Арамеї

Араме́йці[1][2][3] також арамеї[4] (арам. ܐܳܪ̈ܳܡܳܝܶܐ, дав.-гр. Ἀραμαῖοι, сир. ܐܪ̈ܡܝܐ) — семітські кочові племена, який вперше згадується в історичних джерелах наприкінці XII ст. до н. е.. Батьківщиною арамейців була земля Арам[en], яка охоплювала центральні регіони сучасної Сирії. У XIII століття до н. е. арамейці прийшли з Аравійського півострова і оселилися у Леванті та Межиріччі, де асимілювала майже все місцеве населення цих територій. Арамейська мова стала лінгва франка в Передній Азії[5].

Арамейці в Біблії

Згідно з Біблією, предком арамейців є третій син Нахора, брата Авраама,

«Мілка народила Нахору <…> Кемуїла, батька Арамова» (Буття 22:20,21)

Також згідно з Біблією, Арам був одним із синів Сима. (Буття. 10.22.)[6] Також відомо, що місто Харан, звідки вирушив Авраам в обіцяну Богом землю, знаходилось в країні Арам. (Книга Буття. Глави 12,24.) Також Авраам брав дружину для свого сина Ісаака у своїх родичів з «Падану арамського». (Буття 25.20.). Так само Яків брав собі дружин звідти ж. (Буття. 28.6.).

«7. І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх очах, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваалам та Астартам. 8. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Рішатаїма, царя Араму двох річок. І служили Ізраїлеві сини Кушан-Рішатаїмові вісім літ.» (Старий Заповіт. Книга Суддів. 3.7-8.)

Історія

Арамсько-Дамаська держава
Біт-Аґуші на мапі новохетських держав, бл. 800 р. до н.е.

Вперше згадуються в середині III-го тис. до н. е. Слово «Арам» як назва регіону або держави вперше з'явилась в 23 ст. до н. е. в клинописному написі аккадського царя Нарам-Сіна. Судячи з контексту, цей Арам розташовувався у Верхній Месопотамії. Більш точні повідомлення відносяться до подій другої половини 2 тис. до н. е. В XIV ст. до н. е. арамейці пройшли в Сирійську пустелю і на середній Євфрат, на рубежі XII-XI ст. до н. е. заселили майже всю Передню Азію. Нашестя арамейців супроводжувалося масовим винищуванням і оберненням у рабів місцевих жителів. У написах ассирійського царя Арік-ден-ілі сказано про перемоги над ордами ахламу, і ця назва знову з'являється за наступних царів до тих пір, поки Тіглатпаласар I не заявляє, що він вщент розбив ахламу-арамейців, котрі прийшли з пустелі, щоб заполонити береги Євфрату.

У Сирії арамейці заснували свою державу Арамсько-Дамаська держава з центром в Дамаску, яка існувала з Х століття до 732 до н. е..

Найбільш важливу роль арамейці стали відігравати у політичному житті регіону в XI та X ст. до н. е, коли Ассирія переживала занепад. Тоді арамейські племена вторглись у північну Месопотамію та заснували там низку маленьких держав, головним з яких було Біт-Адіні зі столицею у Барсібі та Біт-Бахіані зі столицею в Гузані (Тель-Халаф). Південніше декілька груп проникли в центральний і південний Ірак. Тут арамейський узурпатор Адад-апла-іддін захопив у 11 ст. до н.е. трон Вавилонії. У ряді місць (наприклад, на схід від річки Йордан) арамейці перетворилися на осіле населення. На березі Перської затоки халдеї, споріднені з арамеями, також заснували маленькі держави, головною з яких була Біт-Якін.

У X ст. до н. е, гідно з біблійним переказом, ізраїльські царі Саул, Давид та Соломон воювали з арамейцями в Лівані. Біблія згадує держави Арам (Дамаск), Арам-Зова (Бекаа), Ґешур в Аврані, Арам-Макаам (Гермон) та Арам-Бет-Рехов.

На іншому фронті арамейської експансії, західному, у Кілікії, виросла держава Самаль. У Сирії навколо Арпада[en] та Алеппо була створена держава під назвою Біт-Аґуші. У західній Сирії утворилось царство Хамат. Південніше на кордоні єврейського царства, було засновано ще кілька держав. Головні з них — Соба і Дамаск, про які є деяка інформація із Старого Заповіту Біблії.

У 9 ст. до н. е. Ассирія знову набрала силу і почала завойовувати все нові й нові землі. У 856 р. до н. е. цар Салманасар III захопив Біт-Адіні. 740 р. до н. е. Тіглатпаласар III завоював Арпад. 738 до н.е. Самаль визнав себе васалом Ассирії, а 732 до н.е. Дамаск був перетворений у провінцію Ассирії. Політичне життя арамейців тривало ще деякий час у Вавилонії, де халдейські племена періодично виступали проти Ассирії і навіть зуміли прийти до влади при нововавилонській династії. Після цього їхня незалежна історія закінчилась. Тим не менше арамейці як народ існували і далі, їх мова збереглася.

