Водохрещенський вечір

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий вечір (значення).
Водохрещенський вечір
Інші назвиГолодна кутя
Типнародне християнство
Значеннязакінчення зимових свят
Дата
CMNS: Водохрещенський вечір у Вікісховищі

Другий Святий вечір, також Голодна кутя — день народного календаря у слов'ян 5 січня. Найбільш насиченим обрядами є вечір, коли Православна церква шанує навечір'я Богоявлення та Хрещення Господнього. День суворого посту. Останній день колядування[1], останні святкові ворожіння[2]. Під Водохреще у деяких слов'янських народів прийнято збирати сніг, який, як вважається, має особливі цілющі властивості і зберігає свіжу воду в колодязях протягом року[3].

Інші назви

У слов'ян більшість назв дня термінологічно замикається з назвами Різдвяного святвечора і багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї [4]: укр. Голодна кутя, Другий Святвечір, Святвечір водохресний, Голодна кутя, Друга кутя; поліс. Нищая кутя, Третя велія, Інші коляди, Водянуха, Остання кутя, Кутя-варóжка, Пісана коляда, Терплячка; біл. Піскуха, Мар'я, Цярпека; рос. Голодная кутья, Крещенская коляда, Голодный свят-вечер, Второй Сочельник, Водяная коляда, Голодный вечер, Третья, или водопостная кутья, Канун Богоявления, Свечки; болг. Попо́ва коледа; серб. Крстовдан, Водопос, Водокрст, Неjетка[5] [6], чеськ. Jméno Ježíš [7].

За сербським переказом, зимовий «Крстовдан» названий так тому, що в цей день «схрещуються» вітри, а люди гадають за їхнім напрямом про благополуччя та врожай [7].

Українські традиції

Увесь цей день віряни нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже розпочинаються перші сутінки. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар. У давнину після вечері діти «проганяли кутю»: вибігали з хати і палицями били знадвору в бокову стіну будинку примовляючи: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а «дідух» — на теплий дух, щоб покинути кожух». Уже ввечері, коли стемніє, «дідуха» виносили, несли його на вигін або в садок — і палили: пускали на «теплий дух». Це — символічне палення зими та накликання весни. Коли все перегорить і солом’яний жар погасне, дівчата розхоплювали попіл з «дідуха» і несли на город — «щоб огірки родили».

Після вечері всі клали свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той незабаром помре. Кутю, яка залишилася після вечері, виносили курям — «щоб добре плодилися».

У Водохрещенський святвечір віряни також ідуть до церкви святити воду. Глечики, пляшки, банки прийнято прикрашати цмином або сухими васильками. Вода, освячена в Святвечір — «вечірня вода» — вважалась святішою та більш цілющою ніж та, що була освячена у день Водохреща.

На Поділлі господиня або старша дочка після вечері брала в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішувала рідке тісто. Цим тістом вона малювала хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили». Батько брав полумисок зі свяченою водою і кропилом кропив усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він ішов кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син брав у руки три пироги та йшов услід за батьком. Перший пиріг він кусав у сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.

На Галичині у Другий Святвечір традиційно ішли щедрувати. Кожен із щедрівників носив із собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку господар виносив пригорщ вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав господарю гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого».

На Поліссі на віконних рамах та дверях малюють дерева, коней, людей та вози. Подекуди «виписують Коляду»: малюють на вікнах і дверях по три хрести крейдою, хрестячись, маючи при собі хлібець, свічку, тарілку, ложку куті, тримаючи під рукою шапку. Після цього сідають вечеряти[8]. Із соломи, що лежала на Святвечір під час вечері під скатертиною, робили перев'ясла та обв'язували фруктові дерева, щоб краще плодоносили. Господар ішов увечері босими ногами в сад і перев'язував дерева, щоб «не боялися морозу» і примовляє дереву: «Я босий прийшов, не боячись морозу, і ти не бійся»[9].

На Наддніпрянщині існував такий звичай: коли з церкви принесуть свяченої води, господар робив з сухих васильків кропило і кропив нею спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходив хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носив на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син писав крейдою хрест. В хаті хрести писались на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропились свяченою водою і писались хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропилась свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кропили лише свиней та курей.

