PROFILPELAJAR.COM

Бернгард Вікі
Бернгард Вікі
нім. Bernhard Wicki
Дата народження	28 жовтня 1919
Місце народження	Санкт-Пельтен, Нижня Австрія
Дата смерті	5 січня 2000 (80 років)
Місце смерті	Мюнхен, Німеччина
Поховання	Friedhof Nymphenburgd
Громадянство	Австрія; Швейцарія; Німеччина
Професія	режисер, актор
Роки активності	1940 — 1994
IMDb	ID 0926919
Нагороди та премії
Командор ордена За заслуги перед ФРН	Баварський орден «За заслуги»
Командор ордена За заслуги перед ФРН	Баварський орден «За заслуги»
	Бернгард Вікі у Вікісховищі

Бернгард Вікі (нім. Bernhard Wicki; 28 жовтня 1919(19191028), Санкт-Пельтен, Нижня Австрія — 5 січня 2000, Мюнхен) — австрійський, швейцарський і німецький актор і кінорежисер.

Біографія

Батько Бернгарда — швейцарський інженер і співвласник машинобудівного заводу, мати — австрійка з угорським корінням. Закінчивши школу в Сілезії, вивчав мистецтвознавство, історію і германістику у Бреславському університеті, у 1938 році перейшов до акторської школи при Берлінському державному драматичному театрі. 1939 року був заарештований і поміщений на декілька місяців до концентраційного табору Заксенхаузен за членство в молодіжній організації. Після звільнення переїхав до Відня і поступив на театральний Семінар Макса Райнгардта (нім. Max Reinhardt Seminar). У 1939–1940 роках взяв участь як статист у зніманні фільму «Листоноша» за повістю Пушкіна «Станційний доглядач», працював у театрах Відня, Бремена, Базеля і Цюриха. Брав участь в постановках Зальцбурзького фестивалю. На початку 1945 року одружився з акторкою Агнесою Фінк, з якою ще до закінчення війни перейшов на роботу до Цюрихського драматичного театру, де познайомився і подружився з драматургом Фрідріхом Дюрренматтом.

У 1950 році відбувся справжній кінодебют актора у фільмі «Зірка, що падає», за яким знімався у стрічках «Останній міст» (1953) і «Це сталося 20 липня» (1955). Під враженнями від фотовиставки, організованої в Люцерні агентством Magnum Photos, Віккі вирішив зайнятися фотографією. Він попросив режисера Гельмута Койтнера узяти його асистентом оператора фільму «Монпті» (1957). 1958 року він уперше виступив як режисер, знявши документальний фільм «Чому вони проти нас?» Міжнародна популярність прийшла до Віккі несподівано у 1959 році завдяки фільму «Міст» — трагічній історії безглуздої оборони моста наприкінці Другої світової війни. В наступні роки Бернгард Віккі продовжив займатися режисурою. Остання його робота — екранізація роману Йозефа Рота «Павутина», що розглядається як творчий заповіт режисера, що звернув увагу на небезпеку захоплення німецької буржуазії праворадикальною ідеологією і антисемітизмом в епоху Веймарської республіки.

Після смерті режисера у 2001 році в Мюнхені був заснований Меморіальний фонд Бернгарда Віккі, який починаючи з 2002 року вручає премію німецького кінематографу, — Премію Бернгарда Віккі. Інша кінопремія імені Бернгарда Віккі у 15 000 € з 2000 року вручається в східнофризькому Емдені на Міжнародному кінофестивалі Емден-Нордернай.

Бернгард Вікі похований на Німфенбурзькому цвинтарі в Мюнхені.

Фільмографія

Актор

1940 — Листоноша / Der Postmeister — епізод
1950 — Зірка, що падає / Der fallende Stern
1953 — Останній міст — Die letzte Brücke — Боро
1954 — Друге життя / Das Zweite Leben
1954 — Вічний вальс / Ewiger Walzer — син Йоганна Штрауса
1955 — Це трапилося 20 липня / Es geschah am 20. Juli
1955 — Діти, мати і генерал / Kinder, Mütter und ein General — гауптман Дорнберг
1955 — Осінні троянди / Rosen im Herbst
1955 — Плід без кохання / Frucht ohne Liebe — доктор Колб
1957 — Все знову буде добре / Es wird alles wieder gut
1957 — Заручини в Цюриху / Die Zürcher Verlobung — Пауль Франк
1958 — Кішка / La Chatte — Бернар Вернер
1960 — Ніч / La Notte — Томмасо
1963 — Одинадцять років і один день / Elf Jahre und ein Tag — Карл Роденбах
1967 — Мадлен і легіонер / Madeleine und der Legionär
1969 — Твої ніжності / Deine Zärtlichkeiten
1971 — Карлос / Carlos — Філіпп
1973 — Комісар / Der Kommissar
1977 — Деррік / Eine Nacht im Oktober (телесеріал)
1977 — Відчай / Despair / Eine Reise ins Licht — Орловиус
1978 — Скляна клітка / Die gläserne Zelle
1980 — Прямий репортаж про смерть / La Mort en direct
1983 — Весняна симфонія / Frühlingssinfonie
1983 — Кохання в Німеччині / Eine Liebe in Deutschland — доктор Борг
1984 — Діагональ слона / La Diagonale du fou — Пюль
1984 — Берег — пан Вебер
1984 — Париж, Техас / Paris, Texas — доктор Ульмер
1986 — Машини-вбивці / Killing Cars
1991 — Успіх / Erfolg — Біхлер
1993 — Купання принців / Das Prinzenbad - Денні
1994 — Розамунда Пилхер / Rosamunde Pilcher / (телесеріал)

