розробник — СКБ при московському заводі «Компресор»
визначні особи: Костіков, Лангемак, Гвай
Виробник
Воронезький завод Комінтерну
Характеристики
Вага
Вага бойової машини з розрахунком 5 чол. (2 в кабіні, 2 на задніх крилах і на 1 бензоб.) з повною заправкою, інструментом, ланцюгами протиковзання, запасним колесом і снарядами М-13, кг 6770
Вага комплекту напрямних, кг 790
Вага артчастини без снарядів і без автошасі, 2250 кг
Вага бойової машини без снарядів, без розрахунку, з повною заправкою бензину, ланцюгами протиковзання, інструменту та запасним колесом, кг 5940
Транспортувалося:
М13 і М13-КК 680 (16 снарядів)
М20 480 (8 снарядів)
Навантаження на осі від ваги бойової машини з розрахунком 5 осіб, повною заправкою з ЗІП"ом і снарядами М-13, кг: на передню 1890 на задню 4880 Тип напрямних прямолінійні Мінімальний кут піднесення, ° +7 Максимальний кут піднесення, ° +45 Кут горизонтального наведення, ° 20
БМ-13Н — модифікація гвардійських реактивних мінометів типу «Катюша». Має індекс «Н» — нормалізована.
Відмінності БМ-13Н щодо БМ-13
Випускалася з 1943 року[1]. Вважається[ким?], що від базової БМ-13 відрізнялася тим, що в ролі шасі використані американські вантажівки Студебекер US6, що поставляються в СРСР по Ленд-лізу. Проте це не повне уявлення. Зміна шасі — завершальний етап розвитку цього виду РСЗВ. Сама ж метальна установка була попередньо розібрана на вузли. Кожному вузлу було присвоєно власний індекс. І кожен вузол модернізувався із врахуванням досвіду, отриманого від початку боїв німецько-радянської війни1941 року.
Початком розробки модернізованої метальної установки з індексом Н вважається технічна нарада СКБ при московському заводі «Компресор» 21 квітня 1942 року. На нараді була прийнята програма глибокої модернізації БМ-13. Результат цієї роботи:
збільшення сектора обстрілу на 20%
зменшення зусиль на рукоятках механізмів наведення в півтора — два рази;
збільшення швидкості вертикального наведення вдвічі;
збільшення бойової живучості установки за рахунок бронювання задньої стінки кабіни; бензобака і бензопроводу;
збільшення стійкості установки в похідному положенні введенням опорного кронштейна для розосередження навантаження на лонжерони автомашини;
збільшення експлуатаційної надійності агрегату (спрощення опорної балки заднього моста і т. д.;
значне скорочення обсягу зварювальних робіт, механічної обробки, виключення згинання стержнів ферми;
зменшення ваги установки на 250 кг, незважаючи на введення броні на задню стінку кабіни і бензобак;
скорочення виробничого часу на виготовлення установки за рахунок складання артилерійської частини окремо від шасі автомашини і монтажу
установки на шасі автомашини за допомогою кріпильних хомутів, що дозволило ліквідувати свердління отворів в лонжеронах;
скорочення в кілька разів часу простоювання шасі автомашин, що надходили на завод під монтаж установки;
скорочення кількості типорозмірів кріплення з 206 до 96, а також кількості найменувань деталей: в поворотній рамі — з 56 до 29, у фермі з 43 до 29, в опорній рамі — з 15 до 4 і т. д. Використання в конструкції установки нормалізованих вузлів і виробів дозволило застосувати для складання і монтажу установки високопродуктивний потоковий метод.
Нормалізована установка М-13Н була прийнята на озброєння Червоної Армії в 1943 році. Установка стала основним зразком, що застосовувався до кінця другої світової війни.
Також застосовувалися й інші типи доопрацьованих шасі вантажних автомобілів іноземних марок (наприклад, Chevrolet).
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 листопада 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑За даними англійського каталогу jane's and Armour Artillery 1995–1996, розділ Єгипет, в середині 90-х років XX століття через неможливість отримання, зокрема, снарядів для бойових машин типу М-13 Арабська Організація з Індустріалізації(Arab Organisation for Industrialisation) займалася виробництвом реактивних снарядів калібру 132 мм. Аналіз наведених нижче даних дозволяє зробити висновок, що мова йде про снаряди типу М-13УК. До складу Arab Organisation for Industrialisation входили Єгипет, Катар і Саудівська Аравія з більшістю виробничих потужностей, розташованих на території Єгипту і з основним фінансуванням країнами Перської затоки. Слідом за єгипетсько-ізраїльською угодою в середині 1979 року інші три члени країн Перської затоки вивели з обороту їхні фінансові засоби, призначені для Arab Organisation for Industrialisation, і в той час (дані каталогу jane's and Armour Artillery 1982–1983) Єгипет отримував іншу допомогу в проектах.
.svg){kind=small}
