PROFILPELAJAR.COM

Грютвікен
Країна	Велика Британія і Аргентина
Регіон	Південна Джорджія
Попередні назви	Кінг Едуард
Висота центру	106 м
Офіційна мова	англійська мова (Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови)
Часовий пояс	UTC−2 (Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови)
GeoNames	3426466
OSM	↑1983628 ·R (Південна Джорджія і Південні Сандвічеві Острови)
	Грютвікен Грютвікен (Південна Джорджія)

Грютвікен (швед. Grytviken, «Котельна затока») — найбільша китобійна станція у світі. Розташована на острові Південна Джорджія. Постійне населення відсутнє.

Географія

Грютвікен розташований на східному березі півострова Тетчер, біля невеликої затоки Кінг-Едуард (так і назвали «Грютвікен» спочатку), частина бухти Східний Камберланд на північно-східному узбережжі острову Південна Джорджія.

Клімат

Місто знаходиться у зоні антарктичних пустель. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою 6,7 °C (44 °F). Найхолодніший місяць — червень, із середньою температурою –1,1 °C (30 °F)^[2].

Клімат Грютвікена
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	22	22	20	18	22	12	17	16	20	13	20	22	22
Середній максимум, °C	7	8	7	4	1	0	0	1	2	3	5	6	3
Середня температура, °C	6	6	5	2	0	−1	−1	0	1	2	3	4	2
Середній мінімум, °C	3	4	3	1	−1	−2	−2	−2	−1	0	1	2	0
Абсолютний мінімум, °C	−5	−3	−8	−5	−8	−10	−12	−12	−10	−9	−7	−7	−12
Норма опадів, мм	90	120	140	140	150	130	140	130	100	90	90	80	1480
Джерело: Weatherbase

Історичні дані

Грютвікен є портом острову, а з 1909 р. тут знаходиться резиденція британського Магістрату і портове, митне, імміграційне, риболовне, поштове керівництво й адміністрація. Адміністративний комплекс Уряду Південної Джорджії розташований разом з науковою станцією Британської антарктичної служби на мисі Кінг-Едуард біля входу в однойменну затоку на відстані всього 800 метрів від китобійного селища (зазвичай також вважається частиною Грютвікена).

Китобійну базу збудували в 1904 р. 60 норвежців під керівництвом Карла Антона Ларсена незадовго після прибуття на острів 16 листопада. 24 грудня того ж року був запущений завод з виробництва китового жиру. Ларсен вибрав місце для китобійної бази під час попередніх відвідин цих місць в 1902 р. як капітан судна «Антарктик» шведської антарктичної експедиції під керівництвом Отто Норденскьольда.

Грютвікен був першою китобійною базою в Антарктиці. Спочатку належав Аргентинській рибній компанії «Pesca», заснованій Ларсеном. Коли фабрика почала приносити прибуток, нею зацікавилися британці, які згадали, що Південна Георгія належить їм. І вони змусили фабрику працювати з дозволу британців і сплачувати податок. Окрім того, вони прислали в Грютвікен свого губернатора, а в 1908 р. офіційно проголосили Фолкленди, Південну Джорджію, Південні Сандвічеві, Оркнейські острови та Антарктичний півострів британською територією. Вони повторили це і в 1917 р. Ніхто тоді не наважився з цим сперечатися. Адже британці переконали китобоїв Ларсена піти під британську залежність стволами своїх корабельних гармат. З 1 січня 1906 р. Грютвікен працював з китобійною ліцензією, виданою губернатором Фолклендських островів, яку компанія отримала через британське посольство в Буенос-Айресі. Розпочалася бійня антарктичних морських велетнів. З 1907 р. до початку війни китобої добули 10 тис. особин китів різних видів. Намагаючись піти з-під нагляду британців, норвежці організовували плавучі китобійні фабрики, що з 1905 р. базувалися на Південних Шетлендах. Жир добутих китів транспортується до Пунта-Аренаса^[3].

1960 р. Грютвікен був проданий компанії Албіон Стар (Південна Джорджія), причому в 1963—1964 базу орендувала японська китобійна компанія Кокусай Гьогьо кабусікігайся. Діяльність остаточно завершилася 4 грудня 1964 р. Як і інші китобійні станції на острові, з 1979 р. належить британській компанії Крістіан Сальвесен.

Регулярні метеорологічні спостереження в Грютвікені започаткував Карл Антон Ларсен в 1905 р. З 1907 р. проводились Аргентинською рибною компанією в співпраці з Аргентинським метеорологічним бюро, згідно з вимогами британської китобійної ліцензії, до зміни умов останньої в 1949 р.

Під час Фолклендського конфлікту, Грютвікен і Лейт Харбор були зайняті аргентинськими силами 3 квітня 1982 р. протягом двогодинної битви, у якій був пошкоджений аргентинський фрегат «Геріко» і збитий аргентинський вертоліт. Після 22-денної окупації аргентинський гарнізон капітулював без спротиву 25 квітня 1982 р., коли аргентинський підводний човен «Санта Фе» був пошкоджений і взятий в полон британським флотом біля острова.

Після конфлікту Велика Британія утримувала на мисі Кінг Едуард невеликий гарнізон морських піхотинців до березня 2001 р., коли Британська антарктична служба відновила контроль над своєю базою в Грютвікені.

В останні роки китобійна станція простоювала, після десятирічного простою була очищена від сміття і забруднення (нафто- і хімпродуктами і азбестом). Ряд споруд реставровані Урядом південної Джорджії для туристичних та інших цілей. Серед них — відома Норвезька церква, збудована в 1913 р., як і менеджерська вілла, віддана під Музей Південної Джорджії. Відремонтована також портова пристань підняті китобійні судна Албатрос і Діас, які до недавніх пір лежали на дні біля пристані. Є проєкт відновлення виробництва гідроенергетики на розташованій поруч штучній водоймі Гул Лейк.

Грютвікен — один з найпопулярніших туристичних об'єктів в Антарктиці, як через дивовижну картину навколишніх гір, льодовиків і фйордів, так через велику кількість історичних пам'яток, китобійної бази, на цвинтарі якої в 1922 р. похований відомий полярний дослідник сер Ернест Шеклтон. В Грютвікені народилась Сольвейг Гунбьорг Якобсен — перша людина, народжена в Антарктиці.

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б https://monumentos.cultura.gob.ar/
↑ Клімат Грютвікена. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 29 червня 2020.
↑ Парнікоза, Іван (05.05.2014). Українська Антарктида. Частина 4, Відкриття та вивчення Української Антарктики. http://h.ua/ (українська) . h.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 05.02.17.

Посилання

Офіційний вебсайт Південної Джорджії [Архівовано 16 березня 2008 у Wayback Machine.]
Антарктична станція Кінг Едуард Пойнт [Архівовано 14 червня 2006 у Wayback Machine.]

Література

Otto Nordenskjöld, Johan G. Andersson, Carl A. Larsen, Antarctica, or Two Years Among the Ice of the South Pole, London, Hurst & Blackett, 1905.
South Georgia, Topographic map, 1:200000, DOS 610 Series, Directorate of Overseas Surveys, Tolworth, UK, 1958.
Robert K. Headland, The Island of South Georgia, Cambridge University Press, 1984.