 2°59′E (Bussy) Altitudine43 e 88 m s.l.m. Superficie3,88 km² Abitanti321[1] (2009) Densità82,73 ab./km² Altre informazioniCod. postale60400 Fuso orarioUTC+1 Codice INSEE60117 CartografiaBussy Modifica dati su Wikidata · Manuale Bussy è un comune francese di 321 abi...

 

كأس بلغاريا 1957

كأس بلغاريا 1957 تفاصيل الموسم كأس بلغاريا  النسخة 17  البلد بلغاريا  المنظم اتحاد بلغاريا لكرة القدم  البطل ليفسكي صوفيا  كأس بلغاريا 1956  كأس بلغاريا 1958–59  تعديل مصدري - تعديل   كأس بلغاريا 1957 (بالبلغارية: Купа на Съветската армия 1957)‏ هو موسم من كأس بلغار�...