Традиція робити християнські написи крейдою у хаті відома і в Центральній Європі, наприклад у Чехії. У день Богоявлення чехи за допомогою освяченої у церкві крейди пишуть на дверях свого будинку або церкви ініціали трьох мудерців (Каспара, Мельхіора та Балтазара), які, згідно з західнохристиянською традицією, прийшли поклонитись новонародженному Христу.

Традиції та обряди в інших слов'ян

У цей день православні християни моляться священномученику Феопемпту і мученику Феоні при отруєнні різними речовинами [10].

Микола Матвєєв — Одного разу в хрещенський вечір (1898)

Росіяни обов'язково варили кутю (у деяких регіонах), страви з гороху або бобів, узвар із сухофруктів, пекли млинці та хлібні вироби. За вечерею повторювалися деякі різдвяні звичаї: запрошували «мороз» («вовка», «птах», «звірів» та інших персонажів) на вечерю; підкидали до стелі першу ложку куті; запалювали свічку «для мертвих»; відкладали з кожної страви частину для душ предків [4]. Сніг цього святвечора вважали цілющим, ним лікували недуги — оніміння в ногах, запаморочення, судоми. Свяченою водою окроплюють вулики під час збирання роїв. Зібраний за околицею (за селом), у полі — сипали в колодязь. Це робилося для того, щоб вода була в колодязі завжди вдосталь і ніколи не загнивала[11].

Виставляли на ніч у чашках різні види зерна і вранці оглядали — на яке зерно випав іній: тому і народитися цього року[12].

Для захисту від нечисті, вважали російські селяни, треба накреслити хрест на дверях та віконних рамах[13][14], насипати на пічну загнетку снігу, зібраного в хрещенський вечір[15]. Кажуть, що коли змій, проникнувши через трубу, стане на водохресну воду, то загине назавжди[3].

Болгари у Святхрещенський святвечір влаштовували останню святкову вечерю (болг. кадена вечеря): до пісних страв додавали волоські горіхи, зерно; ставили свічку, що не догоріла після попередніх двох святкових трапез [16] .

Хорвати Самобору лише напередодні Хрещення починали їсти обрядовий хліб літниця (хорв. letnica), який щоразу викладали на святковий стіл напередодні Різдва, Нового року, Водохреща [16].

Словенці (горен., долен., штирій.) пекли на святки три хліби, найбільший з яких (словен. poprinjak, mocen kruh) їли в день трьох королів, щоб бути сильними і здоровими [16].

У Родопах пекли аналогічний різдвяному хліб із запеченою монетою, що використовується для ворожіння про щастя. Після вечері годували свійську птицю в обручі від бочки, ворожили, обв'язували фруктові дерева соломою, здійснювали інші обряди, подібні до магічної практики різдвяно-новорічного циклу (в.-слав., болг.)[17].

Щоб «побачити» Хрещення Господнє ставили чашу з водою і дивилися, чи вода колихнеться опівночі. Якщо опівночі вода колихнулася, то бігли дивитись «розгорнуті небеса». При цьому говорили: «Побачиш сполохи — проси хоч царства небесного. Все здійсниться»[18].

Опівночі ходять на річку, джерело, колодязь набрати води, якою приписують цілющі властивості, і яку ретельно оберігають. У чистому полі сніг копати ходили хоч старі діди, хоч молодиці. Вмиваються сніговою водою ранком у день Хрещення червоні дівчата, щоб «без білила білими бути, без рум'яна — рум'яними» [15].

Серби вірили, що вночі небо відкривається і всі води в цей момент припиняють текти, зупиняються. Дехто навіть вважає, що і вітер перестає дмухати, і вся вода перетворюється на вино. Хто в цей момент зачерпне воду, вона залишиться вином і буде ліками від усіх хвороб [19].

Святки добігають кінця, і з ними — страшні вечори, коли нечисть чаклує. Щоб позбутися нечисті, в богоявленську ніч напередодні Водохреща натовп молодих хлопців верхи на конях носиться по всіх дворах, б'є мітлами і батогами по всіх темних кутах і закутках із заклинаннями, криком та вереском. До того ж на дверях, на притолоці, на дверях хлівів, комор, млинів малюють крейдою або вугіллям хрести. Особливо небезпечний в хрещенську ніч перевертень «Перелесник», який є дівчатам у вигляді прекрасного юнака[20].