Режисер

1958 — Морітурі / Morituri
1958 — Чому вони проти нас? / Warum sind sie gegen uns?
1959 — Міст / Die Brücke
1961 — Чудо Малахії / Das Wunder des Malachias
1962 — Найдовший день / The Longest Day
1964 — Візит / Der Besuch
1965 — Морітурі / Kennwort «Morituri»
1967 — Der Paukenspieler
1970 — Кар'єра Карпфа / Karpfs Karriere (телефільм)
1971 — Помилкова вага / Das falsche Gewicht (телефільм)
1977 — Завоювання цитаделі / Die Eroberung der Zitadelle
1984 — Варіант Грюнштейна / Die Grünstein-Variante
1987 — Занзібар або остання підстава / Sansibar oder Der letzte Grund
1989 — Павутина / Das Spinnennetz

Нагороди та номінації

Рік	Нагорода	Категорія	Номінант	Результат
1960	Премія «Deutscher Filmpreis»	Найкраща режисерська робота	«Міст»	Перемога
	Кінофестиваль в Мар-дель-Плата	Найкращий фільм	«Міст»	Перемога
	Премія «Оскар»	Найкращий фільм іноземною мовою		Номінація
1961	Берлінський кінофестиваль	Срібний ведмідь за найкращу режисуру	«Чудо Малахії»	Перемога
1961	Берлінський кінофестиваль	Золотий ведмідь	«Чудо Малахії»	Номінація
1964	Каннський кінофестиваль	Золота пальмова гілка	«Візит»	Номінація
1977	Берлінський кінофестиваль	Золотий ведмідь	«Завоювання цитаделі»	Номінація
1989	Каннський кінофестиваль	Золота пальмова гілка	«Павутина»	Номінація
1989	Премія «Deutscher Filmpreis»	Спеціальна нагорода на честь 40-річчя ФРН		Перемога
1990	Берлінський кінофестиваль	Почесний приз Berlinale Camera Award		Номінація

Література

М.М. Черненко (составитель). Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 38-39. — ISBN 5-85646-077-4.
Richard Blank: Jenseits der Brücke. Bernhard Wicki. Ein Leben für den Film. 1999 ISBN 3-430-11473-X.
Elisabeth Endriss-Wicki: Die Filmlegende Bernhard Wicki. Verstörung — und eine Art von Poesie. Henschel Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-89487-589-3.
Filmfestival Nordrhein-Westfalen (Hrsg.): Sanftmut und Gewalt — Der Regisseur und Schauspieler Bernhard Wicki. Filmographie, Biographie, Essays, Interview. edition filmwerkstatt, Essen 2004, ISBN 3-9807175-6-9.
Inka Graeve Ingelmann (Hrsg.): Bernhard Wicki. Fotografien. Dumont Literatur und Kunst Verlag, Köln 2005, Gebunden, ISBN 3-8321-7570-9, Ausstellungskatalog.
Michel Quint: Die schrecklichen Gärten. btb-Verlag, 2002, ISBN 3-442-75068-7, (Übersetzung von Elisabeth Edl), Originalausgabe Effroyables Jardins. Editions Joelle Losfeld, Paris 2000.
Andreas Weber (Hrsg.): Er kann fliegen lassen. Gespräche und Texte über Bernhard Wicki. Literaturedition Niederösterreich, St. Pölten 2000, ISBN 3-901117-47-4.
Peter Zander: Bernhard Wicki. Bertz + Fischer Verlag, Berlin 1995, 2. überarbeitete Auflage, ISBN 3-929470-04-7.
Gero von Boehm: Bernhard Wicki. 12. Oktober 1989. Interview in: Begegnungen. Menschenbilder aus drei Jahrzehnten. Collection Rolf Heyne, München 2012, ISBN 978-3-89910-443-1, S.218-228.