Темпера
З матеріалу	пігмент, вода і зв’язник
Темпера у Вікісховищі

Те́мпера (італ. tempera, від temperare — змішувати в належній пропорції, змінювати, стримуватися^[1]) — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їхніх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб слугують емульсії — розведений водою жовток цільного курячого яйця, сік рослин тощо.

Темпера складається з пігмента та емульсії води, яєчних жовтків або цілих яєць. Іноді до її складу входять клей, мед, молоко^[2], ґлей^[3]. Яєчний жовток, який входить до складу темпери, містить ненасичені жирні кислоти, що полімеризуються під дією кисню, утворюючи нерозчинну водою плівку^[4].

Темпера швидко висихає, утворюючи гладке матове покриття. Ця фарба довговічна, не втрачає колірних якостей з часом. Її головні недоліки полягають у необхідності нанесення тонкими шарами, та неможливості досягти такої насиченості кольорів, як з олійними фарбами^[2].

Малюнки темперою зазвичай виконуються на дерев'яній дошці, обклеєній полотном і лише зрідка на окремому полотні чи металі. Основа покривається левкасом — сумішшю гіпсу чи крейди з клеєм. По левкасу може виконуватися різьблення чи позолота, зокрема при іконописі. Зверху наноситься фарба, що вкривається захисним шаром оліфи чи олійного лаку, або білка курячого яйця^[4].

Темперні фарби — одні з найдавніших. До винайдення та поширення олійних фарб темперні фарби були основним матеріалом станкового живопису, замінивши енкавстику — техніку малювання, в якій сполучною речовиною для фарб є віск.

Ймовірно, темперу винайшли за античності. Не збереглося жодного малюнка темперої часів класичної античності, проте відомі численні давньоєгипетські роботи темперою. Зокрема це портрети фаюмських мумій, датовані близько 50 року до н. е. — 250 року н. е. Темпера була популярна в римському мистецтві. Найкращим із збережених прикладів є портрет римського імператора Септимія Севера з родиною, що датується близько 200 роком н. е.^[2]

Темперні фарби були основними у станковому живописі візантійських майстрів. Тут метод темпери поступово витіснив енкавстику, поширився в іконописі та ілюструванні релігійних книг. Книжковий живопис темперою процвітав у Ірландії та Західній Європі раннього середньовіччя. З Візантії темперний іконопис поширився в Києві, Новгороді та Москві. Відомі представники: Феофан Грек — константинопольський художник, який заснував новгородську школу іконопису; його учень Андрій Рубльов; і Діонісій^[2].

У Європі XIII—XVI ст. темпера активно використовувалася, але стала втрачати популярність спочатку серед фламандських художників початку XV ст., тоді як італійські художники продовжували використовувати її до початку періоду початку XVI ст. У живописі Високого Відродження художники нерідко використовували поєднання темпери й олії, наносячи олію поверх темпери^[2].

Темперний живопис отримав обмежене відродження на початку XIX ст. у таких митців, як Вільям Блейк і таких груп, як назарейці та прерафаеліти. До нього пізніше вдавалися Едвард Мунк, Джорджо де Кіріко, Отто Дікс. Темперний живопис продовжує використовуватися в Східній і Південній Європі для іконопису^[2].

• 
  Давньоєгипетський малюнок темперою на стіні, між 2118 та 1980 рр. до н. е.
• 
  Гвідо да Сієна, «Введення Ісуса до храму», 1270-ті роки
• 
  Феофан Грек, «Іван Хреститель», між 1375 та 1415 рр.
• 
  Андрій Рубльов, «Трійця», близько 1400 р.
• 
  «Коронація Діви», ілюстрація до рукопису, початок XV ст.
• 
  Джованні Белліні, «Свята бесіда Джованеллі», між 1490 та 1500 рр.
• 
  Джованна Гарцоні, «Натюрморт із мискою та лимонами», кінець 1640-х років
• 
  Марко Річчі, «Пейзаж із дроворубами та двома вершниками», 1720-ті роки
• 
  Карло Боссолі, «Чекаю на нього, Венеціє», 1849 р.
• 
  Рудольф Кірнер, «Ферма і качиний ставок», до 1941 р
• 
  Реджинальд Ґрей, «Дівчина з Челсі», 2010 р.

• Енкавстика
• Мінеральні фарби
• Олійні фарби

• Абрамович С. Церковне мистецтво: навч. посібник. Київ: Кондор, 2005. 206 с.
• Титов М. Ф. Техніка і технологія темперного жовткового іконопису. Київ: Bona Mente, 2005. 96 c.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Темпера

• Темпера // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 187. — ISBN 978-966-7407-83-4.