PROFILPELAJAR.COM

село Забілоччя
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Радомишльська міська громада
Код КАТОТТГ	UA18040450150062673
Облікова картка	с. Забілоччя
Основні дані
Населення	669 (2001)
Площа	3,446 км²
Густота населення	352,52 осіб/км²
Поштовий індекс	12262
Географічні дані
Географічні координати	50°23′59″ пн. ш. 29°22′25″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	168 м
Найближча залізнична станція	Тетерів
Місцева влада
Адреса ради	вул. Мала Житомирська 12, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл, 12201
Карта
	Забілоччя
	Забілоччя
Мапа

Забіло́ччя — село в Україні, у Радомишльській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 669 осіб (2001).

Населення

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 171 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 669 осіб^[1]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[2]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	654	97.76 %
румунська	8	1.20 %
російська	6	0.90 %
інші/не вказали	1	0.14 %
Усього	669	100 %

Історія

Село згадується в документах Київського воєводства 1571 року, як власність Києво-Печерського монастиря.

Згідно переліку Тарифу подимного податку Київського воєводства за 1631 рік з села Забілоч (польськ. Zabiłocz, Zabiełocze) сплачувалось за два дима (двори) по три злотих.

На початку січня 1635 року в маєтку Забілоч Адама Творковського (польськ. Adam Tworkowski) селяни сусіднього селища Ставки викрали сорок возів сіна.^[3]

За Люстрацією Київського воєводства 1683 року, що проводилась після Національно-визвольної війни, село Забілоч зазначається у складі земель Київської митрополії, з якого сплачувався податок лише за 1 дим. У 1724 році оподаткуванню підлягали вже 15 дворів. У 1783 році в селі значилось 86 дворів, у яких проживало 546 чоловік.

За V Ревізією 1795 року податного населення Російської імперії село Забілоччя належало до володінь митрополита Київського Тадеуша Костянтиновича Болбас-Ростоцького (польськ. Tadeusz Teodozy Bołbas-Rostocki).

З 1797 року Забілоччя входить до складу Радомисльського повіту Київської губернії.

Після того, як монастирські землі стали казенними, російський імператор Павло I за протекцією генерала Зубова дарує Забілоччя та Негребівку Адаму Тадейовичу Немиричу (польськ. Adam Niemirycz (Niemierzyc) h. Klamry), який розділить маєток разом зі своїми молодшими братами — Олександром, Костянтином та Феліксом. Адам Немирич займався торгівлею, їздив до Криму за сіллю. Серед простих людей мав велику шану. Брати Адам та Олександр не мали дітей, то ж маєток відійшов спадкоємцям Костянтина та Фелікса.

Згідно посімейних списків дворян першого розряду 1834 року, в Забілоччі проживав Костянтин Немирич разом із дружиною Антоніною та синами: Мечиславом, Владиславом, Максиміліаном.

З часом маєток Немиричів був роздроблений. В середині XIX століття село Забілоччя належало наступним землевласникам: вдові статського радника Олександра Християновича фон Сикстеля Наталії (5521 дес.), частка Йосипа Душевського відійшла до відставного поручика Владислава Станіславовича Жолендзь (Жолудя) та дружини Мальвіни Гнатівни з Стахурських (2313 дес.), часткою Максиміліана Костянтиновича Немирича володів дворянин Шимон Варфоломійович Курманович з с. Осовець (2043 дес.), дворянину Федору Федоровичу Ходаківському з м. Радомишля (159 дес.), спадкоємцям дворянина Ігнатія Даниловича Сокальського (34 дес.), вдові Петра-Яна Петровича Воронича Теклі Йосипівні з с. Торчина (30 дес.). Церковних земель — 49 десятин.

При дерев'яній церкві Архистратига Михаїла, зведеній 1752 року, в 1852 році збудована дзвіниця.