Стародавня Сирія у 8 ст. до н. е.

Мова

Арамейське письмо, створене на основі фінікійського алфавіту завдяки своїй простоті в написанні почало широко поширюватись вже у 8-7 ст. до н. е. як писемність для міжнародного спілкування. Зокрема на його основі створили свою писемність араби та перси. Великому поширенню арамейської писемності та мови сприяла імперія Ахеменідів, у якій вони стали фактично офіційними для різних народів, що в неї входили. Наприкінці існування Ассирійської імперії арамейська була lingua franca для торговельних та адміністративних цілей[7].

Арамейська мова до початку нашої ери стала основною розмовною мовою Передньої Азії[8]. Навіть велика кількість євреїв перейшло з рідної на арамейську. Відомо, що арамейською розмовляв Ісус Христос. У перші віки християнства арамейська стала офіційною мовою сирійської церкви. На ній було написано багато книг. Із фінікійського письма через арамейське походять гебрайське, перське, сирійське, арабське письмо[9]Нащадками арамейців є сучасні ассирійці. До нашого часу в Сирії існують невеликі громади, що розмовляють арамейською.

Культура

До виникнення християнства арамейці, як і більшість народів світу були прихильниками поганства. Головним з богів арамеців був Гадад (Хадад), який вважався царем бурі та уособлював блискавки, вітер і благотворний дощ. Тому арамейські царі брали собі ім'я Бен-Гадад (Син Гадада). Арамейці поклонялись також ханаанським богам, таким як Ель, Ваал, богині Атаргата. Від стародавньої літератури арамеців зберігся папірус 5 ст. до н. е., де розповідається про мудру людину на ім'я Ахікар.

Від матеріальної культури арамеців до нашого часу дійшли залишки палаців, рельєфів та скульптур в містах Гузана (Тель-Халаф), Самал та Барсіп (Тель-Барсіп).

Примітки

  1. ↑ Арамейці. // Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ; Ірпінь: Перун, 2005. – VIII, 1728 с
  2. ↑ Арамейці Словник іншомовних слів
  3. ↑ Арамейці
  4. ↑ Арамеї
  5. ↑ Бундюченко Т. В. Історія культури зарубіжних країн. – Миколаїв : Гельветика, 2015. – 311 с
  6. ↑ Арам; арамейці
  7. ↑ Сміт Ентоні. Розділ 2. Етнічна основа національної ідентичності. Національна ідентичність. — К.: Основи, 1994. — С.28-51.
  8. ↑ Арамейці хочуть воскресити мову часів Христа. CREDO
  9. ↑ Історія світової культури: Навч. посіб. / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 400 с. ISBN 978-966-611-01-0117-2

Література

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Дмитро Цолін. Арамейська мова біблійних текстів і Тарґума Онкелоса. ISBN 978-966-378-447-2
  • Сміт Ентоні. Національна ідентичність. — Київ: Основи, 1994. — С.217-223.
  • Paul-E. Dion. Les araméens à l'âge du fer: histoire politique et structures sociales. Librairie Lecoffre, Gabalda, Paris 1997.(фр.)
  • Edward Lipiński. The Aramaeans. Their ancient history, culture, religion. Verlag Peeters, Leuven 2000, ISBN 90-429-0859-9(англ.)
  • H. Tadmor. The Aramaization of Assyria, aspects of Western impact. In: Hans-Jörg Nissen, Johannes Renger (Hrsg.): Mesopotamien und seine Nachbarn. Politische und kulturelle Wechselbeziehungen im Alten Orient vom 4. bis 1. Jahrtausend v. Chr.. Reimer, Berlin 1982, ISBN 3-496-00710-9(нім.)
  • Stephen A. Kaufmann. The Akkadian influence on Aramaic. Chicago 1974, ISBN 0-226-62281-9(англ.)
  • Glenn M. Schwartz. The origins of the Aramaeans in Syria and Northern Mesopotamia: Research problems and potential Strategies. In: O. M. C. Haex, H. H. Curvers, P. M. M. G. Akkermans (Hrsg.): To the Euphrates and Beyond. Archaeological Studies in Honour of Maurits N. van Loon. Balkema, Rotterdam-Brookfield 1989.(англ.)
  • Siegfried Kreuzer. Die Religion der Aramäer auf dem Hintergrund der frühen aramäischen Staaten. Peter W. Haider, Manfred Hutter, Siegfried Kreuzer (Hrsg.): Religionsgeschichte Syriens. Von der Frühzeit bis zur Gegenwart. Stuttgart, Kohlhammer 1996, 101-115.374-375.432-435(нім.)
  • Holger Gzella. A Cultural History of Aramaic: From the Beginnings to the Advent of Islam. HdO I/III/111 Brill, Leiden-Boston 2015, ISBN 978-90-04-28509-5(англ.)
  • Біблія.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.