PROFILPELAJAR.COM

Дмитро Данилишин
Дмитро Данилишин
	Дмитро Данилишин
Народився	2 квітня 1907; Трускавець
Помер	23 грудня 1932 (25 років); Львів; ·страта польською владою
Поховання	Янівський цвинтар
Діяльність	політик
Відомий завдяки	діяч ОУН, член дрогобицької бойової групи ОУН
Титул	Борець за незалежність України у ХХ сторіччі
Партія	ОУН
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Данилишин.

Дмитро́ Данили́шин (2 квітня 1907, м. Трускавець, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 23 грудня 1932, м. Львів, Польська Республіка) — діяч ОУН. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. 29 серпня 1931 в результаті атентату, здійсненого боївкарами ОУН Василем Біласом і Дмитром Данилишиним, був убитий у Трускавці польський політик, видавник, публіцист, один із діячів прометеїзму Тадеуш Голувко.

Життєпис

Народився 2 квітня 1907 року в м. Трускавець, нині місто обласного значення у Львівській області, Україна (тоді Дрогобицький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина).

Дитинство та юність

Закінчивши три класи народної школи, йде працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком. Належав до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі (пластовий курінь Івана Богуна у Львові).

Напад на пошту в Городку 30 листопада 1932 року

Докладніше: Напад на пошту в Городку

План нападу

Згідно з донесенням членів ОУН, котрі діяли в Городку, було визначено час нападу на пошту та розроблено план дій. Група нападу складалася з дванадцяти чоловік. Двоє з них були з Дрогобиччини, з так званої трускавецької п'ятірки. Це — Василь Білас та Дмитро Данилишин, які виявилися добрими виконавцями під час нападу на пошту в Трускавці та банк у Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадеуша Голувка, що сталося 29 серпня 1931 в Трускавці. Старшим у групі було призначено Мирослава Юрія Березинського — брата дружини Романа Шухевича. Згідно з планом, гроші повинні були взяти Василь Білас та Дмитро Данилишин, а решта учасників — забезпечити успішне виконання акції та відступ.

Здійснення нападу

30 листопада було похмуро і сиро, запалений шувар не розгорівся — отже, план нападу уже на цьому етапі зривався. Несподівано виявилось, що пошта має добре озброєну охорону, і коли бойовики, ввійшовши в середину, наказали піднести в гору руки і не рухатись, на них посипались постріли. В результаті перестрілки було смертельно поранено Юрія Березинського та Володимира Старика.

Як стало відомо під час слідства, група розділилась надвоє. Василь Білас та Дмитро Данилишин пішли в сторону Трускавця разом зі Степаном Куспісем — через Глинну Наварію, щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич та в Трускавець. Перед Наварією Куспісь, розпрощавшись з товаришами, повернув додому, а Білас та Данилишин пішли далі. На цей час про події в Городку вже знали всі постерунки поліції.

Десь близько 23.15 у Глинній-Наварії для перевірки документів вийшов комендант станції Котяг з поліцейським. Побачивши двох підозрілих людей, вони підійшли і попросили документи. Данилишин розрядив пістолет: Котяг був убитий на місці, а поліцейський помер у лікарні.

Далі втікачі пішли через село Черкаси, а потім по залізничному насипові, де їх зустрів польський залізничний, і зауважив, що йти так не можна. Білас та Данилишин пішли полем до села Розвадів, гадаючи перейти тамтешній міст через Дністер і стежками Білецького лісу вийти на шлях до Стрия, а звідти піти на Дрогобич, а там — і на Трускавець.

Тим часом польський залізничник доніс поліцейським, що бачив двох підозрілих людей. У Розвадові Біласа і Данилишина зустріла юрба українських селян, які вбачали в них справжніх злодіїв. Хлопці змушені були, відстрілюючись втікати до села Верин. Вбрід перейшли Дністер, але там їх чекали уже переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони, і попросив Данилишина застрілити його і себе. Натовп, побачивши, що грабіжники без набоїв, почав їх бити.

У той час надійшов священик Кіндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. За його словами, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: «Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голови і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.

Суд

Адвокатський захист Василя Біласа та Дмитра Данилишина оплатив Каленик Лисюк^[2]. Адвокатом Данилишина був Степан Шухевич^[3]. Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обійняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: «Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу далі працювати для нашої неньки України!»

Василь Білас у наданому йому слові заявив:

Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товариша Коссака. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен.

Д. Данилишина, В. Біласа, М. Жураківського було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано — засудили до 15 років ув'язнення.

Страта

Страта відбулася 23 грудня 1932 року на подвір'ї в'язниці Бригідки, що у місті Львові на тодішній вул. Казимирівській (нині — вулиця Городоцька). У момент страти Біласа і Данилишина по всьому краї дзвонили дзвони, які почули хлопці перед стратою. У Городку дзвони не вмовкали три дні, а поліція побоялася втручатися зі своїми заборонами. Василю Біласу було 21, Дмитру Данилишину — 25.

Залишилися слова, сказані Дмитром Данилишиним:

Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну.

^[4]

«Засудженим»

Олена Теліга
Біласові й Данилишинові

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п'ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі —
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя.
І мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю — зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

Вшанування

У Львові на будівлі в'язниці «Бригідки» 23 грудня 2017 року в день 85-ї річниці страти героїв відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина.^[5]

Іменами Біласа і Данилишина названі вулиці в Калуші, Львові, Трускавці.

У Трускавці біля залишків оселі, в якій народився Дмитро встановлено пам'ятний камінь.

У культурі

У художньому фільмі «Незламні» (2019 р.) Дмитра Данилишина зіграв Владислав Плебанський^[6].

Див. також

† Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †

Примітки

↑ https://web.archive.org/web/20201109170914/http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/14810/1/15_pohovannya.pdf
↑ Карпатська Україна та її армія у фотографіях Каленика Лисюка. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 14 березня 2013.
↑ Степан Шухевич. «Моє життя. Спогади». — Лондон: Українська видавнича спілка, 1991. [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] — книга у е-бібліотеці «Чтиво»
↑ Надпоручник Юрій Сиротюк. Вперед! Нам нічого озиратися назад. Архів оригіналу за 24 грудня 2021. Процитовано 13 березня 2022.
↑ На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО. Архів оригіналу за 26 січня 2018. Процитовано 25 січня 2018.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 24 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

Прес-центр^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Данилишин Дмитро [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 304. — 1000 екз.