Вже в 1417 році Беррійське герцогство було надане в апанаж дофіну Карлу, сину короля Карла VI Божевільного та Ізабелли Баварської, що в майбутньому став став . В 1418 році короля Карла VI захопила в полон партія бургіньйонів. 15-річний дофін втік від переслідувань бургіньйонів з Парижа в Бурж, де під охороною своїх вірних прибічників-арманьяків заснував свою резиденцію, через що отримав від своїх бургундських та англійських ворогів принизливе прізвисько «Король Бурзький». Завдяки Жанні д'Арк дофін врешті переміг англо-бургунський альянс і короновувся в Реймсі королем Карлом VII. Він знову повернув свою столицю з Буржа в Париж, але й після цього любив усамітнюватися в королівському замку Мен-сюр-Євр біля Буржа, де й помер у 1461 році.
У 1517 році Беррійське герцогство отримала Маргарита Наваррська, яка разом з титулом герцогині Беррійської отримала сан «пер Франції», який до цього надавався лише чоловікам[2].
В подальшому Беррійське герцогство надавалось в апанаж іншим принцам крові, зокрема Карлу, сину Людовика XIV, Людовику (майбутньому королю Людовику XVI), перш ніж він офіційно став дофіном Франції, і Карлу-Фердинанду д'Артуа, молодшому синові майбутнього короля Карла X.
.png)
.svg){kind=small}
