Ернст-Роберт Гравіц
нім. Ernst-Robert Grawitz
Народився	8 червня 1899(1899-06-08)[1]  Шарлоттенбург, округ Потсдамd, Провінція Бранденбург, Прусське королівство, Німецька імперія
Помер	24 квітня 1945(1945-04-24)[1] (45 років)  Бабельсберг, Потсдам, Вільна держава Пруссія  ·ручна граната
Країна	Німеччина
Діяльність	військовий лікар, інтерніст, мучитель, наглядач концентраційного табору
Галузь	medical tortured[2]
Alma mater	HU Berlin
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Знання мов	німецька[3]
Заклад	German Red Crossd[4]
Учасник	Друга світова війна і Перша світова війна
Членство	СС[5][3]
Роки активності	з 1933
Посада	голова[6]
Військове звання	обергруппенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[5]
Батько	Ернст Гравіцd
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Ернст-Роберт Гравіц (нім. Ernst-Robert Grawitz; 8 червня 1899, Шарлоттенбург — 24 квітня 1945, Бабельсберг) — німецький лікар, професор, начальник медичної служби СС, начальник Головного управління Німецького Червоного Хреста, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944).

Народився 8 червня 1899 року в Шарлоттенбурзі в родині військового лікаря Ернста Гравіца (1860 — 1911) та його дружини Гелени (14 жовтня 1869 — ?), уродженої Лібау. Онук відомого німецького лікаря Пауля Гравіца. У 1917 році вступив добровольцем в німецьку армію, потрапив в полон до британським військам, закінчив війну у званні лейтенанта.

Після свого звільнення в 1919 році вступив в Берлінський університет імені Гумбольдта на медичний факультет. В листопаді 1919 року був членом фрайкору «Олімпія».^[7] У 1929 році захистив диплом і почав працювати асистентом хірурга в одній з лікарень Берліна.

1 липня 1933 вступив в СС в чині штурмбаннфюрера. У 1935 році Гіммлер призначив Гравіца начальником медичної служби СС і поліції. Під його безпосереднім керівництвом і з його санкції проводилися експерименти над в'язнями концентраційних таборів. Крім того, курирував дослідницьку роботу в різних інститутах СС.

В кінці Другої світової війни працював в бункері Гітлера. Дізнавшись про наближення Червоної Армії, клопотав про переведення в інше місце, але йому було відмовлено. Після цього, 24 квітень 1945, Гравіц наклав на себе руки у своїй садибі в Бабельсберзі (адрес - колишня вулиця СА, 59): підірвав себе двома гранатами разом із дружиною та дітьми.

Був одружений з Ільзою Тауберт, старшою дочкою Зіґфріда Тауберта. В шлюбі народились 5 дітей.^[7]

З ініціативи Гравіца у концентраційному таборі Равенсбрюк під кервівництвом Карла Гебгардта на 60 поляках провели експерименти з лікування газової гангрени за допомогою сульфаніламідних препаратів. Для цього піддослідним наносили «абсолютно бойові рани» із подальшим введенням в них бруду, скланих осколків тощо з метою виклику гангрени.

В 1943 році Гравіц попросив Гіммлера надати йому 8 ув'язнених концтаборів для експериментів з вірусним гепатитом. У своєму листі він зазначив, що, згідно з даними досліджень, гепатит передається вірусами, а не бактеріями. Гіммлер надав Гравіцу 8 євреїв з КТ Аушвіц. Експерименти проводили у КТ Заксенгаузен.

Під час Нюрнберзького процесу над лікарями діяльність Гравіца була оцінена як злочинна.

• Фанен-юнкер (4 червня 1917)
• Фанен-юнкер-єфрейтор (31 серпня або 9 вересня 1917)
• Фанен-юнкер-унтер-офіцер (Обер-єгер) (5 або 10 березня 1918)
• Фенріх (16 липня 1918)
• Характерний лейтенант (4 травня 1920) - отримав перед звільненням із рейхсверу.
• Труппфюрер СС (1932)
• Штурмбаннфюрер СС (1 липня 1933)
• Оберштурмбаннфюрер СС (16 серпня 1933)
• Штандартенфюрер СС (5 травня 1934)
• Лейтенант медичної служби резерву (4 березня 1935)
• Оберфюрер СС (30 березня 1935)
• Обер-лейтенант медичної служби резерву (1 лютого 1936)
• Бригадефюрер СС (20 квітня 1937)
• Гауптман медичної служби резерву (16 березня 1938)
• Майор медичної служби резерву (1938 або 1939)
• Группенфюрер СС і генерал-лейтенант військ СС (1 жовтня 1942)
• Обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944)