Збереглися звістки про слов'янський звичай Кликання плу́ги, пов'язаному з оранкою, що проводилася на Водохрещенський вечір, а з введенням нового року з 1 січня — на Василів вечір[21].

В інших народів

У британців є свято в останню ніч Різдва під назвою Дванадцята ніч[en][22]. Популярна англійська традиція — сховати в приготовлений торт квасолю та горох; «Чоловік, який знаходить боби у своєму шматку торта, стає королем на ніч, а дама, що виявила горошину у своєму шматку торта, стає королевою на ніч». Святкування зазвичай супроводжувалося співом Різдвяних слав (колядок) і рясним харчуванням. Шекспір присвятив святу свою п'єсу Дванадцята ніч, або Як собі хочете[23] . П'єса була показана в Мідл-Темпл-холі, одному з судовими інами, в ніч на Стрітення, 2 лютого 1602 року[24].

В Іспанії в другій половині дня 5 січня проходить традиційна костюмована хода «Кавалькада царів-волхвів», що інсценує прибуття в місто трьох біблійних волхвів — Мельхіора, Гаспара і Валтасара для поклоніння немовляті Ісусу. Громадське телебачення (TVE) щороку транслює парад із Мадриду.

Приказки та прикмети

  • На водохресний святвечір ставлять крейдяні хрести[25].
  • У богоявленську ніч у передранковий час небо відкривається[25].
  • Коляда від'їжджає[26].
  • укр. Геть, кутя, з покуття, а, ти, узвар, йди на базар[27].
  • біл. У якій дзень Щадруха і ў якій дзень Галодна куцця, у тые дні шоб не сеять. У той дзень нічаго не сеюць у гародзе. Ат курэй, ат пціц [28].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Лозка, 2002, с. 48.
  2. ↑ Виноградова, 1995, с. 483.
  3. ↑ а б Сахаров, 1885, с. 11.
  4. ↑ а б Виноградова, Плотникова, 2004, с. 667.
  5. ↑ Водопос — від слів «водний піст», водокрст — через те, що в цей день увечері в церкві кидають хрест у воду, в якій він залишиться до ранку, неjтка — від слова «не їсти», позаяк багато хто в цей день не їсть нічого.
  6. ↑ Ястребов, 1889, с. 90.
  7. ↑ а б Валенцова и др., 2012, с. 633.
  8. ↑ Толстая, 2005.
  9. ↑ Агапкина, Виноградова, 1994.
  10. ↑ Котович, Крук, 2010, с. 65.
  11. ↑ Молчанов, 1998, с. 187.
  12. ↑ Власов, 1989, с. 48.
  13. ↑ Гадло и др., 2004, с. 118.
  14. ↑ Левкиевская, 1999, с. 343.
  15. ↑ а б Коринфский, 1901, с. 122.
  16. ↑ а б в Виноградова, Плотникова, 2004, с. 668.
  17. ↑ Виноградова, Плотникова, 2004, с. 667–668.
  18. ↑ Усов, 1997, с. 176.
  19. ↑ Антонић, Зупанц, 1988.
  20. ↑ Банников, 2008.
  21. ↑ Пропп, 1995, с. 60.
  22. ↑ Hatch, Jane M. (1978). The American Book of Days. Wilson. ISBN 9780824205935. January 5th: Twelfth Night or Epiphany Eve. Twelfth Night, the last evening of the traditional Twelve Days of Christmas, has been observed with festive celebration ever since the Middle Ages.
  23. ↑ White, R.S. (2014). "The Critical Backstory" in Twelfth Night: A Critical Reader ed. Findlay and Oakley-Brown. London: Bloomsbury. с. 27—28. ISBN 9781441128782.
  24. ↑ Shakespeare, William; Smith, Bruce R. (2001). Twelfth Night: Texts and Contexts. Boston: Bedford/St Martin's. с. 2. ISBN 0-312-20219-9.
  25. ↑ а б Даль, 1879, с. 499—502, т. 2.
  26. ↑ Толстая, 2005, с. 120.
  27. ↑ Гошко, 1983, с. 150.
  28. ↑ Толстая, 2005, с. 538.

