Піща́нка — селище міського типу в Україні, адміністративний центр Піщанської тергромади.
За адміністративним поділом 16 – 18 ст. – Піщанка підпорядковувалася Брацлавському повіту на Поділлі;
В історичних джерелах вона вперше згадується у 1734 році під назвою Піщана. Через 50 років село стало називатись Піщанкою.
З 1793 року містечко увійшло до Ямпільського повіту;
З 1812 року – входить до Ольгопільського повіту Подільської губернії;
З 1923 року – стає центром Піщанського району, Тульчинського округу;
З 1962 року – приєднано до Крижополя;
З 22 грудня 1966 року – відновлено статус районного центру Піщанського району, Вінницької області;
17 липня 2020 року – ліквідовано Піщанський район. Селище стає центром Піщанської територіальної громади Тульчинського району Вінницької області.
Походження назви населеного пункту
Існує 2 версії походження назви селища. За першою – назва походить від легких піщаних ґрунтів, на яких добре ростуть коренеплоди та баштанні рослини.
Втім, за одним з переказів, назва селища походить від слова «писк», «пищати». У далеку давнину тут, у густому лісі, переховувалися жінки з дітьми від набігів кочівників, втікачі з турецької неволі, а також знедолені знущаннями кріпаки, їх виловлювали й жорстоко катували. Жіночий та дитячий плач сповнював ліс. Кати назвали цей плач писком. Так і прижилося це слово до місцевості, а пізніше й до села. Першим поселився тут український козак Квітка.
15 серпня 1919 р. у бою проти комуно-московських військ за Піщанку було тяжко поранено командира 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Олександра Вишнівського.
Перша церква Свято-Успінська збудована у 1747 р. – дерев’яна тісна; розібрана у 1855 р. Нова церква збудована у 1848 – 1855 рр. – цегляна п’ятиверха, дах залізний, з окремою цегляною дзвіницею. Довжина 12 саж. (25.6 м), ширина 8 саж. (17 м), висота 16 саж. (34 м)
Також відома церква Різдва Христа з 1778 року, яку перетворено з уніатської (греко-католицької) на православну в 1794 р. Нова споруда 1853 р.
Найновіша церква побудована з червоної цегли в 2011 році на кошти інвесторів. Вона має 2 куполи. Знаходиться на центральній вулиці, біля школи і за меморіалом слави повз якого і проходить доріжка до центрального входу. В церкві знаходиться багато ікон. Туди приходять віруючі з усього селища. Там є церковний хор і також працює недільна школа, де люди дізнаються про церковне життя та звичаї.
Церква
Транспорт
За 5 км розташовується станція Попелюхи. Курсують електропоїзди приміського сполучення Одеса-Вапнярка і Жмеринка-Попелюхи. Пасажирські поїзди не зупиняються, тому на них необхідно сідати на сусідній станції Рудниця (що за 10 км від Піщанки), або ж їхати з Попелюх електричкою до Вапнярки чи Жмеринки, і вже там сідати на поїзд.
Автодорога до обласного центру проходить автошляхом Р08.
У селі працює будинок культури та краєзнавчий музей. Виступає хор «Діброва» та народний вокально-інструментальний ансамбль «Лаври» під керівництвом Федіра Івановича Ущаповського.
П.Ф. Гальчинський, В.І. Герасимчук, В.П. Щетинін. Піща́нка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.506-514
