Радомисльський повіт
Герб повіту
Губернія	Київська губернія
Центр	Радомисль
Створений	1797 рік
Скасований	7 березня 1923
Площа	8 468 км²
Населення	315 629 чоловік (на 1897 рік) осіб

Ра́домисльський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця у складі новоствореного Ізяславського намісництва Російської імперії (після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році). З 1795 року у складі Волинського намісництва^[1]. З 1797 року у складі Київської губернії Російської імперії. Повітовий центр — місто Радомисль.

Повіт займав північно-західну частину губернії і мав вкрай неправильний контур у вигляді двох чотирикутників, сполучених між собою одним з кутів і розташованих уздовж течії Тетерева. Природна межа — по Дніпру — була тільки з східної сторони, впродовж 85 верст (біля 90 км). На півночі повіт межував з Мінською, на заході — з Волинською губерніями, на сході — з Чернігівською губернією і Київським повітом і з Сквирським повітом на півдні. Площа повіту становила 775 081 десятин (8 468 км²).

За даними 1885 року в повіті налічувалось 818 населених пунктів, в тому числі 8 містечок і 330 сільських поселень^[2].

У червні 1919 року на північно-східних теренах шляхом розукрупнення Радомисльського повіту створений Чорнобильський повіт^[3].

У складі Радомисльського повіту залишилися такі волості: Брусилівська, Вишевицька, Водотиївська, Кичкирівська, Коростишівська, Малинська, Розважівська та Стремигородська. До цих волостей додалися нові — Горбулівська, Потіївська (Облітківська), Ставищенська та Чоповицька.

7 березня 1923 року повіт було ліквідовано, його територія увійшла до складу Малинського району Малинської округи, Коростишівського та Радомисльського районів Житомирської округи, Брусилівського району Київської округи.

Волості: Брусилівська, Вепринська, Вільнянська, Вирлівська, Вишевицька, Водотійська, Ворсівська, Горбулівська, Городоцька, Дивинська, Заболоцька, Кам'янська, Кичкирівська, Коростишівська, Кочерівська, Красятицька, Кухарська, Коленцівська, Малинська, Мигальська, Мижиріцька, Нижилівська, Озерянська, Пинязевицька, Потіївська, Солов'ївська, Ставицька, Староселецька, Стремингородська, Унинська, Хабенська, Чайківська, Яновецька.^[4]

Наприкінці XIX ст. в адміністративному відношенні повіт поділявся на 5 станів (16 волостей)^[5], станові пристави вказані на 1891 рік^[6]:

• перший — станова квартира у м. Брусилові (дві волості: Брусилівська, Водотиївська), колезький асесор Степан Васильович Литвиненко;
• другий — станова квартира у м. Коростишеві (дві волості: Коростишівська, Кичкирівська), колезький асесор Павло Павлович Чериванський;
• третій — станова квартира у м. Малині (три волості: Малинська, Вишевицька, Потіївська), титулярний радник Василь Антонович Лященко, у тому ж році приставом був призначений околоточний наглядач Київської міської поліції колезький реєстратор Шапко-Шапченко;
• четвертий — станова квартира у м. Іванкові (п'ять волостей: Іванківська, Красятицька, Розважівська, Хабенська та Мартиновицька), титулярний радник Антон Іванович Сисецький;
• п'ятий — станова квартира у м. Чорнобилі (чотири волості: Чорнобильська, Горностайпільська, Шепелицька, Прибірська), титулярний радник Андрій Георгійович Безпалов.

У мировому відношенні повіт поділявся на 2 дільниці. Місця проживання мирових посередників: 1 дільниця — Радомисль, 2 дільниця — Чорнобиль.

У судово-мировому відношенні повіт поділявся на 5 дільниць. Місця проживання мирових суддів та знаходження камер: 1 дільниця — Радомисль, 2 дільниця — Коростишів, 3 дільниця — Малин, 4 дільниця — Іванків, 5 дільниця — Чорнобиль. У 1865—1895 роках дільничним мировим суддею 3-ї дільниці в м. Малині у статському (цивільному) чині колезького секретаря був Сергій Миколайович Миклуха — старший брат Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая^[7].

У судово-слідчому відношенні повіт поділявся на 3 дільниці. Місця проживання судових слідчих: 1 та 2 дільниці — Радомисль, 3 дільниця — Чорнобиль.

У призовному відношенні, по відправленню військової повинності, повіт поділявся на 5 дільниць: 1 та 2 дільниці — Радомисль, 3 дільниця — Малин, 4 дільниця — Іванків, 5 дільниця — Чорнобиль.

У військово-кінському відношенні повіт поділявся на 17 дільниць. Повітове місто Радомисль становило 1-у дільницю, а волості — дільниці з 2-ї до 17-ї.

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 315 629 чоловік. З них 78,39 % — українці, 13,08 % — євреї, 3,87 % — росіяни, 2,27 % — німці, 1,94 % — поляки^[9].

Виборними маршалками шляхти Радомисльського повіту були:

• Вайлав Ганський гербу Ґодзава (1807)
• Антон Микола Богданович гербу Могила (1809-1812)
• Онуфрій Галецький гербу Юноша (1817).

У 1888 році мешканці повіту різних віросповідань користувались для відправлення своїх релігійних обрядів 159 церквами та іншими спорудами (монастирями, каплицями та ін.) — 10 кам'яними та 149 дерев'яними^[5]: православні — 5 кам'яні, 93 дерев'яні; католики — 4 кам'яні, 6 дерев'яні; лютерани — 7 дерев'яні; євреї — 1 кам'яна, 34 дерев'яні; розкольники — 9 дерев'яні.

У 1889 році в повіті було два приватні кінські заводи у селах Межирічка та Нянівка. На першому у володінні полковника Антона Осиповича Злотницького знаходились коні упряжної породи — 1 арабський жеребець та 15 маток. На другому у володінні дворянина Фоми Людвиковича Гурковського знаходились коні арабської та російської породи — 3 жеребці (2 арабської, 1 російської породи) та 16 маток (1 арабської, 15 російської породи)^[8].

Радомисльський повіт у складі різних адміністративно-територіальних утворень
У 1796 році на мапі Волинського (Ізяславського) намісництва	У 1821 році на мапі Київської губернії	На рубежі XIX—ХХ сторіччя на мапі Київської губернії

• Перепис 1808 року євреїв Радомисльського повіту орендарів закладів з продажу акцизних напоїв.