Література

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — Т. 1. — 310 с.
  2. Агапкина Т. А., Виноградова Л. Н. Благопожелания: ритуал и текст / Отв. ред. Н. И. Толстой; Институт славяноведения и балканистики РАН // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал. — М. : Наука, 1994. — 5 січня. — С. 168—208. — ISBN 5-02-011499-5.
  3. Антонић Д., Зупанц М. Српски народни календар. — Београд, 1988. — ISBN 86-81369-02-4.
  4. Банников Е. Зимние Святки // Славянские праздники и обряды: Православный календарь. — М. : Гелеос Издательский дом, 2008. — 41 с. — ISBN 9785818914824.
  5. Баранова О. Г., Зимина Т. А., Мадлевская Е. Л. и др. Русский праздник. Праздники и обряды народного земледельческого календаря. Иллюстрированная энциклопедия / Науч. ред. И. И. Шангина. — СПб. : Искусство-СПБ, 2001. — 668 с. — (История в зеркале быта) — ISBN 5-210-01497-5.
  6. Январь / Валенцова М. М., Плотникова А. А., Ясинская М. В. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2012. — Т. 5: С (Сказка) — Я (Ящерица). — С. 632—636. — ISBN 978-5-7133-1380-7.
  7. Гадание / Л. Н. Виноградова // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 1995. — Т. 1: А (Август) — Г (Гусь). — С. 482—486. — ISBN 5-7133-0704-2.
  8. Крещение / Виноградова Л. Н., Плотникова Л. А. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепёлка). — С. 667—672. — ISBN 5-7133-1207-0.
  9. Власов В. Древнерусская агрономия и христианство // Наука и жизнь. — М. : Правда, 1989. — № 9 (5 января). — С. 44—49. — ISSN 0028-1263.
  10. Гадло А.В., Егоров С.Б., Верняев И.И., Чистяков А.Ю. Этнография Северо-Запада России: Южные окрестности Петербурга, Приладожье, Центральные районы Псковщины. — СПб. : Санкт-Петербургского университета, 2004. — 252 с. — ISBN 5-288-03047-2.
  11. Гошко Ю. Г. Соціалістична обрядовість на Україні:Історичний досвід та сучасні проблеми. — К. : Наукова думка, 1983. — 223 с.
  12. Золотые правила народной культуры / О. В. Котович, И. И. Крук. — Мн. : Адукацыя i выхаванне, 2010. — 592 с. — 3000 прим. — ISBN 978-985-471-335-9.
  13. Коринфский А. А. Крещенские сказания // Народная Русь: Круглый год сказаний, поверий, обычаев и пословиц русского народа. — М.: Издание книгопродавца М. В. Клюкина, 1901. — С. 120—127.
  14. Змора / Е. Е. Левкиевская // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 1999. — Т. 2: Д (Давать) — К (Крошки). — С. 341—344. — ISBN 5-7133-0982-7.
  15. Месяцеслов // Пословицы русского народа: Сборник пословиц, поговорок, речений, присловий, чистоговорок, прибауток, загадок, поверий и пр. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — М., 1879. — Т. 2. — С. 499—502.
  16. Молчанов Б. А. Человек и природа в традиционном правосознании народов Северной России. — Архангельск : Поморский гос. университет, 1998. — 216 с. — ISBN 5-288-03047-2.
  17. Некрылова А. Ф. Круглый год. — М. : Правда, 1991. — 496 с. — ISBN 5-253-00598-6.
  18. Никитина А. В. Русская традиционная культура : учеб. пособие для иностранцев. — СПб. : С.-Петерб. гос. ун-т, 2002. — 338 с. — ISBN 5-288-02197-X.
  19. Пропп В. Я. [1] — СПб. : Терра — Азбука, 1995. — 176 с. — ISBN 5-300-00114-7. Архівовано з джерела 17 березня 2013
  20. Сахаров И. П. [2] — СПб. : Издательство МГУ, 1885. — 245 с. Архівовано з джерела 18 січня 2022
  21. Толстая С. М. Полесский народный календарь. — М. : Индрик, 2005. — 600 с. — ISBN 5-85759-300-X.
  22. Усов В. В. Русский народный православный календарь. — М. : Издательский Дом МСП, 1997. — Т. 1. — 512 с. — ISBN 5-7578-0028-3.
  23. Ястребов И. С. Обычаи и песни турецких сербов. — СПб. : Типография В. С. Балашева, 1889. — XXIV + 626 с.
  24. Лозка А. Ю. Беларускі народны каляндар. — Мн. : Полымя, 2002. — 238 с. — ISBN 98507-0298-2.(біл.)

Посилання