PROFILPELAJAR.COM

село Андрієвичі
Герб Андрієвичів	Прапор Андрієвичів
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Звягельський район
Тер. громада	Ємільчинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18080130030034611
Облікова картка	с. Андрієвичі; с. Андрієвичі (до 2017 р.)
Основні дані
Населення	793 (2001)
Площа	3,92 км²
Густота населення	202,3 осіб/км²
Поштовий індекс	11254
Географічні дані
Географічні координати	50°44′6″ пн. ш. 27°53′26″ сх. д. / 50.73500° пн. ш. 27.89056° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	210 м
Водойми	р. Уборть
Відстань до; обласного центру	123 км
Відстань до; районного центру	37 км
Найближча залізнична станція	Уборть
Відстань до; залізничної станції	0,5 км
Місцева влада
Адреса ради	вул. Соборна, 51, смт Ємільчине, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11201
Карта
	Андрієвичі
	Андрієвичі
Мапа
	Андрієвичі у Вікісховищі

Андріє́вичі — село в Україні, у Ємільчинській селищній територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Кількість населення становить 793 особи (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.

Географія

Розміщується за 18 км від смт Ємільчине та 7 км від залізничної станції Рихальське^[2]. В селі є ставок з площею водного дзеркала — 7 га^[3].

Населення

Станом на 1885 рік в селі мешкала 961 особа, налічувалося 93 дворові господарства^[4]. Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 326 осіб, з них: православних — 1 242, чоловіків — 653, жінок — 673^[5].

В кінці 19 століття в селі налічувався 91 двір та 1 192 жителі^[6], у 1906 році — 1 789 жителів та 260 дворів^[7], у 1911 році — 1 900 жителів^[8].

Кількість населення, станом на 1923 рік, становила 2 310 осіб, кількість дворів — 340^[9].

Станом на 1972 рік, кількість населення становила 1 400 осіб, дворів — 507^[2].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 976 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 793 особи^[10].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]:

Мова	Відсоток
українська	98,99 %
російська	0,76 %
молдовська	0,13 %

Історія

Засноване наприкінці XVII століття. Біля села знайдено кам'яні знаряддя бронзової доби та виявлено давньоруський могильник^[2]. У 1754 році платило до замку 3 злотих 22 грошів, на міліцію — 14 злотих та 28 грошів^[12].

В середині 19 століття — пол. Andrejowicze, село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту. Лежало на купецькому тракті з Овруча до Новограда-Волинського. Раніше належало князям Любомирським-Звягельським, у середині XVIII століття — Урбановським, потім Безпальцовим-Вонсовичам, від них, перед 1840 роком, село набули Врочинські. З часом розколонізоване на частини, при цьому більша частина земель належала Вундервальдам. Налічувалося 358 селян, котрим належало 3 007 десятин землі, поміщицьких земель — 1 589^[13].

У 1794 році, на кошти парафіян, збудовано дерев'яну, криту залізом, церкву, на кам'яному фундаменті, з дерев'яною дзвіницею. Народне училище діяло з 6 березня 1883 року. До парафії входили села Непізнаничі — 3 км, Вірівка — 8 км, Верби — 11 км, Мар'янівка — 3 км, і Симони — 3 км. Дворів — 180, парафіян — 1446^[14]. Церкві належало 37 десятин землі.

В кінці 19 століття — село Новоград-Волинського (Звягельського) повіту, за 30 верст від Новограда-Волинського^[8]^[6].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. В селі — православна церква, заїзд^[4].

У 1906 році — село Сербівської волості (2-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 30 верст, до волосного центру, с. Серби — 15 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в міст. Емільчин^[7].

У 1911 році в селі були однокласна школа, крамниця, горілчана крамниця, проводилися щомісячні ярмарки^[8].

У 1923 році село увійшло до складу новоствореної Андрієвицької сільської ради, котра 7 березня 1923 року стала частиною новоутвореного Городницького району Житомирської округи; адміністративний центр сільської ради^[15]. Відстань до районного центру, містечка Городниця, становила 48 верст^[9]. Від липня 1925 року, в складі сільської ради, увійшло до Ємільчинського району Коростенської округи^[15].

Село постраждало від Голодомору 1932—1933 років. Збереглося свідчення Заїки Ольги Харитонівни (нар.1918) — очевидиці тих подій^[16].

В радянські часи під час сталінських репресій проти українського народу (1937—1939 років) 38 мешканців села було репресовано, з яких 15 осіб розстріляно^[17].

На фронтах Другої світової війни воювали 257 селян, з них 160 відзначено урядовими нагородами, 107 загинуло.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, котрий мав у підпорядкуванні 2,1 тисяч га угідь, з них — 1,3 тисяч га — рілля. Напрямок господарства — зерно-тваринницький. Була середня школа, клуб, бібліотека, лікарня, амбулаторія, відділення зв'язку та два магазини^[2].

29 березня 2017 року увійшло до складу новоствореної Ємільчинської селищної територіальної громади Ємільчинського району Житомирської області^[18]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського району Житомирської області^[19].