У 1875 році в Забілоччі з'являється фабрика шведських сірників Франца Мартиновича Левандовського «Південна Зоря», на якій працювало 80 робітників. Але вона проіснувала не довго. У 1890 році пані Августина Левандовська звернулась до Київського губернського правління з проханням перенести фабрику з Забілоччя на орендовані в Миколи Павши землі в Київському повіті, що навпроти поштової станції Фасова.^[4]

Під кінець століття селом володіли: Владислав Жолендзь, швейцарський підданий Гавриїл Мельхіорович Єні, П. Чуйкевич з Таврійської губернії, товариство сірникової фабрики в 1876 році викупило невелику частку пана Єні, родина Курмановичів — Семен з сестрами Адель Холодкевич та Марією Іваницькою, Текля Воронич, Андрій Мілєвський, що був одружений із Антоніною Сокальською^[5], спадкоємці Сокальського, спадкоємці Янішевського, Федір Ходаківський, Федір Завойський.

В селі постійно проживала вдова Мальвіна Гнатівна Жолендзь (польськ. Malwina Żołądź z Stachurskich) разом із старшою донькою Мальвіною, яка мала психічну ваду та залишилась при матері. Згідно з переписом 1897 року в садибі разом з дворянками значилось четверо слуг.

Станом на 1913 рік найбільшими землевласниками Забілоччі значились: Жолендзь Альдона-Альфонса, Жолендзь Мальвіна, Василь Феофанович Свідерський, Микола Іванович Подановський.

Радянську владу встановлено в січні 1918 року.

А в 1923 році було створено сільськогосподарську комуну «Червона Зоря» на території колишньої панської садиби. Репресії не оминули Забілоччя. Так, у списках репресованих і реабілітованих зустрічаються 34 місцевих жителя та уродженців села.

Під час Німецько-радянської війни 332 жителі села билися на фронтах. 149 осіб нагороджено орденами і медалями, 183 особи загинуло. В центрі села є братська могила, в якій поховано 541-го воїна, що загинули наприкінці грудня 1943 під час Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. В другій братській могилі, що на північній околиці села поховано 1171 невідомих воїнів. В 1963 році встановлено пам'ятник.

Забілоччя остаточно було звільнено від німецько-фашистських військ 24 грудня 1943 року в перші години початку Житомирсько-Бердичівської наступальної операції.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Забілоцької сільської ради включено до складу Радомишльської міської територіальної громади Житомирського району Житомирської області^[6].

Відомі люди

Василевський Віктор Гнатович (1921—2001) — топограф, лауреат Сталінської премії.
Краснощок Леонтій Антонович (1926—1996) — український радянський віолончеліст.
Левицький Леонід Миколайович (1917—1943) — український поет.
Мордалевич Юліан Арсентійович (1896—?) — голова Радомисльського українського повстанського комітету, начальник 2-ї повстанської групи військ УНР.

Примітки

↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 10 серпня 2024.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Селянський рух на Україні 1569-1647 рр: збірник документів і матеріалів (укр.) . Київ: Наукова думка. 1993.
↑ Грудень 14; 2018 (14 грудня 2018). ЯК У КАЛИНІВЦІ ФАБРИКУ БУДУВАЛИ. Макарівські вісті (укр.). Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2020.
↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIV - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 5 грудня 2020.
↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 10 серпня 2024.

Джерела

Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов/ Ч. 7 : Т. 1 : Акты о заселении Юго-Западной России. — Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1886. — 85, 647, XII с.
Селянський рух на Україні 1569—1647 рр: збірник документів і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1993.-536 с.
Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. /Вид. друге, доп. Укл. Конрад Жеменецький. — Біла Церква, 2015. С. 285
Eustachy Iwanowski. Listki z Ukrainy. — T. 3. — Kraków: Nakładem autora, 1902. — 256 s.
Epsztein T., Własność ziemska na Ukrainie w 1860 r. w «Statystyce» Andrzeja Grabianki, Warszawa 2013.
Epsztein T., Polska własność ziemska na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 roku, Warszawa 2008.
Похилевич, Лаврентий Иванович. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах Губернии находящихся / Собр. Л. Похилевич. — Киев: тип. Киево-Печер. лавры, 1864. — [2], VI, 763 с.
Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях. — Киев: Тип. Л. М. Фиша и П. Е. Вольфсона, 1913.
Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. -- ISBN 966—690 –090 — 4