• Залізний хрест 2-го класу (10 серпня 1920)
• Почесний кинджал СС (16 лютого 1934)
• Почесний кут старих бійців (лютий 1934)
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Йольський свічник (16 грудня 1935)
• Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі (29 червня 1936)
• Спортивний знак СА в бронзі (12 січня 1937)
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (12 січня 1937)
• Цивільний знак СС
• Хрест Заслуг Червоного Хреста вільного міста Данцига 2-го і 1-го ступеня (1 вересня 1937)
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста
  • 1-го класу
  • Зірка (6 вересня 1937)
• Почесний знак Червоного Хреста вільного міста Данцига (18 листопада 1937) — рання версія знаку без свастики.
• Великий офіцер ордена Корони Італії (13 грудня 1937) - нагороджений Бернардо Аттоліко.
• Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі (10 років)
• Застібка до Залізного хреста 2-го класу (22 червня 1940) — нагороджений Теодором Айке.
• Медаль «За будівництво оборонних укріплень» (24 жовтня 1940)
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (1 грудня 1941) — отримав 2 нагроди одночасно.
• Командор ордена Заслуг (Угорщина)
• Командор 1-го класу ордена Білої Троянди з мечами (Фінляндія) (26 січня або 30 червня 1942)
• Почесний знак протиповітряної оборони 1-го ступеня (25 березня 1943)

1. ↑ ^{а б в} SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. ↑ Nuremberg Trials Project — 2016.
   d:Track:Q78909371
3. ↑ ^{а б} Nuremberg Trials Project — 2016.
   d:Track:Q78909371
4. ↑ Nuremberg Trials Project — 2016.
   d:Track:Q78909371
5. ↑ ^{а б} Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
   d:Track:Q63098423
6. ↑ https://roter-kreis.de/Pr%C3%A4sident
7. ↑ ^{а б в г} Grawitz Ernst (Robert) Prof. Dr. www.tenhumbergreinhard.de. Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 29 березня 2019. 

• Залесский К.А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
• Markus Wicke: SS und DRK. Das Präsidium des Deutschen Roten Kreuzes im nationalsozialistischen Herrschaftssystem 1937–1945 VICIA, Potsdam, 2002, ISBN 3-8311-4125-8.
• Wolfgang U. Eckart: SS-Obergruppenführer und General der Waffen-SS Prof. Dr. med. Ernst Grawitz. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Vom Kriegsbeginn bis zum Weltkriegsende. Band 2. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-089-1, ISBN 3-534-12678-5(Wissenschaftliche Buchgesellschaft), S. 63–71.
• Judith Hahn: Grawitz, Genzken, Gebhardt. Drei Karrieren im Sanitätsdienst der SS. Diss. FU Berlin 2007. Klemm & Oelschläger, Münster 2008, ISBN 978-3-932577-56-7.
• Heiner Lichtenstein: Angepaßt und treu ergeben. Das Rote Kreuz im „Dritten Reich“. Bund, Köln 1988, ISBN 3-7663-0933-1.
• Dermot Bradley (Hrsg.), Andreas Schulz, Günter Wegmann: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 1: Abraham–Gutenberger. Biblio, Bissendorf 2003, ISBN 3-7648-2373-9, S. 436–444.

• Wolfram Fischer (Hrsg.): Exodus von Wissenschaften aus Berlin. de Gruyter, Berlin 1994, ISBN 3-11-013945-6, S. 555 (Digitalisat).
• Birgitt Morgenbrod, Stephanie Merkenich: Das Deutsche Rote Kreuz unter der NS-Diktatur 1933–1945. Paderborn 2008, S. 130.
• Felix Grüneisen: Das Deutsche Rote Kreuz in Vergangenheit und Gegenwart. Potsdam-Babelsberg 1939, S. 190.
• Hochspringen↑ Zitat bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Zweite aktualisierte Auflage. Fischer Taschenbuch Verlag, Frankfurt am Main 2005, ISBN 3-596-16048-0, S. 198.
• Menschenversuch aufs Exempel. In: Der Spiegel. 11/1947.
• Experimente mit Hepatitis: siehe auch Prof. Haagen in Natzweiler und Brachtel in Dachau.
• Brief von Grawitz am 1. Juni 1943, In: Nürnberger Dokumente. Dok. NO 10.
• Schreiben Himmlers vom 16. Juni 1943. In: Nürnberger Dokumente, Dok.NO 11.
• Stanislav Zámečník: Das war Dachau. Luxemburg 2002, S. 284.
• Die ursprünglich Kaiserstraße trug diesen Namen zwischen 1938 und 1945, seitdem heißt sie Karl-Marx-Straße. Klaus Arlt: Die Straßennamen der Stadt Potsdam. Geschichte und Bedeutung. In: Mitteilungen der Studiengemeinschaft Sanssouci e.V. 4. Jg., 1999, H. 4 (bearbeitet Fassung unter www.aip.de/~arlt/SGS/strassennamen.pdf), S. 41.
• Rezensiert für H-Soz-u-Kult von Petra Fuchs, Institut für Geschichte der Medizin, Charité Berlin.