PROFILPELAJAR.COM

Вальтер Кауфман
Вальтер Кауфман
нім. Walter Kaufmann
Народився	5 червня 1871; Ельберфельд, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	1 січня 1947 (75 років); Фрайбург
Країна	Німеччина
Діяльність	фізик, викладач університету, хімік
Alma mater	Геттінгенський університет; Берлінський технічний університет; Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана; HU Berlin; Мюнхенський технічний університет
Галузь	експериментальна фізика, фізика і хімія
Заклад	Боннський університет; Фрайбурзький університет; Кенігсберзький університет
Аспіранти, докторанти	Gerhard Hoffmannd; Charlotte Jacobd
	Вальтер Кауфман у Вікісховищі

Не плутати з філософом Вальтером Кауфманом.

Ва́льтер Ка́уфман (або Кауфманн, нім. Walter Kaufmann, 5 червня 1871 , Ельберфельд — 1 січня 1947, Фрайбург) — німецький фізик. На початку XX століття, коли йшла дискусія щодо спеціальної теорії відносності (СТО), важливу роль відіграли його експерименти з дослідження залежності інертності електрона від його швидкості.

Життєпис

Спочатку Кауфман вивчав інженерну справу в берлінському та мюнхенському технічних університетах, потім слухав курс фізики в університетах цих міст. 1894 року захистив дисертацію, від 1899 — екстраординарний професор фізики Боннського університету. Пізніше (1908) отримав запрошення стати ординарним професором експериментальної фізики в Кенігсберзькому університеті та керівником фізичного інституту при університеті; ці посади він обіймав аж до 1935 року, коли його звільнили через своє єврейське походження. Після Другої світової війни викладав як запрошений професор в Університеті Фрайбурга / Брейсгау.

Був одружений двічі. Перша дружина, Фріда Каттнер, з якою він одружився 1900 року, померла 1928 року. 1932 року знову одружився. Загалом у нього народилося чотири сини та дві дочки.

Наукова діяльність

Роботи Кауфмана належали до механіки, аеродинаміки, гідромеханіки та атомної фізики. 1897 року, одночасно з Дж. Дж. Томсоном, виміряв відношення заряд/маса для катодних променів. Результати обох експериментаторів були подібні, проте Кауфман, на відміну Томсона, був обережним у своїх висновках, і слава першовідкривача електрона дісталася Томсону. Також побудував перший обертовий вакуумний насос високого тиску.

Ще до створення спеціальної теорії відносності (СТО) провів серію експериментів (1901—1903), які вперше встановили залежність відношення заряду/маси для електрона від його швидкості (втім, теоретично цей факт раніше передбачили Гевісайд і Дж. Дж. Томсон). Тоді цей ефект трактували як наявність у електрона, крім (або замість) звичайної, ще й особливої «електромагнітної» маси. Для залежності маси від швидкості було запропоновано три різні формули: Макса Абрагама, Альфреда Бухерера та Гендріка Лоренца.

Наприкінці 1905 року, вже після ейнштейнівської публікації СТО, провів нові виміри, дещо підвищивши їхню точність порівняно з попередніми. Опубліковані результати цих експериментів не підтверджували формули Лоренца, що увійшла й у теорію відносності, і цим ставили під сумнів виконання принципу відносності електродинаміки. Дані Кауфмана викликали в Лоренца розгубленість; 1906 року Лоренц писав Пуанкаре: «На жаль, моя гіпотеза суперечить результатам нових дослідів пана Кауфмана, і, думаю, мені доведеться залишити цю теорію; я вже нічого не розумію». Ейнштейн, однак, був упевненим у правоті СТО та висловив обережний сумнів щодо результатів Кауфмана^[5].

Сам Кауфман до теорії відносності від початку поставився з недовірою і оголосив, що його досліди свідчать на користь не ейнштейнівської, а альтернативної теорії Макса Абрагама. Однак трохи пізніше незалежні вимірювання, які провели Альфред Бухерер (1908), Нойман (нім. Günther Neumann; 1914) та інші, показали, що принцип відносності в електродинаміці теж виконується, і теорію Абрагама відкинули. Питання про те, чи була точність згаданих дослідів достатньою для такого висновку вже в ті роки, є спірним^[6]^[7].

Праці

Kaufmann, W. (1901), Die Entwicklung des Elektronenbegriffs, Physikalische Zeitschrift, 3 (1): 9—15
Kaufmann, W. (1901), Die magnetische und elektrische Ablenkbarkeit der Bequerelstrahlen und die scheinbare Masse der Elektronen, Göttinger Nachrichten (2): 143—168
Kaufmann, W. (1902), Über die elektromagnetische Masse des Elektrons, Göttinger Nachrichten (5): 291—296 Архівовано листопад 11, 2014 на сайті Wayback Machine.
Kaufmann, W. (1902), Die elektromagnetische Masse des Elektrons, Physikalische Zeitschrift, 4 (1b): 54—56
Kaufmann, W. (1903), Über die «Elektromagnetische Masse» der Elektronen, Göttinger Nachrichten (3): 90—103
Kaufmann, W. (1905), Über die Konstitution des Elektrons, Sitzungsberichte der Königlich Preussischen Akademie der Wissenschaften (45): 949—956
Kaufmann, W. (1906), Über die Konstitution des Elektrons, Annalen der Physik, 19: 487—553

Примітки

↑ ^а ^б Deutsche Nationalbibliothek Record #116193395 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
d:Track:Q27302 d:Track:Q36578
↑ ^а ^б SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ ^а ^б Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
d:Track:Q829984
↑ Искьердо, А. Т. П. Математика теряет форму. Пуанкаре. Топология // Наука. Величайшие теории. — М. : Де Агостини, 2015. — Вип. 43 (3 січня). — С. 146. — ISSN 2409-0069.
↑ Zahn, C. T. and Spees, A. A. (1938), A Critical Analysis of the Classical Experiments on the Variation of Electron Mass, Physical Review, 53: 511—521
↑ Rogers, M. M. та ін. (1940), A Determination of the Masses and Velocities of Three Radium B Beta-Particles, Physical Review, 57: 379—383 {{citation}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)

Література

Спасский Б. И. История физики. — М. : Высшая школа, 1977. — Т. 3. — С. 132—139.
Кудрявцев П. С. Курс истории физики. — М. : Просвещение, 1974. — Т. III. — С. 52—57.
Храмов Ю. А. Кауфман Вальтер // Физики : биографический справочник / под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 127. — 400 с. — 200 000 екз.