Аннуна́ки, анунна́кі, анну́на (клинописом 𒀭𒀀𒉣𒈾) — група шумерських, аккадських, ассирійських та вавилонськихбожеств. До аннунаків належали верховні божества й божества-покровителі міст та міст-держав. Головною функцією аннунаків було визначення долі людей і міст[1].
Етимологія
Етимологія назви неясна внаслідок наявності безлічі форм написання «a-nuna, a-nuna-ke-ne, a-nun-na»[1][2], що дає різне прочитання: «Ті, хто прийшли з небес», «Ті, хто від царського роду», «Ті, хто благородної крові» тощо. Шумерські божества стародавньої початкової лінії, божества родючості та хтонічні божества, беруть свою назву від старовинного бога неба Ан чи Ану[3].
У шумерський період під назвою аннунаків імовірно об'єднувалися божества локальних пантеонів. Анунаки могли виступати посередниками між богами й людьми, покровителями людей, під цією назвою часто виступали другорядні божества, такі як покровителі міст. У аккадський період боги були розділені на:
Анунаків — земних божеств і божеств підземного світу. При цьому вони були схожими до людей, але зображалися з видимо більшою головою. Ті з них, хто жив серед людей мали подібні імена, в основному ім'я закінчувався на «…евер» (Маревер, Телевер), відмінності в іменах мали тільки вищі з анунаків;
Ігігів — божеств неба. При цьому деякі боги (Ану, Енліль, Ейя, Шамаш, Мардук, Іштар) могли зараховуватися і до ігігів, і до анунаків. Їх кількість варіювалася від 7 до 600 істот (найпоширеніша кількість — 50)[4]. Згідно аккадського міфу про потоп, ігіги були божествами, що служили вищим богами. Коли вони повстали проти свого становища, бог Енкі вигнав їх, а на заміну ігігам створив людей[5]. Іноді ігігі згадуються як військова свита бога Ану[6].
Слово «ігігі» в пізнішіх текстах використовуються як синонім до аннунаки, але у аккадському міфі про Атра-хасіса, царя міста Шурупаку (котрий у період Всесвітнього потопу був врятований при допомозі Енкі), ігігі є вже шостим поколінням богів, котрі повинні працювати на анунаків. Вони збунтувалися через 40 днів після свого призначення і тому були замінені анунаками на створених ними людей[7].
Поділ аннунаків
У шумерських текстах батьком аннунаків є бог неба Ану, який наказує їм народитися на землі й на небі. Пізніше їх творцем зазвичай виступає Мардук[4]. Так, анунаки з'являються пізніше і в вавилонському міфі про Творіння, Енума Еліш[8]. В останній версії, що возвеличує Мардука, після створення людства Мардук ділить анунаків і призначає їх на належні їм місця (лишається загальна назва анунаків)[6]:
300 — на небо як військову свиту Ану під назвою ігігі[6],
Вони підняли високо голову Есагіла, що дорівнює Апсу. Побудувавши етап-вежу так само високо, як Апсу, вони встановили там місцеперебування для Мардука, Енліля, Еа.
Керівним органом анунаків була «рада Великих Ану» (десять великих богів серед анунаків як ігігі[9]), а не просто «небесний бог», бо «Ану» шумерською фактично означає «небо»; тобто «збірка богів»[10]; Урук і інші учасники були в їх підпорядкуванні. Його місце було прийнято Енлілем («Ен» — «пан», «ліл» — «вітер», «повітря»), який деякий час, як вважається, розділив небо і землю.
У міфі про сходження Іштаранунаки названі божествами підземного світу[10] (шумерською мовою «Курнугія», «Кур»; акадською мовою «Іркалла», «Іркалія», «ерсет ла тарі»), які мешкаючи в окремій частині підземного світу визначають долі душ померлих людей.
Згідно пізніших ассирійських й вавилонських міфів, анунаки вважалися дітьми Ану та Кі (брат і сестра — боги-родичі), котрі у свою чергу доводилися дітьми Аншар і Кішар. А останні — були дітьми Лахаму і Лахму («мутний») ті, імена дані наглядачами храму Абзу в місті Еріду, де, як вважалося відбувся акт створення людини. Від Лахаму і Лахму походили діти Тіамат (богиня океану) та Абзу (бог прісної води)[12].
Аннунаки в гіпотезі палеоконтакту
Захарія Сітчин у своїй книзі «Дванадцята планета» (1976) виклав власне трактування аккадських і шумерських міфів, які начебто описують відвідування Землі в минулому іншопланетянами. Спираючись на оригінальні тексти, він назвав цих прибульців аннунаками й приписав їм створення сучасних людей шляхом схрещення свого виду з Homo erectus. Сітчин вважав, що аннунаки створили людей як робочу силу для видобування золота, необхідного для їхніх технологій[13][14][15].
Від гіпотези Сітчина походять популярні вчення (академічна наука називає їх псевдонаукою), начебто анунаки з планети Нібіру створили людей на Землі, навчили їх багатьом наукам, ремеслам та основам суспільної організації[16][17].
↑Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.34. (англ.)
↑Leemings, David (2009). The Oxford Companion to World Mythology. Oxford University Press. p.21. — ISBN 978-0195387087. (англ.)
↑ аб«Ануннаки». Мифы народов мира, под ред. С. А. Токарева.(рос.)
↑Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p. 85
↑ абвгпроф. П. Д. Шантепи-де-ля Сосей, , СПб., 1913. — Т.1. — С.236-238 (Гирру. Нуску. Игиги и Ануннаки. § 15), 253.(рос.)
↑Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p.85. (англ.)
↑Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.106. (англ.)
↑ абKrystyna Szarzyńska, Mity sumeryjskie, Wydawnictwo AGADE, Warszawa 2000. — ISBN 83-87111-10-4. — Str.169. (пол.)
↑N. K. Sandars (translator): «The Epic of Gilgamesh», Penguin Books, London (2006) — ISBN 978-0-141-02628-2 p.52. (англ.)
↑Sitchin, Zecharia (1 травня 1991). The 12th Planet(англ.). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN9781591439196. Архів оригіналу за 6 червня 2016. Процитовано 21 серпня 2017.
↑Robertson, David G. (2016). Ufos, conspiracy theories and the New Age: millennial conspiracism. Bloomsbury advances in religious studies (вид. First published). London Oxford New York New Delhi Sydney: Bloomsbury Academic. ISBN978-1-4742-5320-8.
_-_EnKi_(Sumerian).jpg)