Гула Євген Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гула.
Гула Євген Петрович
Народження3 лютого 1945(1945-02-03) (79 років)
Тисовець, Гміна Балигород, Ліський повіт, Підкарпатське воєводство, Республіка Польща
Національністьукраїнець
Країна Польська Народна Республіка
 СРСР
 Україна
Жанржанрове малярство, історичний живопис, портрет і натюрморт
НавчанняКиївський державний художній інститут (1979)
Діяльністьхудожник, викладач
ВчительВиродова-Готьє Валентина Гаврилівна, Ковтонюк Іван Ананійович, Сингаївський Володимир Іванович і Болдирєв Володимир Степанович
ПрацівникКиївський технологічний інститут легкої промисловості і Київський політехнічний інститут
ЧленНаціональна спілка художників України
Вчене званняпрофесор
Роботи в колекціїБілоцерківський краєзнавчий музей
Нагороди
Заслужений працівник освіти України Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти»

Євген Петрович Гула (нар. 3 лютого 1945, Тисовець) — український художник і педагог; член Національної Спілки художників України з 2000 року. Відмінник освіти України[1], заслужений працівник освіти України з 2021 року[2].

Життєпис

Народився 3 лютого 1945 року в селі Тисовці Ряшівського воєводства (нині Польща). У віці 1 року з сім'єю був переселений з польських земель в Україну (в рамках депортації українців з Польської республіки до УРСР 1944—1946 років). Сім'я оселилася в селі Папірні Тернопільської області.

В 1963 році закінчив середню школу в селі Буданові. Після закінчення школи працював у Сєвєродонецьку на будівництві. Звідти був призваний до Радянської армії. В 1979 році закінчив Київський художній інститут, де навчався у Валентини Виродової-Готьє, Івана Ковтонюка, Володимира Сингаївського, Володимира Болдирєва.

З 1986 року — викладач, доцент кафедри рисунку та живопису Київського технологічного інституту легкої промисловості; одночасно протягом 1990—1994 років обіймав посаду старшого викладача кафедри графіки у Київському політехнічному інституті. Нині професор, виконувач обов'язків завідувача кафедри графічного дизайну Київського національного університету технологій та дизайну. Засновник мистецької школи «Українське графічне мистецтво та дизайн»[1].

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Теремківській, № 8[3] та у будинку на вулиці Левка Лук'яненка № 13А[4].

Творчість

Працює в галузях станкового (пише історичні і тематичні полотна, портрети, натюрморти) і монументального живопису, станкової графіки (володіє техніками пастеллю, аквареллю, темперою, монотипією). Серед робіт:

живопис
  • «Козацькі думи» (1986);
  • «Настрій» (1988);
  • «Білі яблука» (1988);
  • «Пам'яті Михайла Бойчука» (1989);
  • «Відродження» (1990);
  • «Тарас Шевченко» (1990);
  • «Воскресіння» (1992);
  • «Бриніли струни» (1996);
  • «Польові квіти» (1997);
  • «Маски» (1997);
  • «Білий ангел» (1998);
  • «Ранок у Криму» (1998);
  • «Настрій з Мостова–1» (1999);
  • «Літа молодії» (2000);
  • «Квіти весни» (2000);
  • «Благовіст» (2000);
  • «Острів Байди» (2002);
  • «Хортиця» (2002);
  • «Благодать» (2002);
  • «Волошки» (2002);
  • «Вакханалія» (2003);
  • «Карпати» (2003);
  • триптих «Сучасність» (2004);
  • «Стіна» (2005);
  • «Київські вітрила» (2005);
  • «Київські вітрила» (2005);
  • «Світанок» (2005);
  • «Адамове яблуко» (2013);
  • «Розмова» (2014);
  • «Благословіння» (2014);
  • «Горанська ротонда» (2014);
  • триптих «Молитва за Україну» (2016);
  • триптих «Пророцтво» (2016);
  • триптих «Алфавіт істини» (2017);
  • «Повернення» (2018);
  • «Коло вічності» (2020);
  • «Поезія віків» (2020);
портрети
  • «Тетяна» (1990; 2003);
  • «Іван Мазепа» (1993);
  • «Дружина» (1993);
  • «Студентка Олена» (1995);
  • «Доктор медицини Андрій Батрух» (1998);
  • «Мар'янка» (2003);
  • «Богдан Батрух» (2018);
  • «Болтівець С. І.» (2018);
  • «Іліє Мазори» (2018);
розписи храмів

Учасник всеукраїнських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких виставок з 1980 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1988, 1991, 1993, 2003 роках, Білій Церкві в 1994 році, Кошаліні в 1999 році, Мюнхені в 2000 році, Слупську в 2002 році.

Картини художника зберігаються у Білоцерківському краєзнавчому музеї, приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Франції, Сполучених Штатів Америки, Китайської Народної Республіки, Російської Федерації, Білорусі[5].

Авто 40 публікацій, в тому числі — навчальних посібників, монографій, каталогів художніх робіт, зокрема монографії «Пластична анатомія — основа рисунка» (2013), художньо-поетичної збірки-каталогу «Елегія життя» (2018).

Примітки

  1. ↑ а б Факультет дизайну. Кафедра графічного дизайну. / Київський національний університет технологій та дизайну.
  2. ↑ Указ Президента України від 1 жовтня 2021 року № 496/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників освіти»
  3. ↑ Художники Києва, 2000, с. 48.
  4. ↑ Гула Євген Петрович // Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 150.
  5. ↑ Гула Євген Петрович. Україна. Європа. Світ. Золотий фонд нації. Vivat, Україно! / Українська конфедерація журналістів.

Література

  • Євген Гула // Художники Києва. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-біографічний довідник / С. Журавель. — Київ : Іпрез, 2000. — С. 48. — ISBN 966-95504-1-6.;
  • С. П. Муштенко. Гула Євген Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.;
  • Євген Гула // Художники України: живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво: творчо-біографічний довідник, Вип. 5. — Київ: Іпрез, 2008. — С. 46. — (Творча Україна);
  • Гула Євген Петрович // Галицька еліта / авт.-упор. Ярослав Білейчук. — Київ: Логос Україна, 2010. — С. 69.
  • Кирій С. Дослідження Євгена Гули з розвитку пластичної анатомії в українському образотворчому мистецтві / Світлана Кирій // Мистецтво та освіта. — 2014. — № 4 (74). — С. 59-60;
  • Чернявський. К. Єген Гула — художник, філософ, поет… / Костянтин Чернявський // Київ. — 2017. — № 7-8. — С. 188—192;
  • Думка В. Євген Гула: митець і педагог / Василь Думка, Наталія Майстер-Десант // Культура і життя. — 2018. — 19 січня (№ 2—3) — С. 24.